15.Опіка та піклування як інститути цивільного права.

Охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональним пріоритетом і здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є: Конституція України, Закон України "Про охорону дитинства", Сімейний кодекс України, Правила опіки та піклування.

У світлі зазначеного пріоритету особливої турботи потребують:

- діти-сироти; діти, в яких померли чи загинули батьки;

- діти, позбавлені батьківського піклування; діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав;

- діти, батьки яких визнані безвісно відсутніми або недієздатними, оголошені померлими, відбувають покарання у місцях позбавлення волі або перебувають під вартою на час слідства, або в розшуку в зв'язку з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження; діти, батькам яких тривала хвороба перешкоджає виконувати свої батьківські обов'язки; а також підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі;

- діти, від яких відмовились батьки та безпритульні діти.

Безпритульні діти - це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Органи у справах сім'ї та молоді, служби у справах неповнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку, та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї, а також діяльність з інших питань, що належать до їх компетенції

Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це - опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці. Опіка та піклування в сімейному праві - це така форма передачі дітей, які внаслідок тих чи інших обставин лишилися без батьківського піклування, іншим особам, що має на меті їх виховання, захист їх особистих і майнових прав, охорону інших інтересів.

Опіка і піклування має як спільні, так і відмінні риси з іншими інститутами передачі дітей на виховання та для захисту їх інтересів. Для порівняння візьмімо інститут усиновлення. Спільним для цих інститутів є обов'язки опікуна (піклувальника) і усиновителя щодо виховання та захисту інтересів переданих їм дітей. Опікун (піклувальник), як і усиновитель, виконують замість дітей і в їх інтересах відповідні дії або дають згоду (дозвіл) на виконання ними цих дій. На опікунів (піклувальників) і усиновителів покладається обов'язок представляти інтереси підопічних (усиновлених) дітей в усіх державних і громадських організаціях, якщо виникає у цьому необхідність. Опікуни (піклувальники) та усиновителі відповідають за шкоду, заподіяну підопічним (усиновленим), якщо не доведуть що шкода настала не з їх вини.

Опіка і піклування є інститутами цивільного права тоді, коли у передбачених законом випадках установлюються над неповнолітніми особами або майном осіб, визнаних безвісно відсутніми.,

16.Засоби забезпечення виконання зобов’язань.

Види забезпечення виконання зобов'язань.Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або договором спеціальні заходи, які покликані додатково стимулювати боржника до виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання - задовольнити охоронювані законом інтереси кредитора. Законом до заходів забезпечення віднесено: неустойку (штраф, пеню), заставу, поруку, завдаток і гарантію. Перелічені способи забезпечення є різними за своїм характером, але водночас мають спільні ознаки. Насамперед вони спрямовані на належне і передусім реальне виконання зобов'язань. Крім цього, вони захищають майнові права кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, порушених неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином, заходи забезпечення мають гарантійний характер. Так, застава дає змогу кредитору задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом застави. Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб забезпечення регулюється Законом України «Про заставу». В силу застави кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Право застави виникає з моменту укладення договору застави.

17.Характеристика та видів правочинів.

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є правочин. На підставі правочину цивільні права та обов'язки можуть також змінюватися або припинятися. -Правочин як юридичний факт -Застосовувався у ЦК УРСР 1922 р., а в ЦК УРСР 1963 р. вживався термін "угода"- недосконалість. -Термін правочин походить від слів: "право" і "чинити": 1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція "правомірності правочину"); 2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією. -Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочин визначатьсяяк дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Види правочинів. І За кількістю сторін:

1) односторонні (створюють обов'язки, як правило, лише для особи, яка вчинила; для інших осіб- у випадках встановлених законом (заповіт) або за домовленістю з цими особами);

2) двосторонні; 3) багатосторонні.погоджена дія двох або більше сторін.

ІІ За моментом вчинення:

1) консенсуальні (у встановленій законом формі або з дотриманням ін. формальностей - державна реєстрація ст. 210 ЦК);

2) реальні.

ІІІ За наявністю або відсутністю майнового еквіваленту:

1) відплатні; 2) безвідплатні.

-Форми відплатності:

1) грошова; 2) майнова; 3) відробіткова.

ІV За умовами настання правових наслідків:

1) безумовні; 2) умовні. -Безумовними є правочини, за якими настання правових наслідків не пов'язується з певними умовами. -Умовними є правочини, в яких виникнення правових наслідків залежить від умови яка може настати або навпаки не настати у майбутньому: - правочин вчинений під відкладальною умовою (ч.1 ст. 212 ЦК- обумовлюється настання або зміна прав та обов'язків); - правочин вчинений під скасувальною умовою (ч.2 ст. 212 ЦК- обумовлюється припинення прав та обов'язків). 18.Договір найму (оренди) та види орендних відносин. Поняття договору оренди. Ст. 759 ЦК закріпила традиційне визначення договору найму, основні ознаки якого залишилися ще з ЦК 1963 р., ототожнивши поняття оренди та найму. Одним з напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств та організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним та юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування та ін., має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності. Отже лаконічним визначенням договору оренди є строкове і платне передання майна в користування (не власність) засноване на договорі. З наведеного визначення випливає, що: - орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів; - оренда передбачає передачу майна в користування, на відміну від договору купівлі-продажу, який дає право власності на майно (ст. 761 ЦК); - користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендної плати у визначеному договором розмірі та строках (ст. 762 ЦК); - оренда передбачає передачу майна в тимчасове користування. Договір припиняється у разі закінчення строку (ст. 763 ЦК). Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, заняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб, тощо) діяльності.