19. Право спільної власності та її види.

Право власності на яке-небудь майно може належати двом чи декільком власникам. У цьому випадку виникає право спільної власності. Майно може належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і державі, тобто право загальної власності може застосовуватися при регулюванні індивідуальної власності, колективної, державної власності, а також змішаних форм власності в тому випадку, коли поєднується майно приналежне до різних економічних форм власності (індивідуальної, колективної, державної). У відповідності зі ст.112 ЦК розрізняють право спільної часткової власності і право спільної сумісної власності. Для права загальної часткової власності характерно, що тут визначено в арифметичному відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений. Розрізняють такі види права спільної власності: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності. Право спільної часткової власності — право двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, з виділенням долі кожного з них. Законодавець право спільної часткової власності презюмує. Визначаючи частки у праві спільної часткової власності, слід вважати, що вони є рівними, якщо інше не визначено за домовленістю співвласників або законом. Слід також враховувати і внесок кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Право спільної сумісної власності є правом двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, частки якого попередньо не визначено. Право спільної сумісної власності виникає лише у разі, якщо це прямо передбачено в законі. На сьогодні законодавець відзначає дві підстави виникнення права спільної сумісної власності:

• набуття майна подружжям за час шлюбу;

• набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї. Особливості правового режиму майна подружжя за час шлюбу додатково регулюють ст.ст. 60—74 СК України. Особливості правового режиму майна, набутого в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, регулює Закон України "Про особисте селянське господарство". Виділення майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за бажанням співвласника. У разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Причому виділення може провадитись як у натурі, так і, за згодою співвласника, шляхом грошової компенсації. 22.Право інтелектуальної власності як вид речового права. Визначаючи поняття "право інтелектуальної власності", слід враховувати, що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єктивному розумінні, а також нерідко вживається, у тому числі у ЦК (наприклад, ч.2 ст.418), для позначення елементу правосуб’єктності (правоздатності) особи. Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесі створення, легітимації, використання та охорони результату інтелектуальної, творчої діяльності. Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч 1 ст.418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законодавством. Право Інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі --це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку усіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом. Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб, вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом визнається об'єктом правового регулювання і охорони. Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями, передання кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій зафіксовано об'єкт творчої діяльності. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права до особи, яка її придбала. Таким чином, згідно із сучасною вітчизняною концепцією у цій галузі право інтелектуальної власності розглядається як особливий різновид права власності, а отже, і речових прав на специфічний об'єкт — результати інтелектуальної, творчої діяльності.

23. Види дієздатності фізичної особи. На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійснен­ням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певно­го рівня психічної зрілості. Критеріями дієздатності є вік, а також стан психічного здоров'я. З урахуванням цих критеріїв можна виокремити кілька видів ді­єздатності фізичних осіб:

1) повну дієздатність; 2) часткову дієздатність; 3) неповну дієздатність;

Повна дієздатність визнається за повнолітніми фізичними осо­бами, тобто тими, хто досяг вісімнадцяти років (ст.34 ЦК). Вказаний віковий ценз може бути зниженим у двох випадках: а) реєстрація шлюбу особою, що не досягла 18 років (ч.2 ст.34 ЦК); б) надання повної цивільної дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітній особі (ст.35 ЦК). Шлюбний вік, встановлений для чоловіків — 18 і жінок — 17 років (ст.22 СК), може бути знижений за рішенням органів місце­вого самоврядування до 16 років за наявності поважних причин. Перелік таких причин законодавство не містить, але до них зазви­чай відносять вагітність нареченої, народження дитини тощо. Стат­тя 23 СК допускає також за виняткових обставин можливість реєс­трації шлюбу особами до досягнення ними 14 років. На зниження шлюбного віку згода батьків чи інших законних представників не потрібна, але їхня думка при цьому враховується. Реєстрація шлюбу осіб, яким знижений шлюбний вік, здійснюєть­ся в загальному порядку. Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні особи набувають дієздатності у повному обсязі. Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) згідно зі ст.35 ЦК можливе: щодо фізичної особи, яка досягла 16 років і пра­цює за трудовим договором; щодо фізичної особи, яка досягла 16 ро­ків і бажає займатися підприємницькою діяльністю; щодо неповно­літньої фізичної особи, яка записана матір'ю або батьком дитини. Часткову цивільну дієздатність мають фізичні особи, які не досягли 14 років (ст.31 ЦК іменує їх малолітніми особами), їх дієз­датність обмежується можливостями самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто правочини, що задовольняють побуто­ві потреби особи, відповідають рівню її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на ре­зультати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються за­коном.

Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто особи віком від 14 до 18 років (ст.32 ЦК).