Література

1. Воронкова В. Г., Швачко С. О. Лінгвофілософські аспекти інтертекстуальності: архетипне й символічне (рецензія на монографію Переломової О. С.: Лінгвокультурні коди інтертекстуальності українського художнього дискурсу:діахронічний аспект: монографія. – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. – 208 с.) / Воронкова В. Г., Швачко С. О/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://i-kar-100.narod.ru/referatu/001/002/20.html. 09.07.2010. 2. Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://i-kar-100.narod.ru/referatu/001/002/20.html. 09.07.2010. 3. Зайцева В. В. Метонімічні перенесення в структурі газетного заголовка/ Зайцева В. В. // Мовознавство. – 2009. – № 15. 4. Інтертекстуальність як системотвірна текстово-дискурсивна категорія /“Вісник” / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zgia.zp.ua/gazeta/VISNIK_34_10.pdf. 31.03.2010. 5. Бессонов А. Газетный заголовок / А. Бессонов. – Л., 1958. – 62 с. 6. Абашина В. Виразність газетної публікації і структура заголовка (на матеріалі сучасних російських та українських газет) / В. Абашина // Українська Філологія : школи, постаті, проблеми : зб. наук. праць / Міжнар. конф., присвяч. 150-річчю від дня заснування кафедри укр. словесності (Львів, 23–25 жовт. 1998). –Ч. 2. – Львів, 1999. – С. 230–234. 7. Омоніми/ Українська мова/ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrainskamova.narod.ru/Links/Lexika/60.HTM. 31.03.2010.

Умовні скорочення:

ДТ – “Дзеркало тижня”;

УМ – “Україна молода”.

Анотація

У роботі досліджується такий вид привернення уваги реціпієнта до заголовків публікацій у сучасних друкованих ЗМІ як прецедентність.

Ключові слова: заголовок, цитата, інтертекст, прецедентність.

Науковий керівник: Кулініч Олена Олександрівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики і видавничої справи ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

УДК

О. С. Радова

Жанрові особливості публіцистики олени теліги

Питання “жанру” завжди в журналістикознавстві було дискусійним, адже деякі науковці (Л. Кройчик, Д. Прилюк, С. Корконосенко та ін.) піддають сумніву традиційний поділ жанрів (побудований за критерієм способу засвоєння жанром життєвого матеріалу) на інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні.

На сьогодні існує велика кількість наукових розвідок, присвячених жанровій типології, трансформації, дифузії, взаємопереходу та взаємозбагаченню жанрів: В. Здоровега [8], М. Кім [12], Г. Вартанов, Б. Місонжиков, В. Горохов, В. Ампілов, В. Пельт, Л. Кайда [11], Д. Туманов, Є. Журбіна, М. Черепахов, П. Акопов [1], О. Тертичний [20], в яких зазначається про розмитість жанрових форм, їх дифузію, “взаємоперехід”, відмирання старих та появу нових жанрів.

Так, наприклад, учений Д. Прилюк запропонував класифікувати за глибиною відображення думки: інформаційно-публіцистичні, аналітично-публіцистичні та художньо-публіцистичні жанри [3, с. 57].

Традиційно під “жанром” розуміють “усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими образними структури [6, с. 76]”. Наукові спроби переглянути жанрове розмаїття журналістики спричиняють постійний пошук учених, викликають дискусії, адже, на думку О. Голік, “жанрова система журналістських творів є динамічною, рухливою, гнучкою та множинною структурою” [5, с. 35]. А це унеможливлює дослідження жанрових форм публіцистичної спадщини письменників саме через відсутність єдиної типології та різного трактування жанрів.

Художньо-публіцистичні жанри відрізняються від інших тим, що в них присутні художність і публіцистичність – це образне відображення дійсності, моделювання ситуацій, що дійсно відбулися або були вигадані. Публіцистичність же виражається, насамперед, у присутності документальності у пафосі і тенденційності розповіді, в допустимості тільки домислу. Конкретний, документальний факт у цих жанрах наче відходить на задній план, поступаючись місцем враженню автора від факту, його оцінкою, авторської думки [9, с. 119].

Нами було здійснено комплексне дослідження жанрів публіцистичних творів Олени Теліги, що відома передусім як поетеса, проте їй належить і низка публіцистичних творів. До дослідження публіцистичної спадщини письменниці зверталися як діаспорні, так і вітчизняні науковці: Ю. Бойко [4], Г. Їльєва [10], Н. Колесниченко-Братунь [14], Ю. Ковалів [13], М. Жулинський [7], Н. Миронець [17], Н. Котенко [15] та ін., проте їх розвідки є поверхневими, адже головним чином присвячені проблематиці публіцистики О. Теліги. Жодна наукова праця не розглядає жанрову палітру публіцистичних творів письменниці, дослідники лише мимохіть їх називали “публіцистичну приналежність”. Ю. Ковалів [13], Ю. Лавріненко, М. Жулинський [7], Т. Хом`як [21] називають публіцистичні твори письменниці “статтями”; Б. Червак [22], Н. Котенко [15] – “публіцистичними статтями”; Ю. Бойко [4], Н. Колесниченко-Братунь [14] та Н. Миронець [17] стверджують, що це “есеї”; Г. Їльєва [10] зазначає – “публіцистичні виступи”. Як бачимо, одностайної думки про жанр публіцистичних творів Олени Теліги ще немає.

Ю. Бойко надає перевагу визначенню “есей”, “оскільки суб’єктивізм і художність її писань, складають органічну цілісність, чим і приваблюють читача, бо взагалі читач сприймає більшість статей-есеїв під кутом естетичного враження, а водночас відчуває навмисне пульсування естетичного живчика в усіх її виразах” [4, с. 392]. Натомість Н. Колісниченко-Братунь пояснює власне бачення: “поняття “есе”, згідно зі своїм окресленням, є “спробою”, своєрідним випробуванням інтелектуального потенціалу митця, спробою віднайти, експериментуючи з матеріалом, підступи до розкриття проблем” [14, с. 137]. Нами було здійснений власний поділ публіцистичних творів Олени Теліги на жанри, виходячи з критеріїв, запропонованих В. Здоровегою: об’єкт відображення, призначення виступу, масштаб охоплення дійсності, особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму [8, с. 149 – 151].

Найбільш часто Олена Теліга для донесення своїх поглядів, думок, що стосуються змін у суспільно-політичному житті, процесів у сфері культури, мистецтва та мова, історичного минулого України тощо, використовує, на наш погляд наступні жанрові форми: публіцистична стаття, есе, портретний нарис, промова.