69. Поняття нації в соціології

Однією з дискусійних ділянок в етносоціології є визначення її теоретичного поля. Як вже зазначалося, сучасна українська етносоціологія грунтується не тільки на власних дослідженнях, але й веде активний діалог з своїми західними відповідниками (дослідженнями національних меншин та студіями з і націоналізму), запозичуючи певні теоретичні підходи та концепції. Ті ж, у свою чергу, інкорпорують їх з інших дисциплін. Тому склалася ситуація певного термінологічного хаосу. Деякі автори застосовують терміни "народ", "етнос" і "нація" як взаємозамінні синоніми. Додаткові складнощі, створюють некоректні переклади деяких досліджень з англійської мови, що тільки посилює термінологічну плутанину, адже в англійській мові термін nationality означає і громадянство, і національність, а etnicity може означати етнічність, національність і навіть расу. Виходячи з цього, спроба окреслити термінологічне поле етносоціології.

Дискусія навколо дефініції термінів "народ", "етнос", "нація", "етнонаціональна група", розпочинається із обговорення тих визначень, які знаходимо у статтях, як українських етносоціологів (В.Арбєніної, В.Євтуха, Т.Рудницької, О.Ручки), так і закордонних дослідників. Цілком очевидно, що вивчення об'єкту етносоціології - етносів і націй - має розпочинатися із запитань "що таке етнос чи нація?", "чи це тотожні поняття?" Розкриваючи ці терміни, звертаємо увагу на їх постійну еволюцію та відмінності у визначенні, які виникають через приналежність автора/ки до тієї чи іншої теоретичної школи (примордіалізму, етносимволізму, конструктивізму тощо).

Як і багато інших авторів, ми розрізняємо поняття "етнос" і "нація", якщо перша ще не має політичного значення, то друга лягає в основу певної політичної ідеології. Приналежність до етносу, характерна для традиційного суспільства, передбачає "пасивне" усвідомлення своєї ідентичності, натомість нація як атрибут новочасного суспільства "вимагає" від своїх членів "активної" політичної ідентичності. Етнічна ідентичність пов'язана з традиційною культурою народних мас, ще необ'єднаних в одну спільноту пресою, друкованою книгою, громадсько-політичними інституціями тощо; тоді як новочасна національна ідентичність розвивається разом з появою "високої", кодифікованої культури у ході соціально-політичної модернізації. К.Симонс- Симонолевич наголошує: "Модерна нація може бути визначена як територіально означена спільнота людей, що поділяють певний варіант модерної культури та яких пов'язує між собою сильне почуття єдності й солідарності; спільнота, відзначена чіткою історичною закоріненою свідомістю національної ідентичності, яка має або прагне мати власне політичне самоврядування".

Спираючись на сучасні тенденції у націологічних студіях, американський політолог О.Мотиль запропонував наступні порівняльні дефініції нації і етносу: "Нація - це сукупність людей, зв'язаних семіотичною мережею і свідомих того", а "етнос" ("народ") І це група людей, яка має спільну семіотичну мережу, але носії цих ознак не свідомі цього". Для кращого з'ясування відмінності між "етносом" і "нацією" можемо використати класифікацію відомого дослідника Е.Сміта

Нація — це особливий стан і у той же час певний етап розвитку етносу, пов'язаний з творенням національно-державних символів та атрибутів, національно-державної самосвідомості, загальнонаціональних інтересів, національної ідеї і національної культури. Первинною основою нації є етнос, під яким розуміється своєрідна людська спільність, що складалася історично, і котрий відзначається низкою єдиних соціально-культурних ознак: етнічною самосвідомістю, спільною самоназвою, мовою, схожими особливостями психічного складу, культури, побуту, єдиною формою соціальної-територіальної організації. Поняття нації, як її й природи та механізму формування, залишаються дискусійними. Усталилося два основних полярних погляди з цієї проблеми, сформованих в неоднозначних етнонаціональних ситуаціях і різних етнологічних школах: конструктивістський — характерніший для науки і практики країн Заходу та примордиалістський (етнонаціоналістичний) — особливо притаманний вітчизняній етнології. Перший, по суті, заперечує реальність нації, трактуючи її як "міфологічну конструкцію інтелектуалів", ототожнюючи тим самим націю з державою, а національну приналежність людини з її громадянством. етнічність конструктивістами розглядається лише як суто культурне явище, що твориться домінуючою в державі національною групою або сукупністю груп. Примордиалісти (а до них належить переважна більшість українських дослідників) вважають націю відносно незалежною й динамічною соціально-культурною системою, живим соціальним організмом. Для того є ґрунтовні підстави:адже нація, як і будь-яка соціальна система, здатна до самовідтворення; вона має достатньо виражену структуру, в основі якої лежить освячене традиціями міжпоколінна етнокультурна Інформація; вона, нарешті, має відчутний реальний вплив на всі соціальні процеси. Підтвердженням останнього положення можуть бути національні рухи та національно-визвольні війни, якими особливо рясніє етнічна історія українців. Отже, поштовхом до розвитку нації стають національні рухи, як певний наслідок реалізації національно-державних інтересів та національної ідеї. їхнім підсумком є творення державності з усіма її атрибутами. Інститутами та символами.