12. Психологічна готовність студентів до професійної діяльності по закінченню внз.

Загальні тенденції становлення осо­бистості майбутнього фахівця в умовах його навчання у вищому на­вчальному закладі:

1. Соціалізація особистості майбутнього фахівця є багатоаспектним явищем і детермінована низкою соціокультурних чинників: ментально-духовна атмосфера сімейно-родинного середовища; особливості попе­реднього освітньо-виховного простору; організація навчального процесу у вищому навчальному закладі.

2. Упродовж навчання відбуваються суттєві зміни у структурі само­свідомості студента: завершується процес професійного самовизначен­ня, що відображається у змісті та структурі його «Я-концепції». На осно­ві усвідомленої професійної моделі формується «Я-ідеальне» майбутньо­го фахівця.

3. Вдосконалюються, набувають «професійного характеру» психічні процеси і стани, збагачується життєвий і професійний досвід, розвива­ються необхідні професійні здібності.

4. Підвищуються почуття обов'язку й відповідальності, самостійність і самоконтроль, стають виразнішими індивідуальний стиль і життєва по­зиція студента.

5. Зростає рівень домагань студента у сфері майбутньої професії, фор­муються мотиви професійного самоствердження і самореалізації; підви­щується роль самоосвіти й самовиховання у професійному становленні.

6. Показником ефективності навчального процесу у вищому навчаль­ному закладі педагогічного спрямування є соціальна, духовна й профе­сійна зрілість особистості студента, цілісність і стійкість його «Я», пси­хологічна готовність випускника до реалізації професійно-педагогічних функцій.

Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до проф.діяльності хар-ся: 1.грунтовними знаннями із загальноосвітніх та фахових дисциплін,2. володіння уміннями і проф. технологією (технікою), 3. здатність мобілізувати в проф. д-ті знання і вміння, використовувати узагальнені засоби виконання дій при вирішенні проф. завдань

Компетентність забезпечує універсальність оволодіння проф. д-тю та характеризує готовність до праці.

Студент педагогічного навчального закладу характеризується, насам­перед, професійно-педагогічною спрямованістю, цілеспрямованою під­готовкою до виконання професійних функцій у педагогічній сфері. Він сьогодні навчається, щоб завтра самому навчати й виховувати дітей. Нині студент є учасником педагогічного процесу, щоб завтра самому організо­вувати його в школі чи іншому закладі освіти.

13. Роль психологічної служби у забезпеченні навчально-виховного процесу у вищій школі.

Загальною метою психологічної служби у вищих закладах освіти є сприяння особистісному зростанню та професійному становленню студентів.

Основними напрямами роботи психологічної служби ВЗО, за класифікацією Н.В. Чепелєвої, є :

> Психопрофілактична робота серед студентів та викладачів; > Психодіагностична робота серед студентів; > Психокорекційна робота серед студентів (у разі недостатності психопрофілактичної роботи та з умови необхідності, своєчасності та ефективності застосування методів психокорекції та загальної психотерапії);> Консультативна робота на замовлення студентів та викладачів; > Просвітницька робота з роз'яснення актуальних проблем та методів психології; > Групова тренінгова робота.> Полегшення процесу адаптації студентів до умов навчання. Тут найважливіше допомогти першокурсникам оволодіти якісно новими прийомами навчальної та навчально-професійної діяльності, виробити потяг до самостійної роботи. Адаптація до умов навчання включає і зміну стилю спілкування з товаришами й викладачами у навчальній та позанавчальній діяльності. > Професійну адаптацію, кінцевою метою якої є професійна ідентифікація майбутніх фахівців. Професійна адаптація передбачає насамперед вироблення та вдосконалення професійно значущих особистісних якостей, стереотипів поведінки тощо. > Засвоєння основних професійних ролей, форм спілкування, необхідних для успішного виконання майбутньої професійної діяльності; формування професійної рефлексії та професійної самосвідомості студентів.

Психологічна служба ВЗО покликана підвищувати психологічну культуру викладачів та студентів, забезпечувати належний рівень їхньої психологічної компетенції, сприяти психологічній підтримці навчально-виховного процесу та допомагати у розв'язанні різноманітних особистих і професійних проблем, які мають психологічне підґрунтя. Така психологічна допомога має здійснюватися передусім через індивідуальні консультації, бесіди, групові тренінги, інші форми психотерапевтичної роботи, основною метою яких є сприяння особистісній інтеграції студентів, узгодження їхніх особистих, соціальних інтересів. Завдання психолога - визначити причини складнощів, які можуть укорінюватися в когнітивній або особистісній сфері студента, і які пов'язані з труднощами у навчанні, та надати конкретні рекомендації з їх подолання.

14. Соціально-психологічні явища в студентській академічній групі та їх вплив на особистість студента.

Kуратор групи і кожен викладач працюють не з окре­мим студентом, а з групою загалом (лекція, семінарське заняття, збори тощо). Звичайно, Викладачеві треба знати особистість кожного студента, враховувати його індивідуальні особливості. Але і навчальна, і виховна робота проводиться з групою або через її офіцій­них представників.

Студентська група формально-логічно характеризується як первин­на, реальна, мала група, офіційно створена (зовнішньо організована), яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи . Вона створюється у вищому навчальному закладі, що зумовлюється потребами педагогічного управління.

Студентська група - спільність автономна й самодостатня. Вона здат­на сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов'язана з соціальним життям інституту, університету, розв'язанням соціальних питань.

Вона є одним з основних елементів навчально-виховної системи вищої школи.

Студентів у академічній групі поєднує:

-загальна мета і завдання професійної підготовки;-спільна навчально - професійна діяльність;-зв'язки ділового та особистісного характеру;-однорідність складу групи за віком;-висока поінформованість один про одного;-активна взаємодія у процесі комунікації;-високий рівень студентського самоврядування; -обмежений терміном навчання у ВНЗ час існування групи.

Між студентами встановлюються, по-перше, функціональні зв'язки, які визначаються розподілом функцій між студентами як членами групи; по-друге, емоційні зв'язки, або міжособистісні комунікації, які виника­ють на основі симпатій, загальних інтересів. У зв'язку з цим у студент­ській групі може бути така структура:

1. Офіційна підструктура, яка характеризується цільовим призначен­ням групи - професійна підготовка, сприяння становленню особистості майбутнього фахівця. Вона ґрунтується на авторитетності офіційного ке­рівника - старости, який призначається деканатом, а також інших керівників, які здійснюють рольове управління групою, організо­вують ділові стосунки між членами групи - це ділова сфера взаємин.

2. Неофіційна підструктура виникає тоді, коли відбувається поділ групи на мікрогрупи , які виникають на основі однакових інтересів, про­яву емпатії , симпатії один до одного - це емоційна сфера взаємин.

15. Етапи розвитку студентської академічної групи та їх психологічна характеристика. Ознаки студентського колективу.

Студентська група формально-логічно характеризується як первин­на, реальна, мала група, офіційно створена (зовнішньо організована), яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи . Вона створюється у вищому навчальному закладі, що зумовлюється потребами педагогічного управління.

Стадії розвитку студентської групи:

1-а стадія - номінальна група, яка має лише зовнішнє, формальне об'єднання студентів за наказом ректора і списком дирекції (деканату);

2-а стадія - асоціація - початкова міжособистісна інтеграція, пер­винне об'єднання студентів за загальними ознаками. Організатором жит­тя групи на цій стадії є староста і куратор. Взаємини опосередковуються пере­важно особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів).

Для студентів розпочинається період адаптації до студентського жит­тя і вимог викладачів, відбувається засвоєння правил внутрішнього роз­порядку...

3-я стадія - кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася. Виявляються неофіційні організатори, авторитетні активісти групи. У студентів виявляється та зростає інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність що­до їх реалізації.

Загальна вимога до групи на цій стадії така: виявляти чуйність до то­варишів, взаємоповагу, допомагати один одному та ін. Лише за таких соціально-психологічних умов група досягне вищого рівня свого розвитку.

4-а стадія - студентська академічна група стає колективом.

Ознаки студентського колективу:

1) Кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної на­вчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність.

2) Група характеризується високим рівнем організованості та згурто­ваності – вони однодумці. Згуртованість визначається єдністю ціннісних орієнтацій; збігаються погляди, оцінки, ставлення стосовно подій у групі загалом і кожного її члена.

4) В офіційних керівників групи виявляється демократичний стиль ке­рівництва.

5) Група як колектив може бути взірцем і для інших студентських груп, впливати на них, виявляти інтергрупову активність, особливо з боку лідерів груп, які користуються авторитетом на факультеті (інституті).

6) У колективі існують визнані норми поведінки. Якщо хтось порушує такі правила, товариші неодмінно роблять йому зауваження.

7) Колектив виявляє згуртованість. «Ми» - так ко­жен студент ставиться до свого колективу.

8) Мікро­групи не протистоять одна одній, хоча існують як окремі утворення. Офі­ційна і неофіційна підструктури доповнюють одна одну, що забезпечує в колективі позитивний мікроклімат.

За таких умов студентський колектив набуває статусу референтної (еталонної) групи. У референтній групі створюється атмосфера психологічного комфорту, яка сприяє особистісному зростанню і професійному станов­ленню кожного майбутнього фахівця. Вона виконує функцію зразка для оцінювання свого «Я», своєї поведінки та оцінки інших.

16. Психологічна характеристика особистості викладача.

Специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що основним знаряддям праці викладача є його власна персона – особистість, яка й визначає результативність практичної педагогічної роботи. Успішність розв’язання педагогічних завдань викладачем вищої школи зумовлюється специфікою його науково–педагогічної діяльності та залежить від реалізації ним таких її змістовно-функціональних компонентів: - пізнавальна функція (гностичний компонент): організування пізнавальної діяльності студентів і власного пізнання, розширення наукової ерудиції, обізнаності та глибини знань свого предмета, мотивація професійної самоосвіти; - проектувальна функція: планування педагогічної діяльності, визначення її мети і завдань, проектування змісту навчально - професійної діяльності студентів; визначення найближчої і віддаленої перспективи особистісного розвитку й професійного становлення майбутніх фахівців; - конструювальна функція: структурування лекції та семінарського заняття, відбір навчального матеріалу і розробка пізнавальних завдань; удосконалення методики викладання і запровадження новітніх педагогічних технологій; - організаторсько-практична функція: реалізація задумів у педагогічному процесі (забезпечення викладу навчального матеріалу на лекції, виконання плану семінарського заняття, організування власної поведінки й навчально-професійної діяльності студентів, здійснення виховних впливів та ін.); - комунікативна функція: налагодження педагогічної взаємодії у стосунках зі студентами, володіння необхідними для цього комунікативними вміннями, професійне спілкування з колегами й керівництвом вищого навчального закладу; - діагностична функція: використання методів психолого-педагогічної діагностики, щоб вивчити особистість студента й особливості академічної групи, виявити рівень розвитку. Психологічних змін суб’єктів педагогічного процесу; - естетичний компонент: імідж викладача, його естетична та емоційна привабливість, самопрезентація (уміння себе подавати); - рефлексивний компонент: самопізнання, самооцінка, самоконтроль науково-професійної діяльності, її саморегулювання.

17. Професіоналізм та педагогічна майстерність викладача

Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв’язання професійних завдань, поміж ними й творчих. Професіоналізм діяльності забезпечує бездоганне виконання відповідних функцій науково-педагогічної діяльності, досконале володіння сучасними дидактичними технологіями вищої школи.

Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою.

Професіоналізм діяльності визначається високим рівнем розвитку фаховог і педагогічного мислення. Мислення за алгоритмом підказує викладачеві методика викладання навчального предмета, проте викладання останнього вимагає також і дивергентного мислення, застосування евристичних прийомів, виявлення чутливості до педагогічних проблем. Культура професійного мислення передбачає володіння професійною термінологією, засвоєння понятійного апарату науки, глибоку ерудицію, начитаність у галузі свого наукового предмета. Звичайно, потрібні й особистісні якості, які допомагають організовувати і регулювати пізнавальну діяльність: відповідальність за якість науково-пізнавального пошуку, саморегуляція пізнання, самокритичність та ін. Професіоналізм викладача як особистості – це якісна характеристика його як суб’єкта педагогічної праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно-важливих і особистісно-ділових якостей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності.

Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності. Її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (І.А. Зязюн).

Критеріями педагогічної майстерності викладача є такі:

-доцільність (за спрямованістю);-продуктивність (за результатами – рівень знань, умінь і навичок студентів, ступінь їхньої вихованості);-оптимальність (у виборі педагогічних засобів);-творчість (за змістом професійної діяльності).

Висока ерудиція, володіння педагогічною технологією і методами навчання забезпечують успіх педагогічної діяльності, що і є педагогічною майстерністю.

18. Академічна успішність студентів у навчально-професійній діяльності та її критерії. Причини неуспішності та їх подолання.

Для успішного навчання у ВНЗ важливо, щоб студент не просто вмів учитися самостійно, а спрямовував свою пізнавальну активність на життєве самовизначення і професійне само­ствердження.

Для успішного навчання студента в університеті потрібно мати певний рівень загального інтелектуального розвитку (спостережливість і уважність, фан­тазія, сформовані операції мислення і висока якість розуму), ерудованість, широкі пізнавальні інтереси тощо. Як правило, відсутність чогось можна компенсувати позитивною мотивацією навчально-професійної діяльності, працездатністю і посидючістю, ре­тельністю й акуратністю при виконанні навчальних завдань, однак усе ж таки існує певна межа.

Успішність навчання студента залежить також від правильно обрано­го профілю ВНЗ і специфіки спеціальності.

Низька самооцінка, невпевненість у со­бі заважають студентові проявити себе в навчально-професійній діяль­ності. Як наслідок, рівень його успішності є значно нижчим, ніж можна було очікувати, зважаючи на його потенційні можливості.

Важливим чинником успішності навчання студента є також особли­вості його мислення. Набагато важче долається неуспішність, якщо вона є наслідком недостатнього рівня розвитку мислення.

Важливим чинником успішності студента є індивідуальний стиль йо­го навчально-професійної діяльності, що виявляється у стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, швидкість реагування, точність запам'ятовування та ін.) і наявних навчальних умінь і навичок. Одночасно важливо надавати сту­дентам право вибору форми самостійної навчальної роботи, способу контролю і періоду звітності за її результати, залучати їх до окреслюван­ня обсягу самостійних навчальних завдань.

Психологічні причини неуспішності студентів і шляхи їх усунення.

-низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій;-недисциплінованість і неорганізованість;-несистематична самостійна робота, що знижує її ефективність;-лінощі, пасування перед труднощами;-емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;-відсутність самоідентифікації з роллю «студент»;-наявність прогалин у знаннях;-надання переваги відпочинку, веселощам тощо.

Шляхи усунення причин неуспішності студентів:

-Перевести опанування знаннями у процес самостійної пізнаваль­ної діяльності студентів. -Підвищувати результативність організації са­мостійної навчальної роботи систематичним педагогічним контролем і оцінкою її результатів. -Виховувати культуру мислення студентів. - Треба брати до уваги все краще й нове, вміти критично оцінювати самого себе, щоб уникати помилок бездіяльності та не обмежувати цим себе, не втрачати можли­вості розвитку своїх потенційних сил. Найголовніше - не протиставляти себе відкрито освітній сис­темі, а самому додавати те, що вона дати не може.

19. Мотивація учіння студентів, її види та шляхи розвитку.

Мотиви учіння - це причини, що спонукають студента до навчання, його настанови (психологічне налаштування, готовність до пізнавальної діяльності та ін.), пізнавальні потреби й інтереси, які визначають цілеспря­мованість, наполегливість та інші вольові якості особистості студента.

Мотиви формуються в діяльності, а організовує цю діяльність викладач, ставлення ж студентів до цієї діяльності формуються в ній самій. До навчального матеріалу має бути позитивне ставлення, тобто предмет засвоєння повинен бути ціка­вим у своєму власному русі, пізнавальна активність спрямована на пере­борення шаблону у своїй діяльності.

Існують 2 групи мотивів: зовнішня( не пов*язані зісзмістом навчальної діяльності) та внутрішня( пов*язані зі змістом навчальної діяльності та потребою у нових знаннях) мотивації.

При зовнішній мотивації у студентів виявляється споживацьке став­лення до учіння, навчальний матеріал засвоюється (запам'ятовується) для близької цілі (відповісти на семінарі, скласти залік) і після відтво­рення швидко забувається. При внутрішній мотивації навчально-профе­сійної діяльності у студента на першому місці - професійні та пізнаваль­ні інтереси.

Внутрішньомотивовані студенти більше «занурені», залучені до на­вчального процесу. Вони характеризуються мотивацією самовизначеної навчальної діяльності: більш активні, свідомі, довільні в плануванні сво­го учіння. Такі студенти приділяють однакову увагу як загальноосвітнім, так і вузькопрофесійним предметам. Вони більше орієнтовані на процес і результат навчально-професійної діяльності, ніж на зовнішні чинники (наприклад, педагогічне оцінювання).

Зовнішньомотивовані студенти не такі самостійні й довільні в органі­зації процесу навчання, менше «занурені» в навчальну діяльність. їхню активність спричиняють не стільки пізнавальні або професійні мотиви, скільки зовнішні щодо процесу і результату навчальної діяльності чин­ники (наприклад, одержати стипендію). Зовнішніми щодо навчальної ді­яльності студента є численні прагматичні мотиви (відтермінування від армії, майбутнє працевлаштування тощо).

Щляхи розвитку професійної митивації:

-заохочення;-ознайомлення студентів з майбутньою проф.діял.та вимогами до неї;-пов*язувати теорію з практикою;-підтримувати рівень допитливості через запитання, задачі;-підвищення самооцінки студента;-навчання повинно проводитися на оптимальному рівні складності.

20. Психологічний аналіз самостійної роботи студента у процесі навчально-професійної діяльності.

Самостійність навчання може розглядатися у двох аспектах: 1. самостійнвсть під час навч-проф діяльності. 2. застосування знань на практиці.

Самостійність під час навч-проф діяльності розглядається через пізнавальну активність. Пізнавальна А може бути трьох рівнів: 1-відтворювана А- характеризується бажанням студента запам*ятати та застосувати за певним зразком. 2- інтерпретувальна А- визначається прагненням студента усвідомити навчальний матеріал, пов*язати його з раніше засвоєним, оволодіти способами застосування знань у нових умовах. 3- творчий рівень А- характеризується бажанням особистості шукати нове, невідоме, знаходити нові способи розв*язання вже відомих задач.

Для розвитку самостійності студентів потрібно формувати в них такі вміння:

-усвідомлювати і внутрішньо приймати цілі та завдання самостійної навчальної роботи;-планувати послідовність виконання навчальних завдань, визначати і систематизувати розумові та практичні дії (методи і засоби), які необ­хідні для цього;-організувати своє учіння, мобілізувати наявні ресурси для розв'язання поставленого навчального завдання;-самостійно контролювати свої дії, зіставляючи їх із метою; якщо є по­треба, то потрібно узгоджувати їх між собою, коригувати, уточнювати й регулювати їхнє застосування-оцінити результати своєї самостійної навчальної роботи та визначити подальші її перспективи;-налагодити зв'язок із викладачем для отримання необхідної консуль­тації, контролю і оцінки досягнутих результатів.