43. Релігія як елемент соціальної системи. Проблема визначення поняття „релігія”

За Вебером, соціологічне визначення релігії має базуватись на емпіричних даних. Це дослідження „спільної діяльності певного типу, розуміння якої виходить із суб’єктивних переживань, уявлень, цілей окремої людини – із сенсу діяльності. Соціолог має виділити релігію із множини інших явищ, визначити об’єкт дослідження. В соціології існують різні за типом визначення релігії, які мають рівні права на існування. Деякі складності у визначенні релігії пов’язані з особливостями не самої релігії, а тої культури, в якій вона існує. У Вебера протиріччя між двома підходами, протистояння номіналізму і реалізму. В першому випадку визначення релігії як узагальнення емпіричних даних явища. В другому – феномен релігії не можна пояснити через окремі елементи. Узагальнене поняття існує в уяві людини оскільки існує об’єктивно його прообраз в самій дійсності. Для Вебера релігія дослідж через соц поведінку людини, відносини людей до інших людей, явищ, лежить в межах досвіду доступного спостереженню. Важливо розрізняти соціологічні та теологічні, філософські, феноменологічні визначення поняття релігії. За межами соціології релігії лежать наступні поняття: визначення в основі яких лежить уявлення про силу як особливий вид дійсності, що відрізняється від дійсності повсякденного життя (ця сила як дещо містичне недоступне розумінню людини); за межами соціології релігії також визначення в основу яких покладено поняття „релігійного досвіду”. У психоаналізі релігія як спосіб захисту індивіда від ворожого йому соціального начала, що подавляє його природні інстинкти; за межами і поняття релігії як сукупності багатоманітності явищ, структур, досвіду, які можуть бути позначені як релігійні об’єкти – догма, обряд, релігійна община, особистість. Феноменологічні дослідження найчастіше полягають в описі і класифікації релігійних феноменів, розробці їх типології. На долю соціолога випадає емпіричне дослідження впливу релігії на суспільство, її реальне значення для індивіда групи, сус-ва, культури. Вебер вказуэ на функціональну ознаку релігії як унікального соціально-історичного явища – на раціоналізацію релігією людських відносин до божественного, звільнення від випадкового. Одна з головних особливостей людського існування – вміння створювати символи, що концентрують сенси.

Проблеми визначення релігії: номіналізм і реалізм мають однакове право на існування в науці; проблема веберівського розуміння, раціоналізації діяльності. Відкритим залишається питання про специфічні ознаки, що дозволяють відрізнити релігію від того, що нею не є.

За Дюркгаймом, релігійний феномен як різновид соціальної дії, а об’єкти дослідження – це «священні речі», що складають сакральний світ і відрізняються від світу буденного. Релігія включає священні речі і звернену до них ритуальну діяльність. Соціолога цікавить універсальне, присутнє у всіх релігіях. В релігійному феномені важлива не лише універсальна структура, а й функціональне призначення. Підкреслює Дюркгайм те, що релігія зустрічається у всіх відомих нам суспільствах. Формує наступне визначення в «Елементарних формах релігійного життя»: «Релігія – це солідарна система вірувань і практик, що відносяться до речей священних, особливих, заборонених; вірувань і практик, які об’єднуються в одну моральну спільність, що називається церквою, всіх, хто їх приймає». Про релігію ми можемо говорити тоді, коли люди співвідносять свої дії з такими речами, які вони вважають священними. Для Дюркгайма важливим є питання, чому деякі речі із повсякденного життя стають для людей особливими, священними. Чим це зумовлено, які наслідки та як це впливає на життя людей. За ним, предметом дослідження релігії є відносини людей до речей, які вони вважають священними.

Існують ще 2 типи визначень релігії: субстанціональні та функціональні. Перший полягає в тому, щоб вказати, що її складає, є її суттю, а друга в тому, щоб показати її функції. Прикладом першого може бути розуміння релігії як віри в надприроднє, виявити що лежить в основі. Дюркгаймове визначення включає субстанціональний елемент. Релігія існує як інститут як соціальний феномен, що не існує поза певною групою. Субстанціональне визначення стосується відносин людини з субстанцією, священним. Існує складність пов’язана з розумінням природи священного. Релігія як віра в соціально значиме. Субстанціональне визначення релігії спрацьовує, коли йде мова про традиційні форми релігії, але існують складності при нетрадиційних способах прояву релігійності.

Дюркгаймове визначення релігії має і функціональне навантаження – релігія об’єднує людей в моральну спільність. Функція релігії в тому, що вона пробуджує свідомість і служить зміцненню соціальної єдності. В сучасній соціології релігії функціональні визначення в різних модифікаціях. Релігійне існування включає віру людини в фундаментальні умови життя. Релігія трактується через вирішення проблеми сенсу життя і смерті. Суспільство називає релігією, приймає за релігію спроби вирішення кола таких проблем.