1. Методи організації навчально-виховної діяльності:

- Словесні методи (розповідь, лекція, бесіда про твори мистецтва, про історію їхнього створення, про їх творців і ін);

- Наочні (виконання художніх творів, показ ілюстрацій, малюнків, фотографій, предметів декоративно-прикладного мистецтва, скульптури, музичних інструментів, різних атрибутів і т. д.);

- Практичні (вправи у виконанні тих чи інших способів дій, застосовуваних у різних видах художньої діяльності). Ці методи направлені на передачу педагогом навчальної інформації та на її активне сприйняття учнями.

Всі перераховані методи мають свою специфіку і сприяють підвищенню ефективності навчання. Так, словесні методи дозволяють не просто передавати художню інформацію, але й певним чином емоційно налаштовувати учнів, створювати атмосферу співпереживання, співчуття тим настроям, думкам, які виражені в художніх творах, тим самим викликаючи відповідний відгук, викликаючи інтерес до тих подій чи героям, яким присвячено, наприклад, літературний або музичний твір.

Серед словесних методів використовуються методи повідомлення нових знань про мистецтво, про його специфічних особливостях - пояснення, розповідь, лекція (в молодшому і середньому шкільному віці використовуються елементи лекційного викладу), а також методи закріплення знань і формування нових знань і навичок - бесіда, робота з книгою (з підручником), екскурсія, ігровий метод, вправи та ін.

Наочні методи, так само, як і словесні, можуть широко використовуватися в навчанні дітей (з проблемами), оскільки дають безпосереднє уявлення про предмети мистецтва. Безпосереднє зорове, слухове або тактильне сприйняття можуть дати дитині набагато більше, ніж найдокладніша розповідь про них.

Наочний матеріал повинен бути доступним, переконливим, зрозумілим для сприймання. Застосування наочності розширює можливості пізнання. При цьому якість його значно поліпшується, якщо в сприйнятті бере участь максимальна кількість органів чуття.

Наочний метод передбачає вплив на всі органи чуття - слух, зір, тактильні відчуття. Так, у навчанні музиці широко використовується наочно-слуховий метод, заснований на виконанні (педагогом на музичному інструменті або за допомогою технічних засобів) твору в цілому або окремих його фрагментів для кращого сприйняття і запам'ятовування дітьми, а також з метою акцентування уваги на деяких виразних особливостях твори (наприклад, зміни темпу, ритму, зміни частин і т. д.). Цей метод з успіхом застосовується і в художньо-мовленнєвої діяльності, коли педагог виразно, емоційно читає вірші чи прозу, прагнучи мовними інтонаціями, мімікою передати особливості художнього твору.

В художньому навчанні дітей ефективно і широке використання різноманітної зорової наочності: дидактичних посібників, карток, малюнків, фотографій композиторів, художників, письменників, книжкових ілюстрацій, репродукцій з картин художників, музичних інструментів, іграшок, театральних ляльок, інших атрибутів (наприклад, стрічок, м'ячів , прапорців у рухах під музику; елементів народного костюма на уроках малювання; елементів театральних костюмів на уроках літератури або на заняттях з художнього розповідання т. д.).

Практичні методи навчання ефективні в разі освоєння дітьми способів художніх дій, наприклад навичок співу, руху під музику, прийомів гри на музичних інструментах, технічних прийомів малювання, ліплення, аплікації, вираження різних емоційних станів у сценічних етюдах і т. д.

Репродуктивні методи дозволяють учням досить швидко і добре запам'ятати навчальну інформацію та сформувати у них уявлення про художню культуру, про видах і жанрах мистецтва, про специфіку кожного виду мистецтва, а також сформувати необхідні навички художньої діяльності - навички малювання, ліплення, аплікації, художнього конструювання; навички сприйняття музики, співу, рухів під музику, гри на музичних інструментах; навички читання віршів, переказу художніх творів; драматизації, сценічної майстерності. Ці методи засновані на показі, наслідуванні зразком педагога.

Поряд з репродуктивними методами широко застосовуються методи проблемного навчання, або проблемно-пошукові. Їх основна мета - розвинути в учнів навички творчої навчально-пізнавальної діяльності. Ці методи сприяють розвитку гнучкості мислення, творчої уяви, що, безсумнівно, має велике значення при сприйнятті мистецтва і при включенні учнів у активну мистецьку діяльність.

Проблемно-пошукові методи допомагають розвивати художньо-творчі здібності дітей, реалізовувати їх потреби, пов'язані з різними видами художньої діяльності, дозволяють спрямувати дітей на пошук тих засобів художньої виразності, які найбільше відповідають поставленій задачі і дозволяють створити яскраві образи в малюнку, ліплення, в дизайні , при творі казок, віршів, попевок, власних танцювальних композицій, при сценічному втіленні персонажів.

Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.

Представляє другу групу методів, можна віднести дидактичні ігри, цікаві вправи, створення ситуацій емоційних переживань, метод заохочення, метод створення ситуації успіху в навчанні, метод пред'явлення навчальних вимог та ін.

Гра є методом стимулювання художньої діяльності і може служити прекрасним засобом активізації процесів мимовільного запам'ятовування у дітей, підвищення їх інтересу до навколишнього, до різноманітної художньої діяльності. Дуже ефективне застосування цього методу в театралізовано-ігровій діяльності.

Дидактична гра може бути і засобом, і формою навчання і використовується при засвоєнні будь-якого програмного художнього матеріалу в різноманітних варіантах та в різних видах художньої діяльності дітей. Вона дозволяє забезпечити дитині розвиток при кількості повторень певних дій, операцій на різному художньої матеріалі при збереженні емоційно-позитивного ставлення до виконуваних завдань.

У спеціальну групу методів навчання можна виділити застосування технічних засобів навчання, серед яких - магнітофонні пристрої, відеоапаратура, кіноапаратура, музичні центри, діапроектор, діапозитиви, діафільми, радіо-та телепередачі, комп'ютерні програми.

Методи виховання

До методів виховного впливу прийнято відносити:

- Методи словесного роз'яснення та впливу на почуття учнів (переконання, вправа, приклад), а також

- Методи організації діяльності учнів (привчання, вправи) (Т. А. Ільїна, 1984).

Ці методи застосовуються в комплексі, тому класифікація їх досить умовна. Розгляд же кожного методу окремо дозволяє виділити їх характерні особливості, переваги.

Серед методів переконання провідну роль відіграють методи словесного впливу, який може здійснюватися в різних формах. Наприклад, у формі фронтальної або індивідуальної бесіди з учнями, у формі дискусії.

Фронтальні бесіди з учнями називаються етичними бесідами. Методика їх проведення визначається віковими особливостями дітей та загальним рівнем їх вихованості. Набагато складніше проводити індивідуальні бесіди, мета яких - сформувати у дитини правильну самооцінку, допомогти йому у виявленні індивідуальних інтересів, пов'язаних з тією чи іншою художньою діяльністю, налаштувати на активну діяльність.

Переконання застосовується, якщо необхідно щось роз'яснити учневі, повідомити інформацію, яка може справити позитивний вплив на його свідомість. Основними прийомами переконання є: роз'яснення з опорою на особистий досвід учня, приведення яскравих образних прикладів з життя, мистецтва, постановка питань, стимулюючих активну розумову діяльність. За допомогою конкретних прикладів з літератури, а також інформації, заснованої на книгах, журналах, радіо-і телепередачах, педагог надає необхідний вплив на учнів, формуючи у них морально цінні емоції.

Метод переконання вимагає від педагога не тільки знання предмета розмови, а й комунікативних умінь, а також знання психологічних особливостей дітей, їх життєвого досвіду, запасу знань. Його роз'яснення важливо для усвідомлення учнями норм і правил поведінки в соціумі. Зіткнення з мистецтвом допомагає дитині зрозуміти і відчути його благотворний вплив, його силу впливу, усвідомити, що на його прикладах можна навчитися добру, умінню бачити красу, цінувати її, оберігати, самому створювати прекрасне в житті і в посильній художньої діяльності.

До методів організації дитячої художньої діяльності можна віднести вправу в естетичних діях, вчинках і привчання до різноманітної художньої діяльності.

Привчання грає важливу роль в художньому вихованні учнів. Педагог на еталонних прикладах, тобто на сприйнятті зразків високого мистецтва (музики, живопису, архітектури, літератури і т. д.), виховує у дітей потребу в красі, нетерпимість до жахливому, потворному, будь то картина художника, кінофільм або конкретний вчинок героя.

Дуже важливо стимулювати позитивну мотивацію художньої діяльності, яка може бути забезпечена такими методами і прийомами, як:

- Показ готового зразка (наприклад, в образотворчої діяльності показ готового продукту діяльності - малюнка, аплікації, ліплення; в художньо-мовленнєвої - зразка казки, вірші; в музичній - виконання пісні, танці та ін);

- Застосування творчих завдань у всіх видах художньої діяльності (наприклад, пропозиція скласти загадку, попевку, композицію танцю, передати пластичними рухами образ якого персонажа і т. д.);

- Використання цікавих вправ;

- Застосування ігрових ситуацій;

- Створення «ситуацій успіху», що викликають емоційно-позитивні переживання;

- Використання спеціального обладнання та нетрадиційних матеріалів для занять художньою діяльністю (наприклад, мольбертів, тканин і різних природних матеріалів в образотворчої діяльності, музичних інструментів, музичних іграшок і дидактичних посібників в музичній діяльності; елементів театральних костюмів, комплектів ляльок в театралізовано-ігрової діяльності і т . д.);

- Спостереження культурно-дозвіллєвих заходів та участь у них;

- Збагачення дітей новими враженнями.

Показ яскравого, виразного зразка, виготовленого дорослим в образотворчої діяльності, викликає у дітей естетичні почуття, здатність милуватися, насолоджуватися красиво виконаною роботою і бажання наслідувати їй - ліпити, малювати, конструювати і т. п. У музичній діяльності емоційно-виразне виконання педагогом пісні є не тільки прикладом для виконання, але і викликає у дітей співпереживання тим почуттям, які в ній виражені, і бажання її виконати так само виразно.

Використання методу творчих завдань у дітей з проблемами в розвитку знаходиться в прямій залежності від ступеня розвитку їх творчої уяви. Чим більшою мірою розвинений творчий компонент уяви, тим більш ефективним буде застосування творчих завдань.

Під ситуацією успіху розуміється суб'єктивне відчування, стан задоволеності підсумком фізичного і психічного напруження виконавця.

Створення ситуації успіху особливо важливо в роботі з дітьми, у яких необхідно подолати пасивність, агресію, страх, невпевненість, викликані порушеннями в психічному розвитку.

У художній діяльності ситуація успіху досягається в результаті певних художньо-естетичних дій, пов'язаних з виконанням тих чи інших видів художньої творчості. Це може бути малюнок, саморобка з паперу, глини, дерева; виконання улюбленої пісні або слухання музичного твору, а також читання віршів і т. д. При цьому від педагога багато в чому залежить, чи отримає дитина задоволення від своєї діяльності чи ні. Завдання, яке він дає дитині, має бути не тільки цікавим, захоплюючим, але і посильним. Він повинен бачити позитивний результат своєї діяльності. Відчуття успіху народжується, коли дитина з допомогою педагога або самостійно долає боязкість, невпевненість, страх, утруднення, прикладаючи до цього зусиль. Тільки в цьому випадку можна говорити про чинник розвитку. Дорослий допомагає дитині подолати страх перед новою діяльністю, новим завданням, породжений невпевненістю в собі. Допомога педагога в цьому випадку спрямована на те, щоб дитина повірив у себе, у власні сили, здібності. Необхідно підтримувати в ньому оптимізм, віру в те, що він справиться з виконанням завдання.

Спостереження дітьми культурно-дозвіллєвих заходів - це джерело нових вражень, емоційних переживань, які стимулюють у дітей потребу в подібній діяльності, бажання особисто брати участь в організовуваних педагогом літературних композиціях, музичних концертах, виставах, святкових сценаріях і т. д.

Збагачення новими художніми враженнями передбачає організацію спостережень за навколишньою дійсністю, відвідування театрів, музеїв, художніх виставок, перегляд кінофільмів, відеофільмів, телепередач і т. д.

Серед таких методів можна виділити методи стимулювання поведінки дітей - заохочення, осуд, покарання, які застосовуються в різній формі, залежно від ситуації, що склалася, від індивідуальних особливостей дитини, від теми бесіди та ін.

Мета заохочення - спонукати учня краще, цікавіше, активніше працювати, направляючи свої зусилля на благо самому собі і оточуючим. В якості заохочення можуть бути: похвала, подяка, нагорода у вигляді подарованої книги і т. д.

Педагог спонукає дитину до індивідуальних проявів у художній діяльності, переконуючи його в тому, що його діяльність принесе користь і йому самому і оточуючим.

Покарання має бути справедливим, відповідним тому непристойні вчинки, який скоїв учень, спрямованим на усвідомлення ним своєї провини.

Покарання вимагає від педагога такту і доброго знання індивідуальних і психологічних особливостей дітей. Воно залежить від віку дітей. У дошкільному та молодшому шкільному віці мірою покарання може бути осуд педагога, індивідуальне зауваження, зроблене в такій формі, щоб дитині був зрозумілий його зміст, щоб він усвідомив, що його поведінка не схвалюється оточуючими.

Кожна людина відчуває потребу в оцінці своїх дій, вчинків оточуючими. Особливо це важливо для підлітка.

Тому педагог використовує метод оцінки. Оцінка може бути виражена у вигляді бальної відмітки, а може бути у вигляді вербальних суджень. Вона стимулює художню діяльність, допомагає формуванню у дитини системи естетичних норм і цінностей, формуванню його особистості.

Найбільший ефект в художньому вихованні і навчанні може бути досягнутий тільки при вмілому, гнучкому використанні педагогом методів в їх різноманітних поєднаннях. Застосовувані методи та прийоми повинні бути адекватні порушенню у розвитку дитини і сприяти корекції вторинних відхилень. В іншому випадку вони не є дієвими.

Підбираючи відповідні методи і прийоми, педагог повинен орієнтуватися не тільки на всю групу дітей, але враховувати також індивідуальні особливості та можливості кожної дитини, її стан, рівень підготовки, інтереси, художні нахили.