Лекція № 5.

Тема 4. Інтергативні процеси арт-терапії та арт-педагогіки.

1. Соціально-педагогічне значення мистецтва в арт-педагогіці.

2. Основні поняття, цілі та завдання арт-педагогіки.

3. Методи арт-педагогіки.

4. Психологічно-корекційний вплив «катарсису» в арт-педагогіці.

1. . Соціально-педагогічне значення мистецтва в арт-педагогіці.

Можна виділити декілька напрямів використання мистецтва в корекційній роботі:

- психофізіологічний (пов'язаний з корекцією психосоматичних порушень);

- психотерапевтичне (пов'язане з впливом на емоційну сферу);

- психологічне (виконує катарсичну, регулятивну, комунікативну функції);

- соціально-педагогічне (пов'язане з розвитком естетичних потреб, розширенням загального та художньо-естетичного кругозору, з активізацією потенційних можливостей дитини у практичній художній діяльності і творчості).

Реалізація цих напрямів в роботі здійснюється через певні психокорекційні, корекційно-розвиваючі методики, які використовуються в рамках артпедагогіки і арттерапії.

Корекційно-розвиваючі та психотерапевтичні можливості мистецтва пов'язані з наданням дитині практично необмежених можливостей для самовираження і самореалізації як в процесі творчості, так і в його продуктах, затвердженням і пізнанням свого «Я». Створення дитиною продуктів художньої діяльності полегшує процес комунікації, встановлення відносин зі значущими дорослими і однолітками на різних етапах розвитку особистості. Інтерес до результатів творчості дитини з боку оточуючих, прийняття ними продуктів художньої діяльності (малюнків, виробів, виконаних пісень, танців і т. д.) підвищує самооцінку, самоприятие дитини з проблемами в розвитку. І саме це забезпечує вирішення найважливішого завдання - адаптації дитини за допомогою мистецтва і художньої діяльності в макросоціальної середовищі.

Сучасні спеціальна психологія і педагогіка в пошуку ефективних засобів корекції все більше орієнтуються на використання мистецтва в процесі навчання і виховання дітей з проблемами.

На важливу роль мистецтва у вихованні та навчанні дітей з відхиленнями у розвитку вказували представники зарубіжної спеціальної педагогіки минулого Е.Сеген, Ж. Демор, О. Декролі, а також вітчизняні психологи та лікарі Л. С. Виготський, А. І. Граборів , В. П. Кащенко та ін.

Вчені все більше вказують на можливості мистецтва у корекції психічних процесів у дітей, тим самим підтверджуючи ідею «виховання за допомогою мистецтва», що отримала поширення на початку XX ст. Е. СУРН, відомий роботами в галузі естетичного виховання, відзначає, що мистецтво є важливим засобом виховання, впливає на моральність дитини, а також формує його мислення, уяву, емоції та почуття.

Російські фахівці в галузі художньої педагогіки Н. І. Сакуліна, Н. А. Ветлугіна, В. А. Езікеева, Т. С. Комарова та інші стверджують, що процес сприйняття мистецтва дітьми являє собою складну психічну діяльність, що поєднує пізнавальні й емоційні моменти. Художня діяльність дітей забезпечує їх сенсорний розвиток, здатність розрізняти колір, форму, звуки, підводить його до більш глибокого сприйняття багатства фарб, ліній і їх поєднань, забезпечує розуміння мови різних видів мистецтва.

Про позитивний вплив мистецтва на розвиток дитини з проблемами вказував Л. С. Виготський, відзначаючи особливу роль художньої діяльності як у розвитку психічних функцій, так і в активізації творчих проявів дітей в різних видах мистецтва (музики, живопису, художнього слова, театру) .

Сучасні дослідження в спеціальній психології і педагогіці об'єктивно підтверджують позитивний вплив мистецтва на дітей з різними відхиленнями в розвитку.

Дослідження в галузі художньої педагогіки показують, що мистецтво розвиває особистість, розширює загальний і художній кругозір дитини з проблемами, реалізує пізнавальні інтереси дітей. Мистецтво, будучи своєрідною формою естетичного пізнання дійсності і відображення її в художніх образах, дозволяє дитині з проблемами в розвитку відчути світ у всьому його багатстві і через художні види діяльності навчитися його перетворювати.

Участь дитини з проблемами в художній діяльності з однолітками і дорослими розширює його соціальний досвід, вчить адекватному взаємодії і спілкуванню в спільній діяльності, забезпечує корекцію порушень комунікативної сфери. Дитина в колективі проявляє індивідуальні особливості, що сприяє формуванню внутрішнього світу дитини, утвердженню в ньому почуття соціальної значущості.

Всі види мистецтва, з якими дитина з проблемами стикається в дошкільному та шкільному віці, впливають на адекватність його поведінки, допомагають регулювати емоційні проявів у колективі, родині, сприяють їх корекції. Психокорекційний ефект впливу мистецтва на дитину виражається також у тому, що спілкування з мистецтвом допомагає йому «очиститися» від нашарувалися негативних переживань, негативних проявів і вступити на новий шлях відносин з навколишнім світом.

4.2. Основні поняття, цілі та завдання арт-педагогіки і арт-терапії.

Інтегративні процеси, що відбуваються в суспільстві, мистецтві, науці, в тому числі в медицині і педагогіці, призвели до виникнення прикордонних галузей знань: інтегративної медицини, медичної психології, педагогічної психології, етнопедагогі-ки, лікувальної педагогіки, артпедагогікі, реабілітаційної педагогіки та ін. За міру зростання знань у галузі педагогіки і психології, поширення педагогічної думки створюються нові концепції виховання, розробляються стандарти освіти, вивчаються теоретичні основи та технології виховання дітей, як нормально розвиваються, так і дітей з проблемами в розвитку, досліджуються особливості освітнього процесу в корекцією-них освітніх установах різних видів.

Серед численних течій сучасної педагогіки найбільш цікавим і плідним є виховання художньої культури.

Нова парадигма освіти орієнтована на людину нової культури, на формування субкультури особистості, на відтворення і збереження в освітньому просторі як цінностей культури, так і цінностей субкультури людини. Визначаючи місце дитини в культурному просторі, Н. А. Бердяєв вказує на те, що дитина є головною цінністю і об'єктом культури.

Пізнання світу дитиною відбувається на всьому шляху його розвитку в процесі навчання і виховання в культурно-освітньому просторі. У своїй культурно-історичної концепції Л. С. Виготський зазначає, що «за змістом процес культурного розвитку може бути охарактеризований як розвиток особистості і світогляду дитини». Вказуючи на необхідність розвитку дитини в культурно-освітньому просторі, він зазначає, що розвиток такої дитини буде протікати інакше, ніж нормального. Тому потрібні «спеціально створені культурні форми для того, щоб здійснити культурний розвиток дитини».

Особливе значення у формуванні субкультури особистості дитини з проблемами Л. С. Виготський надавав засобам мистецтва. Він наголошував на необхідності участі дітей у різних видах художньо-творчої діяльності.

В даний час в практиці спеціальної освіти широко використовуються такі терміни, як «арттерапія» і «артпедагогі-ка». У державних освітніх стандартах з фахової освіти представлений курс «Основи артпедагогікі і арт-терапії – спеціалізована освіта».

У чому подібність і відмінність понять «артпедагогіка» і «арттерапія»? Подібність цих термінів простежується тільки в першій частині понять - арт - «художнє», синонім мистецтво. Друга частина визначає відмінність: терапія - напрям медицини, лікувальний вплив; педагогіка - область наукового знання, наука про навчання, виховання та розвиток в спеціальній освіті - і корекції. Отже, у другій частині понять відображені різні спрямованість, цілі, завдання, технологія і зміст.

Арт-педагогіка (художня педагогіка) по відношенню до фахової освіти - це синтез двох областей наукового знання (мистецтва та педагогіки), що забезпечують розробку теорії і практики педагогічної корекційно-спрямованого процесу художнього розвитку дітей з вадами розвитку та питання формування основ художньої культури через мистецтво і художньо- творчу діяльність (музичну, образотворчу, художньо-мовленнєву, театралізовано-ігрову).

Поняття «артпедагогіка» не підміняє більш вузький термін «художнє виховання». Артпедагогіка, будучи областю наукового знання, дозволяє розглядати в рамках спеціальної освіти не тільки художнє виховання, але і всі компоненти корекційно-розвивального процесу (розвиток, виховання, навчання і корекцію) засобами мистецтва, а також формування основ художньої культури в дитини.

Основними функціями арт-педагогікі є:

• культурологічна (обумовлена ​​об'єктивним зв'язком особистості з культурою як системою цінностей, розвитком людини на основі засвоєння ним художньої культури, становлення її творцем);

• освітня (спрямована на розвиток особистості та освоєння нею дійсності за допомогою мистецтва, що забезпечує набуття знань в галузі мистецтва і практичних навичок в художньо-творчій діяльності);

• виховна (формуюча морально-естетичні, комунікативно-рефлексивні основи особистості і сприяє соціокультурній її адаптації за допомогою мистецтва);

• корекційна (сприяє профілактиці, корекції і компенсації вад розвитку).

Основною метою артпедагогіки є художній розвиток дітей з проблемами і формування основ художньої культури, соціальна адаптація особистості засобами мистецтва.

Арттерапія як напрямок, пов'язаний з впливом різних засобів мистецтва на людину, використовується як самостійно, так і в поєднанні з медикаментозними, педагогічними та іншими засобами.

Ми розглядаємо арт-терапію стосовно до фахової освіти як синтез декількох галузей наукового знання (мистецтва, медицини та психології), а в лікувальній і психокорекційній практиці як сукупність методик, побудованих на застосуванні різних видів мистецтва у своєрідній символічній формі і дозволяють за допомогою стимулювання художньо-творчих (креативних) проявів дитини з проблемами здійснити корекцію порушень психосоматичних, психоемоційних процесів і відхилень в особистісному розвитку.

У арттерапії не робиться акцент на цілеспрямоване навчання і, отже, оволодіння навичками і вміннями в будь-якому вигляді художньої діяльності (музичному, образотворчому, театралізовано-ігровому, художньо-мовному), як в арт-педагогіці.

Арт-педагогіка і арт-терапія вирішують як загальні теоретичні та організаційні завдання, так і приватні, що відносяться до кожного з цих напрямків.

Загальні науково-теоретичні та організаційні завдання арт-педагогіки і арт-терапії:

- Розробка науково-теоретичних основ використання засобів мистецтва в системі корекційної допомоги дітям з відхиленнями у розвитку;

- Наукове обгрунтування можливостей і шляхів компенсації різних відхилень у розвитку дітей засобами мистецтва і художньої діяльності;

- Узагальнення всього накопиченого досвіду використання арт-педагогічних і арт-терапевтичих підходів у спеціальному освітньому закладі та збагачення його новим науковим і практичним змістом, націленим на вирішення завдань гуманізації спеціальної освіти;

- Вдосконалення системи організації корекційної допомоги засобами мистецтва в спеціальних освітніх установах і підготовка фахівців для реалізації цього завдання.

Приватні завдання арт-педагогіки:

- Вивчення загальних і специфічних особливостей формування художньої культури у дітей з різними варіантами розвитку;

- Розробка корекційно-спрямованої системи художнього розвитку дітей, формування основ художньої культури;

- Розробка змісту та корекційно-розвивальних педагогічних технологій використання мистецтва, що забезпечують гармонійний розвиток дітей з проблемами;

- Активізація допомогою мистецтва потенційних можливостей дитини з проблемами в розвитку, його творчих проявів в різних видах художньої діяльності (музичної, образотворчої, художньо-мовної, театралізовано-ігрової);

- Забезпечення за допомогою мистецтва пізнавально-інформаційних потреб дитини;

- Забезпечення розвитку емоційно-естетичних, моральних, комунікативно-рефлексивних основ особистості дитини за допомогою мистецтва;

- Здійснення засобами мистецтва корекції та профілактики наявних відхилень у розвитку пізнавальної діяльності, емоційно-вольової, моторної та особистісної сфер;

- Створення умов для соціокультурної адаптації дитини з проблемами за допомогою мистецтва і художньої діяльності.

Приватні завдання арт-терапії:

- Адаптація наявних арт-терапевтичних методик і використання їх в системі психокорекційної допомоги дітям з порушеннями розвитку (слуху, зору, мови, опорно-рухового апарату, які мають затримку психічного розвитку, розумову відсталість);

- Виявлення особливостей та визначення ефективності використання арт-терапії в психокорекційної роботи з дітьми в спеціальному освітньому закладі;

- Розробка арт-терапевтичних технологій, що забезпечують корекцію порушень у розвитку дітей;

- Корекція вторинних відхилень у розвитку особистості дитини, гармонізація та соціальна його адаптація в культурно-освітньому просторі.

Артпедагогіка і арттерапія мають різні теоретичні основи, розрізняються по суті, завданням, змістом і технології. Однак обидва напрямки мають місце в спеціальній освіті, доповнюють один одного в одному корекційно-розвиваючому процесі, забезпечуючи профілактично-оздоровче, лікувально-адаптаційний вплив на дитину в розвитку.

Грунтуючись на корекційно-особистісному і діяльнісної підходах у розвитку, арт-педагогіка і арт-терапія переслідують єдину мету - гармонійний розвиток дитини з проблемами; розширення можливостей його соціальної адаптації за допомогою мистецтва, участі у громадському та культурному діяльності в мікро-і макросередовищі.

ЗВ'ЯЗОК АРТ-ПЕДАГОГІКИ і арттерапія з іншими галузями знання

Будучи складовими наукового знання, артпедагогіка і арттерапія тісно взаємодіють з рядом суміжних наукових областей і використовують їх дані при розробці теорії і практичної реалізації.

Філософську та морально-етичну основу артпедагогіки і арттерапії становить аксіологічна концепція, що базується на ідеї гуманізації, самоцінності людської особистості, повазі її прав, достоїнств, свободи, потреб і визнання її найвищою цінністю суспільства:

- філософія культури

- з мистецтвознавством

- психологією художньої творчості,

- з соціологією мистецтва

- з загальної та вікової психологією

- з гуманістичною психологією.

Завдання, що вирішує педагогічна і психологічна допомога:

- Формування пізнавальної мотивації;

- Цілеспрямоване формування вищих психічних функцій, перш за все мови;

- Подолання недостатності словесного опосередкування, труднощів у взаємодії з навколишнім світом, розвиток різноманітних форм комунікації;

- Розвиток емоційної сфери, творчих здібностей;

- Профілактика і корекція порушень соціально-особистісного розвитку;

- Подолання недоліків загальної та дрібної моторики.

ПРИНЦИПИ АРТ-ПЕДАГОГІКИ

Виділяючи принципи артпедагогіки, ми спираємося на загальнопедагогічні принципи організації та проведення корекційної роботи, принципи спеціальної педагогіки, що відображають концептуальні положення спеціальної освіти осіб з особливими освітніми потребами, а також на принципи художньо-естетичного розвитку. При цьому підставою для нас послужили класифікації принципів навчання і виховання, що містяться в роботах таких авторів, як А. Д. Гонах, В. І. Смирнов, І. А. Зимня, Є. В. Назарова, Н. А. Ветлугіна. Ми виділили відповідно три групи принципів артпедагогіки.

Загальнопедагогічні принципи

1. Принцип цілеспрямованості педагогічного процесу.

Дотримуючись даний принцип, слід виходити із загальних цілей виховання і розвитку особистості дитини, які співвідносяться із завданнями та цілями корекційно-освітньої роботи і спрямовані на створення необхідних умов для реалізації програми корекційної роботи у відповідності з особливостями і специфікою порушень у розвитку.

2. Принцип цілісності та безперервності педагогічного процесу.

Він забезпечується єдністю соціально-морального, загальнокультурного та професійного розвитку особистості, орієнтований на розвиток індивідуальності, самобутності кожної особистості, розвиток творчих здібностей.

Безперервність освітнього процесу забезпечує послідовність і наступність у розвитку особистості, але в той же час припускає варіативність змісту навчання, тобто диференціацію його в залежності від рівня розвитку дитини, а в спеціальній педагогіці і від категорії порушення в розвитку.

3. Принцип гуманістичної спрямованості педагогічного процесу.

Принцип заснований на визнанні самоцінності особистості та створенні умов для її гармонійного розвитку і саморозвитку. Він відображає гуманне ставлення до особистості вихованця, повага його прав і свобод, пред'явлення до нього розумних і посильних вимог. Даний принцип передбачає також опору на позитивні якості дитини, віру в його сили, прагнення допомогти йому подолати труднощі. Все це дозволяє більш ефективно будувати корекційно-педагогічний процес.

4. Принцип суспільної спрямованості освіти.

Принцип орієнтує на відповідність характеру і змісту виховання соціальним потребам і інтересам держави, гуманістичним, соціокультурним, національним нормам і традиціям.

5. Принцип соціально-особистісного розвитку.

Цей принцип пов'язаний з необхідністю залучення дитини до інтелектуальних, духовних і матеріальних цінностям суспільства і засвоєння тих правил і норм поведінки, які прийняті в соціумі. При цьому важливим є розвиток мотиваційної сфери особистості, здатності усвідомлювати своє «Я», свою самоцінність у взаєминах з навколишнім світом, з людьми; здатність, адекватно оцінювати свої вчинки і поведінку оточуючих і надавати посильну протидію негативному зовнішньому впливу.

6. Принцип єдності виховного впливу сім'ї, освітніх установ, колективу, громадських організацій.

Дитина не може розвиватися поза соціального середовища. Його розвиток багато в чому визначається його взаєминами з батьками, з педагогами, з однолітками. Успіх корекційної роботи можливий тільки за умови тісної взаємодії між сім'єю, дитячим садком, школою (іншими освітніми установами) та громадськими організаціями. Така взаємодія, засноване на співпраці, забезпечує реалізацію системи корекційно-освітньої та корекційно-розвиваючої роботи з усіма категоріями дітей з порушеннями з метою особистісного розвитку учнів і створення необхідних умов для їх соціалізації в суспільстві.

Принципи спеціальної корекційно-педагогічної діяльності