Індекс ефективної кількості партій

Даючи відповідь на питання про місце і роль партій в рамках конкретної партійної системи М.Лааксо та Р.Таадерега вивели т.зв. індекс “ефективної кількості партій”.

Обидва автори беруть під увагу відносний розмір конкретної політичної партії, який виражається в пропорції місць, які посідає партія в парламенті, чи голосів зобутих нею на парламентських виборах.

Індекс агрегації

Оцінку стану наймогутнішої партії в парламенті по відношенню до інших партій представлених в ньому дає так званий індекс агрегації запропонований Л.Маєром. Визначення даного індексу засноване на співвідношенні двох критеріїв. Перший - визначає кількість парламентських партій у визначеному часі, а другий - спирається на визначенні приблизної сили найбільшої парламентської партії. Індекс агрегації Л.Маєра можна представити математичною формулою наступним чином:

У відповідності із думкою Л.Маєра вища величина індексу агрегації означає більш концентрований вимір партійної системи, що в цілому сприяє стабілізації системи коаліційних домовленостей. В результаті сформовані уряди характеризуються значним ступенем тривалості. Виходить це з того факту, що в рамках такої партійної системи функціонує сильне угрупування, котре здатне домінувати в рамках конкурентних відносин між партіями і в результаті або формує однопартійні уряди (більшості чи меншості) або диктує іншим партнерам умови, на котрих буде він створений (т.зв.ініціативні партії). Індекс Л.Маєра вказує на різницю між рівнем урядової концентрації та концентрації опозиції. Якщо остання сфрагментаризована, то має вона сумнівні шанси представлення альтернативної коаліційної формули, що загалом збільшує правдоподібність існування попереднього кабінету, який повстав як результат домінування найбільшої партії (чи однопартійного кабінету).

Індекс фракційності

Д.Рає старається визначити індикатори за допомогою яких можна описати стан партійної системи, і які він інтегрує за допомогою узагальнюючої формули рівня фракційності політичної системи.

Перший - це показник кількості партій, які приймають участь у виборчому змаганні (парламентській конкуренції). Окремо даний індикатор не говорить нам ніщо про відносну силу політичних партій і тому з його допомогою можемо мати єдиний дуже загальний образ партійної системи.

Другий - це показник кількості голосів, отриманих на парламентських виборах найбільшою партією. Припустимо, що існують три партійні системи, а найбільша партія в кожній із них здобуває відповідно S1 - 90% голосів, S2 - 45%, S3 - 34%. Показує це нам, що перша система є прикладом абсолютного домінування однієї партії, в той час як наступні дві вказують на існування багатопартійності. Однак зазначені дані не говорять нічого нам про політичну позицію партій в рамках вказаних систем.

Третій - це показник кількості голосів, отриманих двома найбільшими партіями (т.зв. показник двопартійності). Припустимо, що існує три партійні системи, а дві найбільші партії здобувають разом у першому випадку S1 - 99% голосів (партія А+В), у другому - S2 - 85%, а в третьому - S3 - 68%. Таким чином можемо оцінити якою мірою партійні системи наближаються до системи двопартійної конкуренції. Д.Рає вважає, що з цією моделлю конкуренції маємо справу тоді, коли найбільші партії здобувають разом більше ніж 75% голосів виборців, але менше ніж 90% (75% < S < 90%).