53. Здоров'я та хвороби пол. Систем: нормативні зразки та відхилення від них

Окремим різновидом девіацій є так звані суспільні девіації. Це явища, переконання, соціальні орієнтації, котрі стосуються всього суспільства чи значної його частини і означаються як ненормальні з боку якоїсь ціннісно-нормативної системи. У межах цього розділу акцентується на таких вимірах вказаного явища, як расизм, із особливою увагою до діяльності Ку-Клус-Клану як конкретного прикладу втілення відповідних ідей, та проаналізуємо поняття «організаційна девіантність», яке поряд із «суспільною девіантністю» є специфічним різновидом девіантної поведінки.

Расизм – переконання у тому, що всі члени певної раси відрізняються характеристиками, які якісно відрізняють їх від представників інших рас. Доповненням до цього визначенням є те, що раса у межах расизму сприймається як визначальна риса індивіда. Соціальна дискримінація, сегрегація – все це елементи соціальної практики расизму. Спектр соціальних практик та дій, які позначають терміном «расизм», є надзвичайно широким – від нетерпимості, упереджень, поширення стереотипів до погромів, геноциду та етнічних чисток. Расова дискримінація – це соціальні практики, які полягають у різному ставленні до людей відповідно до їхньої раси. Расова дискримінація може бути інституціоналізована, але водночас може практикуватися і без кодифікації у законодавстві. У випадку, коли расова дискримінація є формалізованою, говорять про інституціональний расизм, державний расизм. Конкретною управлінською практикою (зокрема, практикою правоохоронної та судової системи), у якій може виявлятися расова дискримінація, є так зване «racial profiling». Мається на увазі надмірна сконцентрованість агентів соціального контролю на моніторингу представників конкретної раси. Наприклад, американськими дослідниками було доведено: якщо працівник дорожньої поліції впродовж дня в середньому зупиняє для перевірки документів 100 автомобілів, то близько половини із зупинених ним автомобілістів є афро-американцями при тому, що афро-американці становлять лише близько 15% населення США.

Одним із різновидів суспільних девіацій є етноцентризм. Етноцентризмом називають схильність сприймати соціальну реальність крізь призму своєї власної культури та власної етнічності. Етноцентризм безпосередньо пов'язаний із груповими ідентичностями, оскільки полягає у переконанні щодо того, що група, до котрої належить індивід, є «центром всього». У межах етноцентризму вирішальними референтними цінностями, у співставленні з якими відбувається означення соціального простору, є такі цінності, як мова, звичаї та релігія. Етноцентризм ще досить недавно був одним із теоретико-методологічних принципів низки наукових дисциплін та теорій (зокрема, йдеться про расово-антропологічну школу). Важливу роль у подоланні етноцентризму відіграла соціальна антропологія, адже саме у межах цієї дисципліни було доведене існування універсальних паттернів розвитку людських суспільств незалежно від етнічності чи раси їх представників. Уявлення про унікальну цінність власного історичного досвіду, цінностей, традицій є характерною рисою всіх людських культур. Згідно із А. Тойнбі, давні Персія, Єгипет, Греція, Китай, Рим, та й загалом всі без винятку центри цивілізацій, свого часу характеризувалися членами відповідних суспільств як центри світу, уособлення всього найкращого.

Науковий расизм (інша назва – академічний расизм) сформувався у XIX ст. Термін стосується використання наукових обґрунтувань на підтримку расистських переконань. Історично зародження наукового расизму датують початком XVIII ст.

Діяльність Ку-Клукс-Клану як приклад суспільної девіації. Під назвою Ку-Клукс-Клан мається на увазі низка добровільних організацій, які існували раніше і існують зараз, переважно у США. Центральними ідеями, які дозволяють говорити про відносну однорідність цих добровільних об’єднань, є переконання у вищості білої раси, а також антисемітизм, антикатолицизм, антикомунізм, гомофобія. Радикальні дії Ку-Клукс-Клану включають погроми, залякування, нищення приватної власності та вбивства. Ці дії спрямовані, переважно, проти афроамериканців та активістів за права цієї спільноти.

Ку-Клукс-Клан був утворений у 1866 р. ветеранами армії південноамериканських штатів. Назва організації була утворена від грецького слова «kuklos», яке означає коло (у певному контексті – «коло однодумців») та ірландського слова «clan» (більшість засновників організації були ірландцями за походженням). У той час діяльність цієї організації була спрямована водночас проти колишніх рабів, які, отримавши свободу та підтримку з боку переможців громадянської війни у США, активно домагалися розширення своїх прав, а також вступали у конфлікти із своїми колишніми кривдниками. У літературі зустрічається інтерпретація, згідно з якою діяльність Ку-Клукс-Клану у період після поразки південних штатів у війні із північними штатами фактично була партизанською війною проти нових соціальних порядків, запроваджених переможцями. На користь такої інтерпретації свідчить, наприклад, те, що на початку 70-х років ХIХ ст. на противагу Ку-Клукс-Клану виник Анти Ку-Клукс-Клан, членами і засновниками якого були, переважно, білі ветерани армії північних штатів.

На малюнку зображене покарання прибулих із північних штатів, так званих «саквояжників» (англ. – carpetbaggers), які після закінчення війни 1861 – 1865 рр. почали здобувати дедалі більший політичний та економічний вплив у південних штатах США. У 1870-х рр. Ку-Клукс-Клан припинив своє існування під тиском, з одного боку, політичних еліт південних штатів та федерального уряду – з іншого боку. У 1915 р. відбулося відродження Ку-Клукс-Клану. Дослідники вважають, що одним із поштовхів для цього відродження став один із перших художніх фільмів – фільм «Народження нації» (англ. – The Birth of a Nation). На відміну від першого Ку-Клукс-Клану, його друге втілення було формальною організацією, з формальним членством та представництвами у всіх штатах США. У час своєї найвищої популярності Ку-Клукс-Клан включав близько 15% повнолітніх американців (на той час близько 6 мільйонів осіб).

Подібно до нацистських пропагандистів, активісти клану поширювали переконання у тому, що винними у тогочасних проблемах американського суспільства були емігранти, єврейські банкіри, комуністи та ті, хто пропагував сексуальну розбещеність. Популярність клану падає у час Великої депресії. Початок Другої світової війни та звинувачення лідерів клану у зв’язках із нацистською Німеччиною призвели до остаточного занепаду цієї організації. Сьогодні термін Ку-Клукс-Клан вживається для самоозначення низкою сучасних праворадикальних організацій.

У сучасних суспільствах етноцентризм є маргінальним явищем і досі існує у певних середовищах – наприклад, у злочинному середовищі, середовищі етнічного підприємництва, середовищі дискримінованих груп тощо.

Одним із різновидів суспільних девіацій є так звані організаційні девіації, якщо вони стосуються масштабних організацій, які значною мірою визначають «обличчя» суспільства. Важливість цієї перспективи особливо зростає у зв’язку із збільшенням ролі формальних організацій у сучасному світі. Одним із ключових понять, необхідних для розуміння і дослідження організаційної девіантності, є поняття «організаційна культура», або ж «корпоративна культура».

Серед численних визначень організаційної культури є наступне: організаційна культура – це складний комплекс уявлень та ціннісних орієнтацій, які бездоказово приймаються членами конкретної організації і встановлюють загальні моделі та рамки поведінки в її межах. Одним із визначальних питань дослідження організаційної культури є те, яким чином може відбуватися операціоналізація цього поняття. Кожен дослідник, який, використовуючи антропологічний за своїм походженням метод включеного спостереження, стає свідком і учасником внутрішньої соціальної реальності конкретної організації, та може відчути те, що означується поняттям «організаційна культура». Проте яким чином те, що дається соціологу на рівні індивідуального феноменологічного досвіду, можна верифікувати, апелюючи не до відчуттів, вражень і інтерпретацій самого дослідника, а до об’єктивних соціальних фактів даних (наприклад, у формі вербалізованих соціальних орієнтацій членів конкретної організації), залишається вагомою дослідницькою проблемою.

Існують глибоко опрацьовані шляхи операціоналізації цього поняття з кінцевою метою, представленою програмою кількісного статистичного дослідження організаційної культури. Проте у межах висвітлення антропологічної традиції дослідження організаційної культури ми зосередимось на її проекціях у поле інтерпретативної соціології, а структурно-функціональні проекції дослідження організаційної структури розглянемо у зв’язку з традицією дослідження організаційної культури у рамках мережевого аналізу. Нижче представлено адаптований перелік та дефініції традиційних об’єктів антропологічного дослідження. На нашу думку, цей перелік може слугувати дослідникові організаційної культури за взірець структури такого дослідження, оскільки кожна із названих нижче культурних форм необхідно виявляється і у межах організаційної культури.

Наступним різновидом суспільних девіацій є неконвенційні переконання, які, зокрема, можуть виявлятися у формі релігійного фанатизму чи в організованій формі як тоталітарні релігійні організації. Одним із хрестоматійних прикладів, до котрого вдаються, ілюструючи деструктивні наслідки діяльності тоталітарних релігійних сект, є так звана Джонстаунська трагедія (1978 р.). Квазірелігійна організація на чолі із харизматичним лідером Д. Джонсом створила на території Гайани замкнутий соціум із населенням близько тисячі осіб. Діяльність релігійної спільноти піддавалась зовнішній критиці. Внаслідок низки трагічних подій населення Джонстауна (населеного пункту, названого на честь харизматичного лідера секти) закінчило життя найбільшим масовим самогубством у новітній історії: загинуло понад 900 осіб, серед яких було 270 дітей.

Досліджуючи діяльність релігійних організацій і релігійних сект зокрема, слід враховувати, що значний радикалізм є характерним для чи не кожної новосформованої релігії. Раннє християнство було сектою іудаїзму і відрізнялося непримиренною опозицією до тогочасних форм соціальної організації. Таким чином, діяльність релігійних сект є наслідком процесу духовних пошуків, які притаманні усім людям. Водночас, очевидно, є сенс говорити про межу нонконформізму, переходити котру неприпустимо і за котрою закінчується процес вільного духовного пошуку та починається соціальна патологія. Таким чином, соціологічний моніторинг діяльності новітніх релігійних організацій є надзвичайно важливим аспектом досліджень девіантної поведінки.