Висновки

1. Оперуючи аналізом наукових праць у галузі соціальної педагогіки, психології, соціології, ми дали визначення таким поняттям як «дисфункція», «дисфункціональна сім’я», охарактеризували її види та ознаки; розглянули перелік параметрів, які мають характеризувати функціональну сім’ю. Беручи за основу функціональну спроможність родини, ми виокремили наступні функції, виконання ких ми вважаємо необхідним для оптимального розвитку, навчання та виховання дитини молодшого шкільного віку. Серед них – економічна, репродуктивна, житлово-побутова, соціалізуючи, комунікативна. Особливу увагу звертали на виконання батьками виховної та терапевтичної функцій. Гарантія виконання даних функцій забезпечує подальше благополуччя родини, виключає негативний ризик стосовно виховання дитини. Коли ж у родині не виконуються ті чи інші функції, сім’я може набути статусу «дисфункціональної». Це залежить від соціального потенціалу сім’ї, активності членів сім’ї, вчасності надання соціальної підтримки.

Також ми розглядаємо проблему поширення дисфункцій у родині, адже сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне за­безпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає не духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї Вони негативно позначаються на формуванні особистості дитини. Діти з дисфункціональних родин мають більше підстав для отримання статусу важковиховуваних, неповнолітніх правопорушників, дітей із шкідливими залежностями. Завданням соціального педагога при роботі з дисфункціональною сім`єю – є надання конкретної, індивідуальної допомоги сім`ї, з метою раціональної організації внутрішнього та позасімейного спілкування, життєдіяльності та відпочинку, навчання раціонального розв’язання та подолання складних життєвих обставин, виховання дітей. Соціально-педагогічна підтримка забезпечує пошук і стимуляцію внутрішніїх резервів родини, які допоможуть вирішити власні проблеми.

2. Функціональна сім’я позитивно впливає на формування особистості дитини, допомагає відчути себе рівноправним членом сімейного колективу. Противагою до описаної сім’ї є дисфункціональна сім’я, хоча відсутність певної функції ще не свідчить про те, що це проблемна сім’я. Часто буває, що невиконання функцій сприймається найближчим соціальним оточенням як прояв неблагополучності, проблемності. З іншого боку, можлива і явна дисфункціональність, яка ігнорується, тому що це справа сім’ї, яка не потребує втручання різноманітних інстанцій ззовні. Дослідження було проведено у Житомирській ЗОШ № 28 серед 4 соціальних педагогів та психологів та 2 вчителів молодших класів, де діагностичним інструментарієм слугувало глибинне інтерв`ю. Розроблений опитувальник для батьків молодших класів з метою виявити якість виконання родиною своїх функцій був проведений серед 60 батьків 1, 2, 4 класів.

Провівши дослідження, спрямоване на виявлення впливу дисфункціональної сім’ї на особистість молодшого школяра, ми виявили, що більшість родин є благополучними, але, згідно вибірки – третина сімей опитаних батьків мають чіткі ознаки дисфункціональної родини.

Висновком проведеного глибинного інтерв’ю може слугувати низький рівень і недосконалість методичного та законодавчого забезпечення системної соціальної-педагогічної діяльності з дисфункціональними сім’ями. Такі родини потребують окремого підбору методів виховання членів сім’ї, формування безконфліктних взаємовідносин, запобігання насильства, прояву негативних явищ у родині, прояву дисфункції. Потрібно формувати вміння соціальних педагогів та вчителів молодших класів використовувати потенціал сім’ї для збільшення її функціональної спроможності.

3. Одним із важливих аспектів соціальної роботи із дисфункціональною родиною є надання соціальної-педагогічної підтримки з метою пошуку та стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть вирішити сімейні проблеми, а також надання інших різноманітних соціально-педагогічних послуг в умовах конкретної ситуації.

Розглянувши поняття «дисфункціональність», «дисфункціональні сім’ї», вплив такої родини на особистість дитини – ми розробили програму соціально-педагогічної підтримки. Її мета – поліпшення умов виховання, навчання та розвитку молодшого школяра з дисфункціональної сім’ї. Програма складається з трьох етапів, на яких ми пропонуємо комплекс діагностичних та практичних вправ для вирішення проблем дисфункціональної сім’ї, які раніше були виявлені в результаті проведеного дослідження. Серед завдань програми можна виділити наступні: підвищити рівень педагогічної культури батьків задля оптимального розвитку, навчання та виховання молодшого школяра, зняти заборону щодо обговорення проблем дитини сімейному колі, заборону на прояв своїх почуттів в середовищі сім’ї як для дитини так і для батьків, навчити батьків адекватно оцінювати свої вимоги у вихованні дитини молодшого шкільного віку, без використання жорсткого контролю та обмежень. Виконуючи дану програму з батьками молодших школярів ми претендуємо на значне поліпшення виконання дисфункціональною сім’єю виховної, терапевтичної та комунікативної функції, які як виявилося під час дослідження, порушуються в першу чергу.