11. Закон Кірхгофа.

Перший встановлює зв'язок між сумою струмів, спрямованих до вузла електричного з'єднання (додатні струми), і сумою струмів, спрямованих від вузла (від'ємні струми). Згідно з цим законом алгебраїчна сума струмів, що збігаються в будь-якій точці розгалуження провідників, дорівнює нулю.

Другий закон Кірхгофа встановлює зв'язок між сумою електрорушійних сил і сумою падінь напруги на резисторах замкненого контуру електричного кола. Згідно з цим законом алгебраїчна сума миттєвих значень електрорушійної сили всіх джерел напруги у будь-якому контурі електричного кола дорівнює алгебричній сумі миттєвих значень падінь напруги на всіх резисторах того самого контуру.

12. Лінійні та нелінійні електричні кола.

Електромагнітний пристрій з фізичними процесами, що протікають в ньому та в оточуючому його просторі в теорії електромагнітних кіл замінюють деяким розрахунковим еквівалентом - електричним  колом. Електричне коло - сукупність з’єднаних між собою джерел електричної енергії та навантажень, по яким може протікати електричний струм. Електромагнітні процеси в електричному колі можна описати за допомогою понять, відомих із курсу фізики:струм, напруга, опір, провідність, індуктивність, єм-ність. Електричний струм - направлений впорядкований рух часток, які несуть електричний заряд. Носії зарядів в металах - вільні електрони, в рідинах - іони.  Постійний струм - струм незмінний у часі. Упорядкований рух носіїв зарядів у провідниках спонукається електричним полем,  створеним в них джерелами електричної енергії. Джерела електричної енергії перетворюють хімічну, механічну та інші види енергії в електричну. Електрична схема - зображення електричного кола за допомогою умовних знаків.

Е - джерело електричної енергії, джерело напруги (електрорушійна сила   ЕРС), I - струм , R - навантаження, опір (резистор)

    

 В автоматиці, електроніці та радіотехніці широко застосовують­ся елементи електричних кіл, які характеризуються нелінійною за­лежністю між струмом і напругою U = / (/).

Електричне коло, в яке входять нелінійні елементи, називається нелінійним.

Нелінійну вольт-амперну характеристику мають електровакуумні прилади (див. рис. 2.5, а), фотоелементи (див. рис. 2.5, б), газорозряд­ні прилади (див. рис. 2.6, 2.7), напівпровідникові прилади (див. рис. 2.11).

Велику групу нелінійних елементів становлять нелінійні опори: терморезистори, варистори, баретери та ін.

У цьому розділі розглянуто принцип: розрахунку електричних кіл з нелінійними елементами на основі їхніх вольт-амперних харак­теристик.

13. Визначення магнітного поля. Магнітна індукція та потік.

Магні́тне по́ле — складова електромагнітного поля, за допомогою якої здійснюється взаємодія між рухомими електрично зарядженими частинками.

Магнітне поле - складова електромагнітного поля, яка створюється змінним у часі електричним полем, рухомими електричними зарядами або спінами заряджених частинок. Магнітне поле спричиняє силову дію на рухомі електричні заряди. Нерухомі електричні заряди з магнітним полем не взаємодіють, але елементарні частинки з ненульовим спіном, які мають власний магнітний момент, є джерелом магнітного поля і магнітне поле спричиняє на них силову дію, навіть якщо вони перебувають у стані спокою.

Магнітне поле утворюється, наприклад, у просторі довкола провідника, по якому тече струм або довкола постійного магніту.

Магнітне поле є векторним полем, тобто з кожною точкою простору пов'язаний вектор магнітної індукції   який характеризує величину і напрям магнітого поля у цій точці і може мінятися з плином часу. Поряд з вектором магнітної індукції  , магнітне поле також описується вектором напруженості  .

У вакуумі ці вектори пропорційні між собою:

,

де k - константа, що залежить від вибору системи одиниць.

В системі СІ,   - так званій магнітній проникності вакууму. Деякі системи одиниць, наприклад СГСГ, побудовані так, щоб вектори індукції та напруженості магнітного поля тотожно дорівнювали один одному:  .

Однак у середовищі ці вектори є різними: вектор напруженості   описує лише магнітне поле створене рухомими зарядами (струмами) ігноруючи поле створене середовищем, тоді як вектор індукції   враховує ще й вплив середовища:

^[1]

де   - вектор намагніченості середовища.

Магнітний потік — потік вектора магнітної індукції.

Магнітний потік позначається зазвичай грецькою літерою Φ, вимірюється у системі СІ у веберах, у системі СГСМ одиницею вимірювання магнітного потоку є максвел: магнітний потік поля величиною 1 гаус через сантиметр квадратний площі.

Магнітний потік через нескінченно маленьку площадку dS визначається як

де B — значення індукції магнітного поля, θ — кут між напрямком поля й нормаллю до поверхні. У векторній формі .

Магнітний потік псевдоскалярна величина.

Зазвичай магнітний потік обраховується через поверхню, обмежену певним контуром, наприклад, контуром, який утворюють провідники зі струмом. Оскільки в різних точках поверхні магнітна індукція різна, то проводиться інтегрування

Магні́тна інду́кція — векторна фізична величина, основна характеристика величини і напрямку магнітного поля. Вектор магнітної індукції зазвичай позначають латинською літерою  .

У системі СГС магнітна індукція поля вимірюється в гаусах (Гс), в системі СІ — в теслах (Тл).

Магнітна індукція пов'язана з напруженістю магнітного поля  , що характеризує магнітне поле в середовищі:

,

де  — магнітна проникність.