71. Соціальна та етносоціальна дистанція. Соціальна шкала Богардуса

Соціальна дистанція - це ступінь відчутної відмінності власної соціальної групи від іншої/інших, залучених у процес взаємодії. Концепція соціальної дистанції використовує порівняльні описи психологічної близькості. Етиосоціальна дистанція — уявне ієрархічне розташування етнічних груп у системі міжетнічних стосунків на основі певних маркерів і критеріїв (напр. етнічне пох., громадянство, різниця у рівні розвитку, ку-рні відмінності, етнічні звичаї, традиції).

Метод соціальної дистанції називається шкала Е. Богардуса" (1924). Він викор. ідею Кларка про необхідність створення окремого методу емпіричного досл. соціальної дистанції. Шкала соціальної дистанції Богардуса дозволяє вимірювати психологічну готовність до зближення чи відкидання людей іншої нац., незалежно від їхніх особистих рис та вдачі. Вчений концептуалізував соціальний простір і соціальні дистанції у ньому як рівновіддалені радіальні кола, у центрі яких знаходиться сам індивід. Ця схема є подібного, за суттю, до концептуалізації соц.. простору міста, здійсненої іншим представником Чиказької школи - Е.Берджесом у його теорії концентричних міських зон. Критика: =Уявна соціальна відстань не дорівнює числовому її виразу у вигляді шкали; = Шкала Богардуса не враховує соціокультурну специфіку різних суспільств. Виникають труднощі з "перекладом" позицій шкали. = Запропонована Богардусом низка категорій - кроків шкали соціальної дистанції може по-різному спрацьовувати у різних суспільствах. = Хоча шкала Богардуса називається шкалою соціальної дистанції, вважається, що вона вимірює саме етносоціальну дистанцію, оскільки ми запитуємо респондентів про представників інших етнічних чи національних спільнот.

2.10. Історія та колективна пам‘ять

72. Концепція колективної пам‘яті та стани досліджень в її межах

М. Хальбвакс "Колективна та історична пам»ять"

Оперування терміном “пам’ять” у межах історичних досліджень, на погляд авторки, визначає дві тенденції:

1.тенденцію опосередкованого присвоєння значень шляхом запозичення термінів із соціальних словників інших дисциплін;

2.тенденцію створення власної території змісту, в межах якої пам’ять як категорія історичного пізнання формує свою евристичну неповторність.

Концепт колективної пам’яті запровадив у науковий обіг соціолог Моріс Хальбвакс – професор Старсбурзького університету. Він розробив теорію центральна теза якої полягає в соціальній обумовленості пам’яті, пригадування й забування. Колективна пам’ять, з Хальбваксом, спрямована на забезпечення групової ідентичності, вона фіксує реальні, або вигадані події минулого, що забезпечує єдність групи, і виділяє факти, які загрожують її цілісності.

Колективна пам'ять простягається далеко за межі автобіографічній (індивідуальної) пам'яті й забезпечує трансляцію знань про минуле від одного покоління до іншого, а її здатність зберігатися в часі залежить від впливовості певної групи в суспільстві. Якщо стара еліта (чи інша домінантна спілка) залишає історичну сцену, образи минулого можуть бути замінені новими образами, що належать тій соціальній групі, яка досягла влади.Загалом після першого систематичного обґрунтування концепції колективної пам'яті М. Хальбвакса усі наступні дослідження цього феномена так чи так продовжують, розвивають або критикують основні положення його теорія насамперед взаємозв'язки індивіда й суспільства у «просторі пам'яті», розгляд пам'яті як знаряддя влади, відношення між пам'яттю та історією. Однак величезна кількість як альтернативних, так і близьких за змістом теоретичних конструкцій колективної пам'яті, а також обмежений розмір цієї статті змушують мене запропонувати доволі загальну схему співвідношення історичного і соціального аспекту у використанні терміна пам'ять.

Я погоджуюсь з авторкою, що колективні уявлення при цьому не можна розглядати як звичайну суму індивідуальних спогадів, це зовсім інакше вибудовані реконструкції історичних процесів і подій, функція яких пов’язана з ритуалами колективної солідарності.

Праця французького соціолога М.Хальбвакса «Колективна пам’ять» (1950) стала першим системним обґрунтуванням концепції й аналізом феномену колективної пам’яті. За М.Хальбваксом, колективна пам’ять завжди соціально зумовлена та маркована, процес запам’ятовування є, залежно від обрання об’єкта та й технології сприйняття, виключно соціальний, і навіть, якщо належить індивіду, то лише декларативно, номінально, опосередковано, через його приналежність до соціума.

Складний процес взаємодії спогаду й повторення як основа функціонування пам’яті, на думку Хальбвакса, призводить до виникнення узагальнених ідеальних образів і на їхній основі концептуальних схем або “соціальних меж” — тих cadres sociaux, що автор виніс у назву своєї книги, — в яких вимушені розміщуватись індивідуальні спогади. Кожна соціальна група створює пам’ять про своє минуле, що в свою чергу формує й відображає ідентичність даної групи відносно інших груп. Колективна пам’ять простягається далеко за межі автобіографічної (індивідуальної) пам’яті й забезпечує трансляцію знань про минуле від одного покоління до іншого, а її здатність зберігатися в часі залежить від впливу групи в суспільстві. У випадку залишення старою елітою (або іншою домінуючою спілкою) історичної сцени, образи минулого можуть бути замінені новими образами, що належать новій соціальній групі, яка досягла влади.

Дослідник протиставляв історію і пам’ять: пам’ять – не надійна, ефективна лиши при повторюваннях, усучаснює згадуване, а історія – документально підтверджена, має справу з унікальними подіями і критично дистанціюється від сьогодення.

Повертаючись до проблеми комеморації в теоретичних побудовах Хальбвакса, зупинимося ще на одному положенні, яке стало відправною точкою наступних досліджень колективної пам’яті, а саме — зусилля суспільства знайти форму своєму досвіду, уявленню та ідеям набувають форми різноманітних репрезентацій, зафіксованих в іконографії та дискурсі, тобто в комеморативних формах, характерних для даного суспільства. Відкидаючи при цьому можливість опису почуттів, думок і намірів людей, Хальбвакс однак вважав можливим дослідження історії змін окремих образів минулого, в яких колись жила колективна пам’ять.

Метод, запропонований М.Хальбваксом, реалізував у своєму проекті «Простір пам’яті» П.Нора. Згідно з його теорією, колективна пам’ять концентрується і репрезентується в так званих місцях пам’яті, які не є лише географічними пунктами, а визначаються як своєрідні точки зіткнення, в яких формується і комеморизується пам’ять суспільства. Головна функція цих «місць» - збереження групової пам’яті, ними можуть бути люди, події, споруди, традиції, пісні або ландшафтні одиниці, що оточенні символічною аурою. Ці місця мають символічне значення, що може змінюватись завдяки численним індивідуальним чи груповим стратегіям. Варто наголосити на такій ідеї автора – створення і усвідомлення індивідами «місць пам’яті» є головний чинник формування групової ідентичності; а вивчаючи зміну цих місць, можна зрозуміти зміну історичної самосвідомості і колективної ідентичності певної соціальної групи.

Досліджують на трьох рівнях:

Макрорівень – порівнюються індивідуальні спогади та пам'ять

Мезорівень – порівняння регіонів, рідше груп

Макрорівень – переважно всі дослідження

Для колективної памяті найбільше підходить макрорівень, який використовує загальний аналіз але він не діє якщо країна має сильний регіональний розподіл.

Для макрорівня характерними є: фокус групи, індивідуальні (часто наративні) інтерв’ю, опитування.