57. Орієнталізм у соціології міжнародних відносин: сучасні політичні та дискурсивні протистояння

Стаття ксерокс

58. Методи соціологічного дослідження міжнародних відносин (інвент – агаліз, контент – аналіз, дискурс – аналіз).

Контент-аналіз

У політичних науках він був вперше застосований американським дослідником Г. Лассуелом і його співробітниками при вивченні пропагандистської спрямованості політичних текстів і був описаний ними в 1949 р. (10).У самому загальному вигляді даний метод може бути представлений як систематизоване вивчення вмісту письмового або усного тексту з фіксацією найбільш часто повторюваних в ньому словосполучень або сюжетів.Далі частота цих словосполучень або сюжетів порівнюється з їх частотою в інших письмових чи усних повідомленнях, відомих як нейтральні, на основі чого робиться висновок про політичну спрямованості змісту досліджуваного тексту. Описуючи даний метод, М. А. Хрустальов і К. П.Борішполец виділяють такі стадії його застосування як: структуризація тексту, пов'язана з первинною обробкою інформаційного матеріалу; обробка інформаційного масиву за допомогою матричних таблиць;Квантифікація інформаційного матеріалу, що дозволяє продовжити його аналіз за допомогою електронновичіслітельной техніки .

Ступінь строгості та операціональні методу залежить від правильності виділення первинних одиниць аналізу (термінів, словосполучень, смислових блоків, тим і т.п.) І одиниць виміру (наприклад, слово, фраза, розділ, сторінка і т.п.).

Івент-аналіз

Цей метод (званий інакше методом аналізу подієвих даних) спрямований на обробку публічної інформації, яка показує, «хто говорить або робить, що, по відношенню до кого і коли».Систематизація та обробка відповідних даних здійснюється за наступними ознаками:

1) суб'єкт-ініціатор (хто);

2) сюжет або «issue-area» (що);

3) суб'єкт-мішень (по відношенню до кого) і

4) дата події (коли ) (12, р. 260-261).

Систематизовані таким чином події зводяться в матричні таблиці, ранжуються і вимірюються за допомогою ЕОМ. Ефективність даного методу передбачає наявність значного банку даних.Науково-прикладні проекти, які використовують івентаналіз, відрізняються за типом вивчається поведінки, числу розглянутих політичних діячів, по досліджуваних тимчасовим параметрами, кількості використовуваних джерел, типології матричних таблиць і т. д.

Дискурс – аналіз.

Політичний дискурс-аналіз є найважливішою методикою якісного політологічного аналізу з огляду на вагомість підтримки мовного та комунікативного аспектів політичної діяльності.Дискурс-аналіз спрямований на дослідження комунікативних процесів в політичному середовищі з точки зору їх співвіднесеності з політичною культурою, а також з урахуванням особистісних характеристик політичних суб'єктів, що дає можливість аналізувати латентні смисли політичної діяльності.

59. Основні школи теорії управління

Школа наукової організації управління

Ф. У. Тейлор – засновник і теоретик, практик наукового управління. Ідеї і концепції, що складають класичну теорію організації розроблялись багатьма вченими і практиками. Одна з перших спроб проаналізувати організаційні аспекти управління була зроблена Ф. У. Тейлором і його послідовниками. Він – фундатор школи наукового управління. Йому належить відкриття ряду соціальних явищ та удосконалення соціальної організації. Він вважав ключовим поняттям не техніку, економіку, а управління людьми.

Тейлор висунув 4 наукові принципи управління:

• Впровадження економічних методів роботи;

• Професійний підбір і навчання кадрів;

• Раціональна розстановка кадрів;

• Співпраця адміністрації та робітників.

Керівництво він розумів як найскладніше мистецтво і водночас як науку. Розроблена ним концепція «досягаючого робітника» сприяла зростанню виробництва. Людині треба доручити завдання, яке б потребувало максимум зусиль, після цього ще складнішу справу, поступово сприяючи досягненню робітником свого творчого апогею. Тейлор відкрив феномен групового тиску в організації та експериментально довів, що робота в колективі змушує передовиків опускатися за продуктивністю праці до рівня середняків, а середняків до рівня відстаючих.

Адміністративна школа

Адміністративна теорія управління (класична школа засновник Фейоль) проблеми ефективності управління вирішувала на рівні всієї великої організації. Метою цієї школи були відкриття і розробка універсальних принципів управління.

Основний принцип адміністративної теорії французького інженера Анрі Файоля: керувати – значить вести підприємство до певної мети, задіюючи максимум ресурсів. Він запропонував свою класифікацію функцій та принципів управління.

5 функцій: передбачення, планування, організація, координування і контроль.Усі функції відповідають рівням управління – кожному рівню свої і в різному обсязі. Структуру управління підприємством, яка існувала до нього, Файоль доповнив функціональними службами, ставши родоначальником найпоширенішої нині системи управління в організаціях – лінійно-штабної структури. Вибір принципів може змінюватись залежно від обставин.

Основні принципи, запропоновані Файолем:Розподіл праці;Повноваження і відповідальність;Дисципліна, яка також включає справедливі санкції;Єдність командування, коли працівник може отримувати накази лише від безпосереднього начальника;Єдність керівництва, спрямованість на єдиний спільний план;Підпорядкування індивідуальних інтересів спільній меті;Винагорода персоналу;Централізація;Ієрархія;Порядок;Справедливість і рівність – поєднання доброти і правосуддя;Стабільність персоналу;Ініціатива;Корпоративний дух

Ці принципи найчастіше залежать від ситуації. Ці принципи відображають мистецтво управління. Файоль поділяв владу як право командувати і можливість примусити інших підкорятися на інституціоналізовану (формальну, пов’язану з посадою) і персональну (неформальну, залежну від особистих якостей). Цю класифікацію застосовують і сьогодні в соціології організацій та управління.

Школа людських відносин

Творцем школи людських стосунків став американський соціолог і психолог Ельтон Мейо (1880—1949 рр.). Багаторічними дослідженнями, проведеними під його керівництвом у м. Хоторні (це поблизу Чикаго), було встановлено, що продуктивність праці робітників підвищується не стільки завдяки підвищенню заробітної плати, скільки через зміну в кращий бік взаємин між виконавцями і менеджерами, ріст задоволеності своєю працею і стосунками в колективі. Основна заслуга Мейо полягає в тому, що він довів залежність результатів праці від правильно підібраних прийомів управління міжособистісними стосунками. Виникнення школи людських стосунків безпосередньо пов’язано також з іменем німецького психолога Гюго Мюнстерберга (1863—1916 рр.). У своїй праці «Психологія і промислова ефективність» він сформулював основні принципи, згідно з якими необхідно відбирати працівників на керівні посади, а також довів важливість гуманізації процесу управління, оскільки менеджер повинен керувати передусім людьми, а не машинами.

Серед учених, котрі досліджували цей неокласичний напрям, слід відзначити роботи Мері Паркер Фоллетт (1868–1933 рр.), яка проаналізувала стилі управління і розробила теорію лідерства, а також наукові розробки Ф. Герцберга, Д. Мак-Грегора, Р. Блейка, К. Арджіріса. Так, в опублікованій в 1960р. книзі «Гуманістична сторона підприємства» Д. Мак-Грегор писав, що «успіх менеджменту в значній мірі залежить від здібності передбачати і контролювати людську поведінку». З точки зору Мак-Грегора,протягом історії можна виділити два головних повороти стосовно поведінки людей в організації. Перший,розтягнувся на цілі століття і полягав в переході від застосування фізичного примусу до опору на формальну владу. Другий – в переході від формальної влади до лідерства.

Концепція «збагачення праці»

У 1950 р. Ф. Херцбергом була розроблена так звана теорія збагачення праці. Згідно з нею, існує дві незалежні системи чинників, які по-різному впливають на поведінку людей. До першої належать гігієнічні чинники, які не стосуються змісту роботи (термін «гігієна» Херцберг вживає в медичному значенні, тобто «запобігання»). Справді, якщо на підприємстві створено нормальні умови праці (немає шуму, загазованості, вібрації тощо), побуту (є роздягальні, душові, кімнати відпочинку, їдальня та. ін.)і налагоджено організацію праці (вчасно доставляють сировину та інструменти, працівник забезпечений завданням і т. ін.), вироблено режим роботи («розумна» тривалість робочого дня» своєчасні перерви та ін.), працівники належно забезпечені різними пільгами, житлом, встановлені психологічно комфортні стосунки між ними тощо, то слід очікувати не високого задоволення роботою чи зацікавлення y ній, а лише відсутність невдоволення. Отже, хороші «гігієнічні» умови пращ стабілізують персонал, але не обов'язково спонукають його до підвищення продуктивності праці.

Другу групу чинників становлять так звані мотиватори, що задовольняють «внутрішні» потреби людини, які полягають y визнанні досягнутих успіхів y роботі, інтересі до її змісту, відповідальності, самостійності та ін. Саме вони зумовлюють задоволення роботою й підвищують на цій основі трудову активність. Тому, за Херцбергом, задоволеність — функція, пов'язана зі змістом роботи, а невдоволеність — функція, яка стосується умов праці. Звідси випливає, що за допомогою профілактичних, «гігієнічних» заходів поліпшення середовища можна усунути невдоволеність працівників, однак лише до певного,«нульового» рівня ставлення до своєї роботи. Для підвищення зацікавленості y праці потрібні додаткові заходи щодо її оплати. На підставі цієї теорії Ф.Херцберг виробив концепцію збагачення праці, яка була використана американськими та європейськими компаніями.

Системний і соціотехнічні підходи

Системний підхід – це комплексне вивчення досліджуваного об’єкта як єдиного цілого з позицій системного аналізу. Це означає врахування всіх взаємозв’язків, вивчення окремих структурних складових, виявлення ролі кожної з них у загальному процесі функціонування системи і навпаки – виявлення впливу системи на окремі її елементи.

Головним елементом соціальної системи є людина. Якщо йдеться не просто про організацію, а про соціальну організацію, то потрібно виділити її саме соціальні якості і властивості. До них належать такі характеристики – організаційні цілі та функції, мотивація, стимулювання, ефективність результатів. Як системотвірні якості виступають наявність мети, управління, взаємодії та структурної ієрархії.

Організація в системному підході представляє собою порядок, обумовлений правильним розташуванням частин в цілому, взаємозв’язками частин. Але така організація володіє специфічними, притаманними лише їй особливостями. Американський вчений Дж. Міллер визначив наступні елементи системної моделі організації:

• Організація представляється як впорядкованість підсистем і компонентів в даний момент часу;

• Організація може розглядатись як складний процес, основою якого є всі зміни матеріальних об’єктів та інформації;

• В організаціях присутні підсистеми, що є складовими частинами системи (управлінська, економічна, технологічна);

• В організаціях виникають організаційні відносини (по причині цілей, міжособистісні, владні, інформаційні, тощо);

• В організаціях протікають системні підпроцеси (владні, матеріально-енергетичні)

Основними відмінностями організації від інших систем Міллер вважає наявність самостійних цілей системи, складної управлінської підсистеми, що є багаторівневою та організованою по принципу ієрархії. Головна управлінська підсистема складається з особистостей, що знаходяться на вищому рівні влади і приймають відповідальні для організації рішення.

Таким чином, будь-яка організація складається із підсистем, кожна з яких може виступати як система нижчого рівня. В цей час сама організація, маючи певну кількість рівнів підсистем, в свою чергу може розглядатися як підсистема в системі вищого порядку. Наприклад: підприємство ділиться на ряд цехів-підсистем і одночасно як підсистема входить у виробниче об’єднання).

При вивченні організації з позиції системного підходу на першому плані виступають: поділ організації на підсистеми; вертикальні і горизонтальні зв’язки організації. При системному підході основна увага приділяється підсистемам організації і зв’язкам між окремими системними одиницями.

Застосування системного підходу для дослідження організацій можливе, коли організація розглядається як закрита чи відкрита система.

Разом з тим системний підхід має певні обмеження: абстрактність логічної побудови, досліднику не зрозуміло з якою саме конкретною організацією він має справу; немає конкретності, які саме зовнішні чинники і яку дію можуть справляти на діяльність організації. Тому конкретний керівник не завжди може прийняти необхідне йому в певній ситуації рішення.

Соціотехнічну природу організації зумовлює той фактор, що в неї, разом з людьми, входять елементи іншої природи: техніка, матеріали, тощо. Такі соціотехнічні системи в якості цільової функції мають виробництво того чи іншого виду продукції чи послуг, в т. ч. інформаційних, управлінських. Ефективність діяльності цих організацій оцінюється через ступінь досягнення поставлених цілей. Є два види соціотехнічних систем:

• Заклади, зайняті виробництвом і розподілом матеріальних цінностей і послуг; (виробничі, торгівельні, обслуговування)

• Заклади, які функціонують у сфері розумової праці (освітні, медичні, культурні, управлінські, наукові, проектні)

Але всі соціотехнічні системи зустрічаються з проблемою «особистість-суспільство». З цієї точки зору їх також можна поділити на 2 групи:

• Ті, що займаються задоволенням людських потреб («працюючі на кожного» - виробляючи предмети матеріального та духовного споживання, забезпечуючи рекреацію);

• Зайняті в сфері суспільної інтеграції («працюючі на ціле», здійснюючи соціальний контроль, соціальне управління).

Крім того, виділяють проміжну групу організацій, зайнятих соціалізацією, відповідно працюючих «на кожного і на ціле суспільство». До них відносяться виховні, освітні, інформаційні установи, медичні заклади.

Ситуаційний підхід у соціології управління

Серед «синтетичних» учень про управління особливе місце посідає ситуаційний, або кейсовий підхід (від англ. сase — ситуація). Це скоріше спосіб мислення, ніж набір конкретних дій. Розроблений у Гарвадській школі бізнесу, він допомогає майбутнім менеджерам швидко розв’язувати нагальні проблеми. Найбільш досконалими ситуаційними теоріями є теорія адаптації (стратегії пристосування), теорія глобальної стратегії і теорія управління за результатами. Формування поведінкового менеджменту стало результатом посилення взаємозв’язків концепції людських відносин із психологією,соціологією та ергономікою. Представниками його стали Р. Лайкерт, А. Маслоу, Д. Мак-Грегор.