2.2. Соціальна стратифікація

36. Теорія класів к.Маркса та неомарксиські підходи до класової структури

Хотя большая часть трудов Маркса была по­священа стратификации общества и, в первую очередь, социальному классу, тем не менее, и это вызывает удивление, в них отсутствует систематический анализ понятия «класс». Ру­копись, над которой Маркс работал незадолго до смерти (впоследствии опубликованная как часть его главного труда «Капитал»), обры­вается как раз на том месте, где он задает вопрос «что составляет класс?». То, как Маркс понимал класс, приходится поэтому рекон­струировать, исходя из всей совокупности его работ. Поскольку различные фрагменты, в ко­торых он обсуждает понятие «класс», не все­гда полностью последовательны, среди ученых возникало много споров относительно того, что же Маркс в действительности имел в ви­ду? В основных чертах, однако, его взгляды достаточно ясны.

Природа класса

Для Маркса класс — это группа людей, ко­торые находятся в одинаковом отношении к средствам производства — средствам, с по­мощью которых они обеспечивают свое су­ществование. До возникновения современной промышленности средства производства со­стояли преимущественно из земли и орудий, используемых для выращивания урожая или в скотоводстве. В доиндустриальных обще­ствах, следовательно, существовали два основ­ных класса: те, кто владел землей (аристокра­ты, мелкопоместное дворянство или рабовла­дельцы), и те, кто был непосредственно занят в производстве на земле (крепостные, рабы и свободные крестьяне). В современных ин­дустриальных обществах более важную роль приобрели фабрики, конторы, оборудование, а также богатство или капитал, необходимый для их приобретения. Двумя основными клас­сами сейчас являются те, кто владеет этими новыми средствами производства — предпри­ниматели или капиталисты, и те, кто зара­батывает себе на жизнь, продавая им свой труд, — рабочий класс, или, если использо­вать несколько устаревший термин, который некогда предпочитал Маркс, «пролетариат».

Согласно Марксу, отношение между клас­сами было отношением эксплуатации. В фео­дальных обществах эксплуатация часто при­нимала форму прямого перехода продукции, произведенной крестьянами, к аристократии. Крепостные были вынуждены отдавать опреде­ленную часть продукции хозяевам-аристокра- там или работать определенное число дней каждого месяца на полях землевладельца, что­бы вырастить урожай, чтобы его потребляли хозяин и его окружение. В современных ка­питалистических обществах источник эксплу­атации менее очевиден, и Маркс приложил много усилий, пытаясь прояснить его приро­ду. Маркс рассуждал так: в течение рабоче­го дня рабочие производят товаров больше, чем реально необходимо предпринимателям для оплаты труда рабочих. Эта прибавочная стоимость является источником прибыли, ко­торую капиталисты присваивают для своих собственных нужд. Группа рабочих на швей­ной фабрике может, скажем, производить сто костюмов в день. Продажа 75 % этих костюмов принесет достаточно дохода для того, чтобы предприниматель заплатил зарплату рабочим и оплатил стоимость фабрики и оборудова­ния. Доход от продажи оставшихся костюмов присваивается как прибыль.

Маркс был поражен неравенством, ко­торое порождала капиталистическая система. Хотя в более ранние эпохи аристократы жили в роскоши и их жизнь коренным образом от­личалась от жизни крестьян, земледельческие общества были в целом относительно бедны­ми. Даже если бы аристократии не существо­вало, уровень жизни все равно неизбежно бьи скудным. Однако с развитием современной индустрии материальные блага стали произ­водиться в масштабах, далеко превосходящих все существовавшие раньше, но рабочие прак­тически не имеют доступа к богатству, создан­ному их трудом. Они по-прежнему живут в от­носительной бедности, тогда как богатство, накапливаемое имущим классом, постоянно растет. Характеризуя процесс все большего обнищания рабочего класса по сравнению с классом капиталистов, Маркс использовал термин пауперизация. Даже если жизнь рабо­чих в абсолютных цифрах улучшается, про­пасть, отделяющая их от класса капиталистов, продолжает увеличиваться. Неравенство между классом капиталистов и классом рабочих но­сило не только экономический характер. Как отмечал Маркс, развитие современных фаб­рик и заводов и механизация производства приводит к тому, что работа часто становится крайне тягостной и однообразной. Труд, явля­ющийся источником нашего богатства, зача­стую приводит и к физическому истощению, и к умственной усталости, как в случае фаб­ричного рабочего, работа которого состоит из рутинных операций, осуществляемых изо дня в день в одной и той же не меняющейся обстановке.

За Марксом, класи виникають і протидіють на основі різного положення і різних ролей, виконуваних індивідами у виробничій структурі суспільства. Іншими словами, найбільш загальною основою утворення класів є суспільний розподіл праці.

Розвиваючи цю тезу, Ф.Енгельс писав: "...в основі розподілу на класи лежить закон розподілу праці". При цьому мається на увазі "великий поділ праці між масою, зайнятою простою фізичною працею, і деякими привілейованими, котрі керують роботами, займаються торгівлею, державними справами, а пізніше також мистецтвом і наукою".

На визначеному етапі розвитку людського суспільства спостерігаються зародкові форми поділу праці, що спочатку не ведуть до підпорядкування одних людей іншими. Поділ праці, як фактор, спрямований на оволодіння силами природи, викликає технічну спеціалізацію працівників, утворює професії і спеціальності. Однак, у міру ускладнення процесу виробництва ускладнюється і процес його організації. Тому з'явилася потреба в професійних організаторах, іншими словами, - потреба в поділі праці на виконавський (переважно фізичний) і управлінський. Так розподіл праці здобуває характер поділу на його соціально неоднорідні види. Іншими словами, у ньому як би кристалізуються дві сторони: виробничо-технічна і соціально-економічна.

Соціально-економічний аспект поділу праці включає такі великі явища, як розподіл на розумовий і фізичний, управлінський і виконавський, кваліфікований і некваліфікований, творчий і стереотипний.

Поділ праці на виконавський і організаторський історично передував утворенню приватної власності і суспільних класів. З появою же приватної власності і класів відбувається закріплення визначених функцій, сфер і видів діяльності в єдиному процесі виробництва за різними класами.

З моменту виникнення класів не рід діяльності визначає належність до даного класу, а навпаки, належність до класу визначає заздалегідь задане коло професій, якими може займатися виходець з даного класу. К.Маркс писав: "Сучасне класове розходження ні в якому разі не засновано на "ремеслі"; навпаки, розподіл праці створює різні види праці усередині одного і того ж самого класу".

Таким чином, ключем до розуміння марксової теорії класового розподілу суспільства є відкриття К.Маркса, яке він сам вважав своїм головним досягненням - двоїстий характер праці, найбільш таємниче явище, не розгадане протягом двох тисячоріч: як конкретної праці, описуваної техніко-технологічним змістом, і абстрактної - описуваної ступенем і способом витрати робочої сили. Ось тут і є велике таїнство соціального розчленовування людей.

У праці різного змісту витрата робочої сили залежить від того, чи є праця переважно розумовою чи фізичною, в якій мірі вимагає від працівника знань і умінь, ініціативи і самостійності. Важливою рисою способу витрати робочої сили є ступінь споживання у процесі праці енергії і здоров'я працівника. Спосіб витрати робочої сили, будучи загальним моментом, який характеризує будь-яку конкретну працю, працю будь-якого змісту, пов'язаний з такими рисами праці як ступінь інтелектуальності, обсяг творчих функцій, міра самостійності працівника в праці, його вагомість, напруженість, монотонність і т.д. Так К.Марксом була розкрита природа класів.

Починаючи зі своїх ранніх робіт, К.Маркс писав про соціальні класи, їх походженні, внутрішній диференціації, наявності проміжних верств і т.д. Але у нього відсутнє цілісне визначення поняття "клас". Відомо, що в третьому томі "Капіталу" розділ LII "Класи" був лише початий. У ньому Маркс із усією визначеністю висловлювався проти виділення класів за тотожністю доходів і джерелам доходів. Позитивна частина ним не була розвита. У ранніх роботах Маркса було присутнє розширювальне розуміння класу, не було розрізнення класів і станів. Надалі в нього склалося досить строге розуміння класу.

Проаналізувавши погляди Маркса, можливо виділити наступні критерії соціального класу:

• загальна позиція в економічному способі виробництва;

• специфічний спосіб життя;

• конфліктні і ворожі відносини з іншими класами;

• соціальні відносини і спільність, що виходять за місцеві і регіональні

межі;

• класова свідомість;

• політична організація.

Дуже точно зрозумів соціологічне бачення соціальних відносин і класових розходжень у К.Маркса російський соціолог Ю.А.Левада: "Очевидно, що підхід Маркса до суспільства - це макропідхід, який виявляється в тому, що категорії аналізу суспільства розроблені стосовно до його глобальної структури. У "Капіталі" неодноразово підкреслюється, що категорія виробничих відносин, наприклад, діє не в рамках зв'язків окремого робітника з окремим капіталістом , а в рамках зв'язків класів, у рамках макроструктури суспільства".

У Марксовому сприйнятті класу важливе місце займає категорія інтересу, пояснення протилежності інтересів основних класів. Люди, що знаходяться в різних відносинах до засобів виробництва, мають протилежні інтереси. У буржуазному суспільстві, особи, що володіють фабриками, зацікавлені в максимізації прибутку, створюваного робітниками. А робітники, звичайно, чинять опір цієї експлуатації. Але клас капіталістів, у силу володіння економічною владою, володіє і державною владою, і внаслідок цього може придавлювати будь-яке ефективне вираження незгоди з боку робітників.

Важливим моментом є й об'єктивність існування класів, незалежно від того, усвідомлюють це самі члени чи класу ні. Поняття об'єктивності існування класів є відмінною рисою підходу Маркса до вивчення стратифікації.