2) Портретний нарис

Нарис – найпоширеніший художньо-публіцистичний жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у системі соціально-політичних і духовних цінностей [8, с. 252]. Предметом портретного нарису виступає особистість, на думку дослідника О. Тертичного, “мета публікації даного типу полягає в тому, аби дати аудиторії певне уявлення про героя” [20, с. 251].

“Вступне слово на Академії в честь Івана Мазепи” є портретним нарисом, адже наявний своєрідний аналіз особистості героя – Івана Мазепи, що спирається на розгляд різних його сторін: моральної, інтелектуальної, творчої, з чого можна судити про нього як цілісну особистість. У цьому жанровому різновиді Олена Теліга прагне осмислити життєвий шлях свого героя, при цьому вона бере не лише певні біографічні факти, а й залучає відомості, які дозволяють якомога повніше виявити характер людини, багатство її душі.

Дослідник О. Тертичний стверджує, що створити справжній портретний нарис неможливо, не звертаючись до духовної та моральної сторони особистості героя [20, с. 254]. Й Олена Теліга порушує проблему ролі особистості у “Вступному слові на Академії в честь Івана Мазепи”, виголошене авторкою в Криниці в липні 1940 року. Публіцистка вважає гетьмана справжнім героєм, великим політиком: “Мазепа – це ціла окрема і повна, виняткового значення доба в нашій історії. Мазепа – це символ справжнього голови держави і символ змагання за її суверенність” [19, с. 141].

Для портретного нарису публіцистки характерні метафоричність мовлення, широке застосування різноманітних художніх засобів, тропів, фігур поетичного синтаксису, портретних замальовок.

3) Есе

Есе, на думку В. Здоровеги, ширше охоплює коло філософських, науково-популярних, літературно-критичних і власне публіцистичних творів, що потребує специфічного філософсько-письменницького обдарування з властивою їй ненав’язливістю, особистим баченням світу, багатством асоціацій, індивідуальністю стилю [8, с. 253].

Публіцистичні твори Олени Теліги “До проблеми стилю”, “Братерство в народі”, “Прапори духу”, “Розсипаються мури”, “Нарозтіж вікна!” та “Книжка – духова зброя”, на нашу думку, належать до такого жанрового різновиду, як есе. Адже індивідуальність сприйняття та оцінки факту, явища, особистості, використання художніх і публіцистичних прийомів самовираження – це безсумнівні ознаки есе. Так, в есе О. Теліги ми бачимо авторську інтерпретацію сучасного стилю в літературі та мистецтві (“До проблеми стилю”), відстоювання ідей нації в усіх ланках суспільно-політичного життя (“Братерство в народі”, “Розсипаються мури”), визначити роль літератури (“Книжка – духовна зброя”), проблема призначення митця і мистецтва (“Прапори духу”, “Нарозтіж вікна!”).

До характерних ознак есе відносять:

- вільну композицію. Есе Олени Теліги побудовані саме за таким принципом, адже ми бачимо розвиток думки, що не підпорядковується певним правилам жанру.

- асоціативність та емоційність. В есе “До проблеми стилю”, “Братерство в народі”, “Прапори духу”, “Розсипаються мури”, “Нарозтіж вікна!” та “Книжка – духова зброя” наявні не лише оцінки (оцінка сучасної літератури, стилю, мистецтва тощо), а й розкриття головної теми відбувається саме за рахунок емоцій – через котрі й розкривається авторська позиція. Асоціативність у есеях Олени Теліги яскраво виражена: сучасний стиль вона порівнює з громом та блискавицею, життя з фільмом тощо.

- поєднання значних елементів художньої образності з науковим міркуванням. В есе Олени Теліги широко застосовуються різноманітні тропи та фігури (що є елементами художньої образності), проте поруч із ними авторка використовує низку доказів для підтвердження власної позиції. Так, наприклад, в есе “Розсипаються мури” аби довести, що скоро українці будуть “не лише пасивними глядачами”, тобто будуть мати окрему державу, Олена Теліга наводить докази з історії (стосунки СРСР та України), порушує питання національної самосвідомості і т. д.

- несподіваний та неусталений погляд на явище життя, мистецтва чи науки, наявна чітка авторська позиція. Есе “Прапори духу” демонструють нестандартний підхід до визначення українського мистецтва та його завдань: “бо це мистецтво має велике і прекрасне завдання: виховувати не держиморд царської Москви і не тріскучих політруків большевицької Москви, лише сильних і твердих людей української нації, що вміють жити, творити і умирати для своєї батьківщини” [18, с. 148] – ця думка є провідною в усьому творі.

- необов’язковість систематичності викладу. Есе Олени Теліги дивують хаотичністю думки, адже вона не послідовно розкриває основну думку, а в різноманітних асоціаціях, порівняннях – пояснює суть проблеми.

Есеї О. Теліги відрізняються образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику, що ми розглянемо в наступному розділі.