2.9. Етносоціологія

67. Етноси та нації: соціологічні аспекти дослідження

У зх. науці в 60-х поч. 70-х рр. ХХ ст. розв. два напрями – досл. національних меншин (Ethnic and Minority Studies) та націологічні студії (Nationalism Studies). Приналежність до етносу, характерна для традиційного суспільства, передбачає "пасивне" усвідомлення своєї ідентичності, натомість нація як атрибут новочасного суспільства "вимагає" від своїх членів "активної" політичної ідентичності. Етнічна ідентичність пов'язана з традиційною культурою народних мас, ще необ'єднаних в одну спільноту пресою, друкованою книгою, громадсько-політичними інституціями тощо; тоді як новочасна національна ідентичність розвивається разом з появою "високої", кодифікованої культури у ході соціально-політичної модернізації. Ам. політолог О.Мотиль запропонував наступні порівняльні дефініції нації і етносу: "Нація - це сукупність людей, зв'язаних семіотичною мережею і свідомих того", а "етнос ("народ") - це група людей, яка має спільну семіотичну мережу, але носії цих ознак не свідомі цього". Е.Сміт - Атрибути етносів і націй: Етнос :Власна назва,Спільні міфи про походження,Спільна пам'ять, Культурна диференціація(ції), Зв'язок з батьківщиною, Деяка солідарність еліт. Нація - Власна назва, Спільні міфи, Спільна історія, Спільна національна культура, Завойована батьківщина, Спільні права й обов'язки, Єдина економіка.

У науковій літературі слово «етнос» з’явилось на зламі 18-19 ст., де використовувалось в досить різних значеннях, проте згодом Ж.Денікер дає вже досить близьке сучасному розумінню трактування етнічної термінології. Він вважає, що під етнічними групами слід розуміти «народи», «нації», «племена», що відрізняються один від одних передусім мовою, атрибутом життя, поведінкою.

Згодом до етнічної проблематики звертається М.Вебер у праці «Господарство і суспільство», де особливому значенню надає суб’єктивному чиннику у функціонуванні окремих людських спільнот.

У Росії теорії етносу розробляв С.Широкогоров, який подає ґрунтовну характеристику поняття етнос, і враховує об’єктивні та суб’єктивні чинники формування й існування етнічних явищ.

У 60-х рр. внаслідок загострення міжетнічних відносин у західному світі відчувається поширення етнічної термінології. Проте в сер. 70-х рр. значно посилилось використання етнічної термінології, не обмежуючись лише меншинами, а поширюючись на всі групи суспільства, яким були властиві етнічні ознаки.

В західній етнології вирізняють два напрямки, що ґрунтуються на суб’єктивності, або об’єктивності фундаментальних етноутворюючих рис. До першого напрямку належать концепції американських учених Л.Уорнера і Л.Сроула, Р.Неролла, Р.Бретона та М.Пінарда, Н.Глейзера та Д.Мойніхенома. Щодо об’єктивності, то сюди варто віднести концепцію Т.Шибутані та К.Куена, Ф.Барта, В.Ісаєва, Г.Ніколя, Ю.Бромлея та ін.

Говорячи про націю варто зазначити, що у світовій етнологічній літературі нині існують дві провідні концепції нації: так звана «західна»статична модель, що декларує пріорітет громадянських прав для всього полі етнічного населення в межах кожної держави, та східна етнічна, яка проголошує генетичні прерогативи на певній державній території для певної етнічної спільноти. Про націю писали Ю.Бромлей, С.Калтахчян, А.Гусейнов, В.Євтух, Р.Додонов, О.Ахізєр та ін.

Як зазначав Ю.Бромлей термін нація використовують як правило в статичному значенні у зарубіжній літературі, сам же він надавав цьому терміну цілком етнічного забарвлення.

У західній соціології, поняття нація ніколи не ототожнювали з поняттям етнос та етнічна спільнота, де друга виступає як умоглядний конструкт, причому, коли ширша територіальна спільність стає головним критерієм для розпізнавання своїх співвітчизників, етнічна спільнота сублімується і трансформується в спільноту національну.

Звідси можна визначити категорію нація як сукупність громадян однієї держави, котра створюється внаслідок політичної інтеграції етнічних спільнот у межах єдиної держави на основі спільності території, економічного життя, правової системи, єдиної державної мови, що поступово веде до формування єдиної (національної) свідомості, а також загальнонаціональної культури, яка є конгломератом етнічних культур.

Підсумовуючи варто сказати: якщо етнос є спільною, утвореною на культурно-історичних та духовно-регулятивних засадах і для етногенезу головне значення мають діахронні зв’язки, то нація є утворенням політико-правовим і соціально-економічним, і для неї вирішальними є синхронні зв’язки.