Управління персоналом

1. Персонал як головний ресурс організації – поняття, категорії, значення.

Песронал – основний штатний склад працівників організації, які виконують виробничо – господарські й управлінські функції.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на такі категорії: керівники, спеціалісти, службовці та робітники.

Керівники — це працівники, що обіймають керівні посади на підприємстві та в його структурних підрозділах: директор, головний інженер, головний бухгалтер, начальники цехів, завідувачі, виконроби та ін.

Спеціалісти — це працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та деякі інші роботи: економісти, бухгалтери, адміністратори, юристи, соціологи та ін.

Службовці — це працівники, які готують і оформлюють документацію, здійснюють господарське обслуговування: працівники архівів, секретарі, діловоди, стенографісти та ін.

Робітники — це працівники, які безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей. Залежно від того, в якому цеху вони працюють, працівники поділяються на основних, допоміжних та обслуговуючих. До цієї категорії зараховують також двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

За специфікою і складністю виконуваних робіт персонал підприємства групується за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.

Спеціальність — це комплекс знань у межах професії.

Кваліфікація — ступінь і рівень підготовки працівника, що характеризує його здатність до виконання роботи певного рівня складності.

У складі персоналу організації можуть бути постійні працівники, сезонні, тимчасові. Є такі, що зайняті повний робочий день, інші працюють у режимі неповного робочого дня або тижня. Одна людина може працювати у двох організаціях на засадах сумісництва. При цьому основним місцем роботи вважається та організація, де зберігається трудова книжка працівника.

Багатьом організаціям не лише в Україні, а й в усьому світі, бракує висококваліфікованих, ініціативних, з творчим потенціалом працівників усіх посадових рівнів, але в першу чергу менеджерів зі стратегічним мисленням і вмінням ефективно вирішувати тактичні завдання

2. Наукові основи управління персоналом.

Наукові основи – теорії і підходи. 3 відомих підходи: - процес ний, - системний, - ситуаційний.

1. процесний. Управління можна розглядати як процес, що скла­дається з серії взаємопов'язаних дій, які називаються функціями управління. В свою чергу, кожна функція управління також являє собою процес, який складається з серії взаємопов'язаних дій. Отже, процес управ­ління — це загальна сума всіх функцій управління.

2. системний. А) бачити взаємозв язок, б) причини і наслідки цього взаємозв язку, 3) вирішальні тенденції

3. ситуаційний – бачити унікальність даної ситуації.

Наукові основи – необхідність використовувати принципи УП (планув., організ., мотив., контроль)

Наукові основи – научний підхід: необхідність вирішувати конкретні проблеми з позиції наукового аналізу причин цих проблем, тенденцій і шляхів їх вирішення.

Наукові основи – є складовою наукового підходу.

Є теорія організацій – врахування того, що організації розвиваються за своїм ЖЦ. (7 етапів розвитку)

Основними теоретичними джерелами науки управління персоналу є:

1. Теорія ринку праці.

Дає обгрунтування закономірностей взаємодії попиту і пропозиції робочої сили на зовнішніх та внутрішньофірмових ринках праці.

Залучення на фірму ресурсів персоналу є складовою частиною тих процесів на ринку праці, які пояснюються вказаною теорією. Сприяти функціонуванню внутрішньофірмових ринків праці можна шляхом покращання матеріальних умов життя і підвищення потенціалу робочої сили, що вимагає від підприємства капіталовкладень. Підприємство намагається “захистити” свої інвестиції і тісніше прив’язати до підприємства цінну робочу силу. Це дає можливість прогнозувати розвиток внутрішньофірмових ринків праці та значення розвитку персоналу.

2. Поведінкові теорії – пов’язані зі спонуканням персоналу до цілеспрямованої активної праці, формуванням позитивного відношення працівників до роботи та їх мотивацією.

Поведінкові теорії вказують менеджерам, що займаються персоналом, у якому напрямі здійснювати мотиваційну політику, хоч і не дають однозначних рецептів для конкретних дій.

3. Організаційні теорії, предметом яких є координація дій членів організації і керівництво процесами адаптації організацій до мінливих умов зовнішнього середовища.

Організаційні теорії знаходяться на межі різних наук – соціології і теоретичних систем.

3. Найновіші концепції управління персоналом. Школа людських ресурсів.

Концепція управління персоналом підприємства - це система теоретико-методологічних поглядів на розуміння і визначення сутності, змісту, цілей, завдань, критеріїв, принципів і методів управління персоналом, а також організаційно-практичних підходів до формування механізму її реалізації в конкретних умовах функціонування підприємств.

Основу концепції управління персоналом підприємства в даний час складає зростаюча роль особистості працівника, знання його мотиваційних установок, вміння їх формувати і направляти у відповідності із завданнями, що стоять перед підприємством.

Управління персоналом насьогодні набуває особливого значення, оскільки дозволяє реалізувати, узагальнити широкий спектр питань адаптації індивіда до зовнішніх умов, врахування особистісного фактора при побудові системи управління персоналом.

В концепції на основі враховування зовнішніх та внутрішніх впливових факторів (законодавства; економі­чної кон'юнктури; цілей та особливостей даної організації) визначаються:

- "філософія" - загальний підхід в організації до персоналу як головного ресурсу;

• стратегічні цілі в роботі з персоналом;

• сучасні принципи кадрової роботи (безумовне дотримання законодавства; справедли­вість, рівність і партнерство у взаємовідносинах; турбота про соціальні умови праці і життя співпрацівників тощо);

- шляхи та засоби вирішення проблем по основних напрямках управління людськими ресурсами: добору якісних кадрів; їх розстановки; адаптації; забезпечення здорових умов праці, відпочинку, навчання й розвитку персоналу; налагодження ефективного керівництва персоналом; згуртування його в творчий колектив; формування й втілення корпоративної культури організації.

Школа людських ресурсів. Використання її положень дає змогу краще забезпечувати основну людську потребу в задоволенні працею і повніше виявляти всі потенційні можливості працівника. її основоположники — Абрахам Маслоу (1908—1970) та Дуглас Мак-Грегор (1906—1964). Так, Маслоу зосереджувався на вивченні потреб індивідуумів, на основі чого розробив ієрархію потреб працівників і теорію мотивації, яка була побудована на таких припущеннях щодо людської натури: 1) людські прагнення потребують задоволення; 2) людські дії спрямовані на повне задоволення бажань, але часто індивіди не мають змоги це зробити. Маслоу наголошував, що не слід переоцінювати значення грошей у стимулюванні працівників, на необхідності сприятливої атмосфери, за якої працівники можуть виявляти усі свої здібності. Мак-Грегор застерігав від спрощеного підходу до проблеми людських стосунків, що було притаманне класичному менеджменту.