Марксистський і соціалістичний фемінізм

Послідовниці класичного марксизму в сучасному феміністському русі порівняно нечислені. Вони як і раніше лише „додають“ жінку (як К. Маркс, Ф. Енгельс, А. Бебель та ін.) до існуючої критики капіталізму, вважаючи придушення жінок чоловіками менш важливим, ніж класовий гніт.[6] На відміну від них, соціалістичні феміністки (соціалфеміністки) — З. Айзенштайн („Капіталістичний патріархат і варіант соціалістичного фемінізму“, 1979) і, особливо, М. О'Брайен („Політика репродукції“, 1981) вважають, що змогли відійти від цієї обмеженості. На відміну від марксисток, які не вважають ефективним особливий жіночий рух (відокремлено від загальнопролетарського), соціал-феміністки наполягають на його можливості і виокремленні жіночих проблем з проблем класових і загальносоціальних. Дискримінація жінки і протиріччя між статями детерміновані антагонізмами суспільства, що ґрунтується на приватній власності, вважають вони, а патріархат і капіталізм є „дуальними системами“ (А. Янг, „Соціалістичний фемінізм і межі теорії дуальних систем“, 1980), які взаємно підкріплюють одне одного.[3] Критикуючи лібералок за спроби збудувати світ, що складається з ізольованих індивідів з абстрактними правами, соціал-феміністки спочатку бачили шлях до рівності в перетворенні хатньої роботи на частину суспільного виробництва. Пізніше, після дискредитації цього шляху в СРСР і країнах народної демократії, соціал-феміністки зосередили увагу на критиці систем соціалізації (А. Джаггар) і звичних прийомів найму на роботу. На думку низки теоретиків (С. Кокбьорн, М. Еванс), саме вони формують ті практики праці, які дискримінують жінок. Завдяки соціал-феміністкам у сучасну соціальну теорію була введена категорія хатньої праці як „критичної форми праці“ — тобто „несплачуваного, малоцінного і майже невідомого“. Держава для феміністок марксиських поглядів — носій матеріальних інтересів певного класу, засіб домінування, яке узаконює ідеологію. Завдяки соціал-феміністкам та марксисткам і їхній боротьбі проти дискримінації жінок у сфері праці, у США з початку 1970-х відмінена позначка „стать“ у автобіографіях, необхідних під час влаштування на роботу, впроваджене формалізоване тестування як форма відбору здібних працівників. Проте, полегшуючи долю жінок, які працюють, соціал-феміністки в меншій мірі торкаються соціальної організації повсякденного життя, побуту жінок. Марксистський і соціалістичний фемінізми не можуть допомогти жінкам у нетиповиих сім'ях — сім'ях розлучених, з одним батьком, іммігрантів (які намагаються закріпитися в країні), гомосексуальних — тобто тих, де немає розподілу соціально-статевих ролей

3. Радикальний фемінізм. Його головна теза – дискримінація жінки за ознакою статі (сексизм) є наслідком універсальної дії патріархату як системи домінування чоловіків над жінками. Відтак будь-яке особисте приниження жінки є справою політичною остільки, оскільки є наслідком дії всієї патріархальної системи влади. Головним завданням жіночого руху радикальні феміністи/феміністки вважають докорінну зміну системи суспільних відносин на користь жінок. Збереження теперішньої системи є винятковим інтересом чоловіків, тому в крайніх своїх проявах представниці радикального фемінізму проголошують своєю метою побудову феміноцентричного суспільства і ліквідацію чоловіків як класу. Головними теоретиками цього напрямку вважають Емму Ґолдман та Шуламіт Файрстоун. Суттєва зміна у жіночих студіях відбулася в середині 80-х років внаслідок їх поєднання з новітніми формами наукового та суспільного дискурсу (постмодернізму) й теоретико-концептуальних вчень (насамперед – соціального конструювання, постконстуктивізму, деконструктивізму та ін.).

Радикальний фемінізм

Сформований у 20 ст., радикальний фемінізм представляє зараз найяскравіший напрям у фемінізмі. Радикальні феміністки розглядають жінок як біологічний „клас“, який дискримінується і експлуатується, що є концептуальною моделлю для вивчення інших форм пригнічення» (А. Джаггар і П. Розенберг). Патріархат у їхній концепції — автономна соціальна та історична сила. Як і нерівність статей, його можна знищити, вважають К. Міллет («Сексуальні політики», 1970), С. Файерстоун («Діалектика статі», 1970), А. Дворкін («Порнографія. Чоловіки володіють жінками», 1975), К. Дельфі та ін., якщо жінки захоплять у свої руки всі засоби відтворення людини, всі репродуктивні права і, головне, виховання (оскільки поки що чоловіки згодні «допомагати» жінкам у вихованні, лише відтворюючи в синах собі подібних — тих, хто буде в майбутньому пригнічувати жінок. Для радикалів характерне обговорення таких сюжетів, як чоловіча монополія в культурі і знаннях, статева дискримінація в повсякденному, особливо — у сексуальному житті.[1] Залежно від ступеня радикальності поглядів феміністки цього напрямку пропонують деякі шляхи виходу з існуючої ситуації:

• феміністська революція з метою кардинальної зміни моделі стосунків між чоловіками та жінками і переходу від патріархату до матріархату (революція — захоплення влади);

• феміністський сепаратизм, заснований на самоізоляції жінок від чоловіків;

• заміна чоловічої культури на жіночу;

• створення типу культури, що об'єднує обидві моделі культури.

Держава для радикальних феміністок — інструмент контролю перш за все жіночої сексуальності, чоловіки — соціальна група, яка приимушує жіночу сексуальність до постійного обслуговування своїх потреб і бажань (тому радикальні феміністки критикують закони про аборти, обмеження використання контрацептивів, стрерілізації, укази проти одностатевих, особливо лесбійських сімей як «антижіночі»).Лесбіянство в радикалів — ознака внутрішнього заперечення патріархатних форм сексуальності, шлях переосмислення. Не зважаючи на всі «пересмикування», саме радикальний фемінізм, більше за інші напрями фемінізму, зробив внесок до сучасної культури, породивши феміністське мистецтво і феміністську філософію «примусив жінок пишатися своєю статтю» (Дж. Грант).[3] Показавши, як жіноче тіло і сексуальність пригнічуються і використовуються за патріархату, радикальний фемінізм виніс на громадське обговорення раніше заборонені теми — сексуальні домагання, домашнє насильство, жіноче сексуальне задоволення. Радикальний фемінізм критикується і зліва, і справа за ероцентризм, претензію на універсалізм (спроби знайти і описати позачасовий і позакультурний спільний жіночий соціальний досвід), за есенціалізм і романтизм, які сприяють поширенню стереотипного уявлення про біологічну нерівність статей, традиційного розуміння мужності і жіночності, хоча і вважає жіночність і її складові базисом соціальних стосунків майбутнього

4. Постмодерністський фемінізм Виник в останній чверті 20 ст., перетворивши фемінізм на методологію, яка критикує колишню наукову раціональність і об'єктивність, оголошуючи їх обслуговуючими чоловічу науку. Ставить проблему обмеженості знань, представлених у соціальній теорії виключно чоловіками, їхньою системою цінностей, чоловічим поглядом на світ («адроцентрична картина світу»), чоловічими засобами вираження знання («фаллогоцентризм»). Заперечуючи колишню раціональність, постмодерністський фемінізм пропонує враховувати особливості суб'єкта пізнання певної статі, його (її) ціннісні орієнтації. Методологія такого фемінізму спрямована проти позитивістської тези про «об'єктивний факт», підкреслює вплив світогляду ученого як представника певної статі на завдання дослідження і висновки з нього. У центрі більшості праць філософів-феміністок цього напряму стоїть питання придушення жінок через мовні практики (дискурси). Завдяки філософам-постмодерністкам феміністської орієнтації в науку введені поняття «жіночого письма» і «жіночого читання». Джерелами «жіночого письма» як особливої форми самовираження є, з точки зору постмодерністських філософів, жіноче тіло і жіноча сексуальність.

77. Особливості гендерної соціалізації Соціалізація - це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей, соціальних ролей.

Особливості і труднощі соціалізації чоловіків та жінок. Від самого народження дитини вона потрапляє в соціальне оточення, яке задає безліч стереотипів статево-рольової поведінки. З самого малку дитина чує від своїх батьків, вихователів: "Це не гарно, це не личить дівчинці (хлопчикові)"; "Не плач, хлопчики не плачуть!"; "Не бийся, так не гарно себе вести дівчинці!". З першими проявами усвідомлення себе представником певної статі дитина зв'язує це з цілою низкою ознак: з одягом, з правилами поводження, з проявами почуттів (чи з забороною таких). На природні диференціально-психологічні відмінності між статями, які безперечно мають місце, накладаються моделі чоловічих і жіночих ролей, які існують в суспільній свідомості, часом не маючи нічого спільного зі справжньою психофізіологічною природою статі.

Ці суспільні моделі існують не просто як система поглядів на норми статево-рольової поведінки. Вони виступають як соціальні експектації, очікування, вони відіграють активну роль в формування соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінки не співпадає з нормативами, то суспільство здійснює певний тиск на свідомість людини, використовує певні санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах за порушення статево-гендерної ідентичності та інші відхилення від суспільних стандартів винних карали вигнанням, або навіть більш суворими покараннями), проте в сучасному суспільстві подібні санкції носять переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки тощо. Як результат - людина переживає почуття провини, сором, внутрішні чи зовнішні рольові конфлікти, про які детальніше буде йти мова в наступних лекціях. Щоб уникнути неприємних переживань, людина прагне задовольнити суспільні очікування, засвоюючи більш чи менш адекватні форми гендерно-рольової поведінки.

Процеси гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які, не зважаючи на суспільний прогрес, ще мають місце, переважає орієнтація на сім'ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно тих самих стереотипів, нормативно бажаною є більша активність за межами сім'ї: професійна діяльність, суспільна активність. Не даремно, існує поговірка, що "для жінки сім'я - це друга робота, а для чоловіка робота - це друга сім'я". Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім'ю, вважається невдахою, її називають "старою дівою". Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка пов'язується з його кар'єрою, часто зі статусом в суспільстві.

Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях в суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою "виправдовує" той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають нижчі математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні і економічні умови, що закріплюють такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна соціально-психологічна проблема, пов'язана з соціально-психологічною самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу численних феміністичних рухів, покликаних допомогти жінкам в подоланні цих труднощів.

Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають лише жінки. Хлопчик в процесі гендерного розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов'язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика - навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід'ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим статусом, інколи навіть - невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади - це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для порівняння - жінка таких проблем практично не має). Як результат всіх перелічених проблем - велика кількість стресових ситуацій, в які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров'ям тощо.

Гендерна соціалізація – процес інтерналізації соціальних гендерний нор та очікувань. Гендерна соціалізація є обов’язково диференційною.

Репрезентує цей напрямок теорія статевих ролей Н. Чодоров. На її думку, оснвною пичиною різної ідентифікації чоловіків та жінок є виховна роь, яка належить жінці. У всіх суспільствах існує зумовлений жіночим вихованням поділ на домашній світ жінок і публічний світ чоловіків. Перша ідентифікація дітей з матірю, тому становлення чоловіка складніше, ніж становлення жінки. Едипова ідентифікація дівчинки з матірю є продовження її раьої ідентифікації. Едипова криза хлопчика має дозволити йому здійснити зміну на користь батька. Він відмовляється від своєї прив’язаності до матері. Тому, рольова ідентифікація полягає в зі специфічними аспектами ідентифікації рої іншого і не обов’язково приводить до прийняття цінностей чи поглядів ідентифікованої людини. Дівчинка розуміє, що значить бути жінкою в контексті ідентифікації себе з матірю. Хлопчик ідентифікується з чоловічою статтю за відсутності постійно демонстрованої чоловічої модної поведінки. Така рольова ідентифікація – психологічна та соціологічна. Хлопчики присвоюють від батька ті компоненти, які можуть бути використані проти них, а менше ідентифікуються з особистістю батька. Чоловіки ототожнюють себе зі стереотипом чоловічої ролі, а жінки ідентифікують себе з певними стереотипами ролі своєї матері.

Теорія соціального навчання: Формування гендерної ідентичності не має кінцевого терміну. Засвоєння гендерних ролей відбувається через спостереження, імітацію. Батьки і оточення є найважливішим, бо схвалює певний тип поведінки.

Гендерная социализация в семье связана с тем, как воспринимают растущие девочка или мальчик роли, которые предписаны мужу и жене, женщине и мужчине. В современной семье этот процесс усложняется существенным изменением роли матери (как психологически, так и социально). С точки зрения растущих детей, мать всемогуща, она имеет полную власть. Именно от нее, особенно в раннем возрасте, зависит то, как будет проходить взросление, насколько ребенок будет чувствовать себя защищенным. С другой стороны, девочка замечает, что в обществе мать вовсе не обладает такой властью, как в семье. В обществе доминирует мужчина, в семье – женщина. Атмосфера подавления женщин, с которой сталкиваются дети, сказывается на формировании образа матери.

Непросто складываются взаимоотношения растущей дочери и отца. Отец часто проявляет противоречивые чувства по отношению к растущей дочери. У него сложилось определенное представление о женщинах, но к своей дочери у него другое отношение. Он желает, чтобы его дочь достигла большего, потому что достойна лучшей участи, чем другие женщины. Так отец формирует у дочери завышенные притязания. Однако уже к пяти семи годам (как утверждают психологи) общество вырабатывает у девочки устойчивое представление о ее подчиненном положении. Так у девочки_дочери формируется внутренний конфликт. Мать видит в растущей дочери возможность повторения, а в чем то и исправления своего жизненного опыта. Она стремится воспитать ее так, чтобы у девочки не было тех сложностей, с которыми встретилась в жизни она сама. Тем самым мать может передать дочери свои конфликты, свои проблемы. В этом сложном пространстве отношений девочки к матери и к отцу, в котором чередуются любовь и тревога, обожествление и страх, формируется ее представление о себе как дочери и женщине. Матери в гендерном воспитании отводится основная роль. Например, считается, что разное отношение матери к воспитанию сына и дочери определяет то, как они воспринимают себя. Девочки напрямую идентифицируются с матерью, их отношения строятся на взаимном влиянии и поддержании своей общей «женскости». Отношения мать–сын описываются как принципиально другие. Мать своей «женскостью» (то есть подчиненностью) еще больше усиливает оппозицию между женским и мужским: ей самой и ее сыном. «Обучение своему гендеру» в большей мере происходит через прикосновения и ухаживания, чем вербально или через разные способы поощрений и наказаний. Эта тактильная манипуляция детьми рассматривается как фундамент гендерной социализации.

Уже младенцев родители стремятся гендерно окрашивать (цвет коляски, чепчик), создать физическую разницу, поддающуюся простому наблюдению. С возрастом гендерный язык становится богаче.

Обучение гендеру происходит через «имитацию» (делай, как мама, как папа), «идентификацию» (ты – как мама, как папа) и «интернализацию» (мама/папа – образец, и ты станешь такой/таким же).

Социализация – это приспособление индивидов к социальной среде, в которой они родились, их включение в качестве действующих субъектов в различные социальные системы. Вопрос о принудительном характере гендерной социализации был поднят в феминистских теориях. Девочка становится девочкой, а мальчик – мальчиком (не в физиологическом, а культурном смысле) не автоматически, а потому что их так воспитывают. Стать девочкой – значит сначала неосознанно, потом осмысленно принять свою подчиненность, зависимость и вторичность по отношению к мужчине и, понимая это, вести себя, одеваться, говорить как «настоящая и правильная» девочка. Стать мальчиком – значит осознать себя в качестве первого, основного и властного субъекта.

Принятие социальной позиции – мужской или женской – это еще и психологический процесс. Восприятие своего тела, отношение к нему как женскому или мужскому занимает здесь ведущее место.

Одежда єто –культурные коды. Они не только конструируют и сексуализируют девочек, они могут действовать как важный маркер (определитель) маскулинного и феминного способа/образа жизни. Еще один культурный код связан с особым публичным поведением мальчиков и девочек. Так, ученые обратили внимание на то, как происходит демонстрация феминности и маскулинности в спортивных состязаниях. Для девочек характерна тактика «сдерживаемой интенсивности», которая связана с привычкой видеть себя в первую очередь в качестве объекта другого (мужского/мальчикового) взгляда и стремлением показать свою «хрупкость», слабость, подчас в ущерб реальным возможностям.

Сила гендерных стереотипов в том, что они, будучи поддерживаемы большинством, маскируются под бесспорные факты, не требующие доказательств. Поэтому выбор других стратегий поведения, не согласующихся с доминантной (мужской) и подчиненной (женской)моделью демонстрации гендера, может быть расценен не только окружением, но и самим человеком не просто как «неправильный», а как аморальный.

Сегодня картина совсем другая. Основным стержнем формирования современной личности становится индивидуализация, что значительно переворачивает всю ценностную систему. Индивидуализация – это не обязательно эгоизм и пофигизм. Это своего рода внутренний ресурс, собственный внутренний капитал индивида, способ более самостоятельного управления своей жизнью, когда ни один из социальных институтов не является образцом «правильной» социальности. Очевидно, что роль родителей и учителей как ключевых фигур в гендерном воспитании не столь важна, как прежде. Сегодняшние гуру молодежи – это поп_звезды, медиа_кумиры, лидеры своих компаний, культовые фигуры.

Сексуальная привлекательность – значимая и широко обсуждаемая сторона имиджа, стала базой современной популярной культуры подчеркнуто открытая грудь (полу/обнаженная) и открытые много выше колен ноги вовсе не обязательно ассоциируются с распущенностью, а культивируются в этой среде как признак правильной и перспективной феминности: удачное замужество, карьера, статус. Нормативность (традиционность) этих ролей проявляется в том, что они так или иначе вписываются в контекст подчиненной и подчеркнуто преувеличенной женскости, ожидающей мужского взгляда и оценки Гендерные презентации юношей этого культурного стиля нестоль разнообразны, однако они мало похожи на традиционные пред ставления о мужчинах – качках и мачо, которым не свойственны сомнения, слабость или поражения. для них характерна демонстрация уверенности в природой данном мужском превосходстве, противоестественности мужской гомосексуальности, а также не мотивированной неприязни к «другим» – чужакам, национальностям, расам.

Недоліки теорії статевих ролей:

1. Приниження значущості гендеру. Заучення ролі в процесі соціалізації – театральна метафора. Гендер як і раса чи вік мають глибшу природу, він відзначається меншою мінливістю.

2. Теорія статевих ролей постулює одне нормативне визначення для маскулінності та фемінності. Якщо зважити на те, що ці поняття варіюються в залежності від тої чи іншої культури, о вони не можуть бути універсалі ями. А пояснення існування геїв та лес бійок здійснювалося за великою чи за малою мірою опанування ролі.

3. Абстрактний погляд на відмінності між статями. Доведено, що чоловіки формують своє увлення про те, що значить бути чоловіком, почстйно маючи на думці визначення фемінності.

4. Гендер є ситуативний, а роль ні. Уявлення про те, що означає бути чоловіком чи жінкою варіюється залежно від контексту. Отж, гендер – це не властивість індивідів, як роль, а особлива сукупність манер поведінки, зумовлених конкретними соціальними ситуаціями. Гендер змінюється зі зміною ситуації.

5. Теорія статевих ролей не може дати пояснення владним стосункам між чоловіками та жінками. Отож вона де політизує гендер, трактуючи його як сукупність атрибутів, притаманних індивідам, а не аспект соціальної структури. Поняття роль зорієнтоване на індивіда, і передбачає, що жіноча роль і чол.. роль взаємодоповнюються. Раніше пов’язане з тендером ускладнення подавалося теоріє статевих ролей як конфлікт між індивідом і очікуванням, передбаченим статевою роллю. Тому рух – фемінізм – це не рух за переосмислення рольових очікувань, це швидше політичний рух за розширення можливостей жінок та подолання стереотипів.

Когнітивна теорія розвитку

Дитина формує своє бажання бути подібним на одноо з батьків і свідомо оберає 1 поведінкову модель. Діти до 6 р. формують свою гендерну ідентичність.

Психологічні теорії: З. Фройд стадії:

1. Оральна

2. Анальна

3. Фалічна

4. Латентна

5. Генітальнп

Едипів комплекс у хлопчика.

Теория социального конструирования гендера основана на двух постулатах: 1) гендер конструируется (строится) посредством социализации, разделения труда, системой гендерных ролей, семьей, средствами массовой информации; 2) гендер конструируется и самими индивидами - на уровне их сознания (т. е. гендерной идентификации), принятия заданных обществом норм и ролей и подстраивания под них (в одежде, внешности, манере поведения и т. д.). Эта теория активно использует понятия гендерной идентичности, гендерной идеологии, гендерной дифференциации и гендерной роли. Гендерная идентичность означает, что человек принимает определения мужественности и женственности, существующие в рамках своей культуры. Гендерная роль понимается как выполнение определенных социальных предписаний - то есть соответствующее полу поведение в виде речи, манер, одежды, жестов и прочего

78. Гендерна рівність та її соціальні індикатори. Гендерна рівність-це рівна оцінка суспільством схожості і відмінності між жінками і чоловіками різних соціальних ролей,які вони відіграють,це однакове соціальне становище жінок і чоловіків,яке створ.у вигляді надання їм рівних умов реалізації прав і творчого потенціалу особистості. Рівність статей значить їх уподібнення одне одному або ідентичність,і ця рівність не повинна встановлювати в ролі норми,умови для життя властивих лише одній статі. Проте принцип рівності включає в себе також і відмінності,що стосуються окремо жінок(вагітні)і чоловіків(служба). Гендерна справедливість-це процес однакового ставлення до жінок і чоловіків,здійснення певних заходів,які б могли встановити справедливий рівний доступ до усіх сфер життя. Гендерна рівність-це рівний правовий статус жін.та чол..,та рівні можливості для реалізації що дозволяє особам обох статей брати рівну участь в усіх сферах життєдіяльності сусп. Звіт з глобального гендерного розриву: Сфера економіки, Політика,Освіта, Стан здоровя. «Скляна стеля» барєр не формального характеру,який перешкоджає досягненню найважл. рівня в управлінській ієрархії.

Гендерна рівність – процес справедливого ставлення до жінок і чоловіків. Вона може бути зрозуміла у два способи. Формальний підхід – однакове ставлення до кожного, незважаючи на обставини. Він ґрунтується на теорії, що всі люди рівні і ставлення до них має бути рівним. Гендерна роль жінки часто заважає їй здобути рівні можливості та рівний доступ до ресурсів, навіть коли це вільно та відкрито надається іншій статі, визнаючи нерівний вплив політики на чоловіків та жінок. Політика гендерної рівності передбачає використання всіх необхідних заходів для гарантування жінкам і чоловікам рівності при використання ресурсів та можливостей.

Гендерные индикаторы (гендерно-чувствительные индикаторы) - это указатели или измерители, использующие количественные и качественные показатели для суммирования гендерно значимых изменений, происходящих в обществе в течение определенного периода времени. Гендерные индикаторы содержат прямые свидетельства положения женщин относительно определенного нормативного стандарта. Они - необходимая и полезная составляющая, в сочетании с другими оценочными техниками, для измерения результатов деятельности государства как в общих проектах, так и в специальных инициативах, осуществляемых в стране, которые нацелены на учет интересов обеих социально-половых групп населения.

Существует два типа индикаторов: количественные и качественные. Полное единодушие в отношении содержания понятий количественные и качественные индикаторы отсутствует. Количественные индикаторы основываются на информации, получаемой в результате проведения переписей, опросов, подсчетов и административных записей и являются мерилом экономических и других аспектов уровня и качества жизни. Качественные индикаторы связаны с уровнем и качеством жизни и используют информацию об уровне удовлетворенности или неудовлетворенности личными и социально-экономическими условиями. Качественный анализ включает рассмотрение количественных и качественных социальных процессов путем использования ряда аналитических приемов и методов. Качественный анализ можно использовать, например, для исследования взаимозависимости между численностью женщин-парламентариев и степенью их воздействия на процесс принятия решений. Его можно применять для выяснения ряда обстоятельств: сколько раз вопросы, касающиеся гендерной справедливости, поднимались в высшем законодательном органе; какое законодательство, связанное с гендерной справедливостью, было принято или получило дальнейшее законодательное развитие; оказывают ли влияние выступления женщин на законодательный процесс; как можно поддержать женщин в их деятельности по достижению гендерной справедливости, впрочем, как и другие их политические инициативы. Качественный анализ как никогда уместен для выяснения влияния женского политического представительства на более широкие социальные проблемы и на функционирование правительства.

Индикаторы как инструменты измерения социальных подвижек находятся в центре внимания политических сил, поэтому все индикаторы имеют свое собственное политическое наследие и пристрастие. Это важно осознавать, поскольку определенные типы индикаторов, особенно количественные, рассматриваются как "объективные" и поэтому обретают легитимность.

Главная стратегия, базируемая на гендерно-чувствительных индикаторах, состоит в комбинированном применении количественных и качественных методов для измерения перемен в гендерном статусе общества, происходящих во времени. Доклад ООН "О развитии человека" (1995) содержит заявления о необходимости привлечения внимания руководителей высокого ранга к гендерно-чувствительным индикаторам как первоначальному шагу на пути изменения политики, основанной на предубеждениях в отношении женщин.

Польза гендерных индикаторов обусловлена их способностью указывать на перемены в статусе и роли женщин и мужчин во времени и, таким образом, измерять: достигается ли цель гендерной справедливости.

79. Гендерні аспекти освітньої системи. ХХ ст.. – фемінізація наук. Створення Радянського Союзу призвело до політики масового залучення жінок в освіту. 60-ті рр.. ХХ ст. – ще одна хвиля залучення жінок до освіти і науки. Престиж науки. 70-ті рр.. ХХ ст.. – характеризується падіння престижу науки.

Переважаючі форми викладання в освітній системі опирається на маскулінні форми спілкування. Це виражається в так званому прихованому навчальному плані, що містить три аспекти:

1. Організація самого освітнього закладу, в тому числі і гендерна стратифікація професії вчителя.

2. Змісти предметів

3. стиль викладання

Прихований навчальний план – це мета комунікація, завдяки якій здійснюється соціальний контроль.

Ці три аспекти прихованого навчального плану не лише відображають гендерні стереотипи, але і підтримують гендерну нерівність. Освітні заклади відображають гендерну стратифікацію суспільства і культури в цілому. В них як правило вчителі, секретарі, обслуговуючий персонал – жін., а керівники – чол., що подає приклад молодому поколінню. Крім того, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у учнів з статтю вчителя, тим самим і програмується вибір професії відносно статі. Ті навчальні заклади, керівники яких є жінки – це важливе джерело ідентифікації студенток та приклад для студентів, які можуть бачити жін. в ролі керівника. В школах та училищах на уроках праці закріплюються стереотипи жін. і чол. домашньої роботи.

В навчальних посібниках, інтер’єрі класу простежується також відображення гендерної нерівності. Тут білі чоловіки – це представники норми, стандарту. Якщо чол. – переважаючий персонаж навчальних текстів, то учні переконуються в тому, що домінування чол. – це норма, суспільний стандарт. Крім того всі етичні вчення і теорії когнітивного розвитку базуються на дослідженнях, що торкаються виключно чол. і особливо чол. соціалізації, не дивлячись на те що жін. соціалізуються в інших умовах. Ці відмінності в способах соціалізації ведуть до різних моральних орієнтирів, тоді як ця теорія навчання надає чоловічим цінностям універсального значення.

Стереотипне зображення чоловіків як активних та успішних а жінок як невидимок, маргінальних, пасивних та залежних продовжує відтворюватися в навчальних матеріалах на всіх рівнях освітньої системи. Це може привести до того, що учні можуть дійти висновку, що саме чоловіки є стандартом і саме вони відіграють найбільш значиму роль в суспільстві і культурі. Це обмежує знання учнів про те, який вклад внесли жінки в культуру, а також про ті сфери життя, які вважаються жіночими. Це також закріплює серед учнів відповідні моделі поведінки: чол. – лідер, жін. – підпорядкована йому. Гендерними стереотипами пронизані підручники, букварі та інша навчальна література.

Переважаючі форми викладання спираються на маскулінні способи спілкування. Це проявляється в тому, що вчителі в більшій мірі спонукають хлопчиків до самовираження і активності, а дівчаток до послуху. Так само вважається,що для хлопчиків пріоритетним є вивчення математики, фізики, а для дівчаток – література, історія. А інтелектуально сильним дівчатам надається ярлик психічної ненормальності.

Стиль викладу також впливають на гендерну соціалізація учнів.

Для наглядности приведем несколько примеров известных ис­следований:

А) Опыт изучения детского чтения, структуры и содержания.

Исследования проводились в разных странах и выявили жесткие гендерные стереотипы. Так, например, отмечено, что мужчины чисто количественно преобладают в сказках и историях для детей в соотношении 11 к 1, включая животных с половой тождественностью, где со­отношение оказалось 95 к 1 (данные по западному детскому чтению). Исследование российского «Букваря» показало, что единственными героинями женского рода в нем оказались Маша и мама, которые бес­конечно мыли раму. Мужчины же читали газету, играли в разные спор­тивные игры, мастерили, собирали урожай, работали на заводах, строили и т.д.

Репрезентация женского и мужского в детских книгах также раз­лична. Занятие мужчин - это поиск приключений и пребывание вне дома, их действия требуют независимости и силы. Там, где появляют­ся девочки, они показаны пассивными, ожидающими и заключены в какие-либо пределы («Дюймовочка», Мальвина в «Сказке о приключе­ниях Буратино» и др.).

Б) Сексизм отечественных школьных учебников (особенно - по­собий по истории и граждановедению) и поло-ролевые стереотипы учителей, воспроизводящих патриархатные взгляды на жесткое пред­назначение мужчин и женщин в обществе, порождают внутренние конфликты у одаренных девочек и мальчиков, оказывают большое влияние на формирование ценностных ориентации девочек и мальчи­ков. Принято считать, что феминизация педагогической профессии - проблема для самоосознания и самореализации мальчиков. Скорее всего, если это и проблема, то для девочек.

Исследования мотивации одаренных подростков-девочек, про­веденные Л.В. Поповой, показали, что под влиянием поло-ролевых стереотипов девочки с ярко выраженной одаренностью не выделяют активную, деятельную жизнь, уверенность в себе, высокие притязания и образованность в качестве ценностей, обеспечивающих самореали­зацию. Ориентированность одаренных девочек на обслуживание се­мьи в определенной степени предопределяет их будущий заниженный социальный статус, недосамореализацию. Это досадная потеря с точ­ки зрения эффективного развития человеческих ресурсов.

Кросс-культурные обследования американских и российских студентов дали идентичные результаты. Российские студенты лин­гвистического университета демонстрировали противоречивость и не­устойчивость в отношении к социальным ролям женщины. Наиболь­шие расхождения были отмечены в блоке отношений к семейным ро­лям. Ответы демонстрировали сохранение у большинства российских студентов традиционных поло-ролевых установок и сексизма.

80. Роль освіти у стратифікаційних процесах сучасності. Вплив глобалізації на світові та українську освітні системи.

Глобалізація – це пожвавлення наукового обміну, зняття кордонів для теорій, що розробляються, зростання частки міжнародних грандів. Глобалізація, на думку П. Скотта, прямо стосується університетів, адже робить особливо актуальним завданням поширення національних культур, сприяє стандартизації навчання (під впливом сучасних інформаційних технологій і появи глобальних дослідницьких мереж), а також обмежує бюджетні можливості розвинених країн, від яких залежить більша частина фінансування університетської освіти.

Теперішні зміни в освітніх системах різних країн, спрямовані головним чином на підвищення освітнього рівня молоді, формування функціонально й професійно підготовлених фахівців, здатних забезпечити економічний розвиток, конкурентність та політичну незалежність держави. Насамперед слід зазначити декларації країн-учасниць Болонського процесу, які започаткували нові форми співпраці в галузі вищої освіти, спрямовані на відкритість освітнього простору та взаємне визначення освітніх кваліфікацій і дипломів. Метою Болонського процесу є створення до 2010 року європейського наукового і освітнього простору для підвищення конкурентоздатності європейської вищої школи, головним пріоритетом Лісабонської стратегії до 2010 року – перетворення Європи у динамічну економіку знань. В Україні також формується розуміння інтелектуального потенціалу нації як головного чинника забезпечення національної конкурентноздатності. У “Плані дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року” визначено основні принципи розвитку вищої освіти України в рамках Болонського процесу: 1. Адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти. 2. Створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки. 3. Забезпечення соціального контексту вищої освіти. науковий ступінь українського вченого може бути відносно легко (навіть без переатестації чи чогось подібного) визнаний в Європі як еквівалент ступеня доктора філософії чи доктора наук. Слід зазначити, що БП не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами. Саме в рамках такої освіти можна спостерігати особливості сучасного функціонування традиційних вищих навчальних закладів, їх дії на міжнародній арені в просторі ринку, в межах якого вищими закладами освіти реалізуються соціальні ролі приватних провайдерів освіти.

Основними завданнями розвитку вищої освіти були визначені висока якість освіти; створення умов для розширення можливостей отримання освіти за межами своєї країни; підвищення ефективності вищої освіти та її вплив на економіку Це спричиняє широке міжнародне співробітництво у всіх сферах освіти, створення спеціальних міжнародних програм підтримки академічної мобільності (ERASMUS, LINGUA, TEMPUS\TACIS та ін.). Багато країн запроваджують у себе незалежні оцінювання систем освіти і навчальних закладів, зокрема, застосовуючи кваліметричні методи вимірювань результатів освітнього процесу. Ці заходи дають змогу урядам цих країн реально оцінити досягнення та недоліки, визначити стратегії необхідних змін у державній політиці й окреслити шляхи подолання кризових явищ, що виникають у процесі її здійснення їх наслідки демонструють, що реалізовані зміни сприяють поліпшенню конкурентності національних систем освіти, підвищенню їх міжнародного авторитету. Однією з ключових позицій європейської вищої освіти визначається контроль її якості відповідно до вироблених стандартів транснаціональної освіти. Зокрема, передбачається, що оцінка ґрунтуватиметься не на тривалості або змісті освіти, а на тих знаннях і вміннях, що їх отримали випускники впродовж навчання Проголошення якості освіти національним пріоритетом обумовлює потребу запровадити цілісну систему моніторингу якості освіти, яка в Україні перебуває в стадії становлення Моніторинг освітньої системи є дієвим інструментарієм менеджменту освіти, зокрема в управлінні її якістю.

Удосконалення, реформування, збільшення конкурентоздатності вищих навчальних закладів - відповідає парадигмі вищої освіти як підприємства, яке працює в глобальному конкуруючому просторі. Дійсно, вищий навчальний заклад, який надає транснаціональну освіту, стикається з такими ж проблемами управління, як і будь-яка мультинаціональна організація, включаючи урахування різних культурних очікувань, правові вимоги, ринкові можливості, фінансові проблеми і забезпечення якості. В період глобалізації поняття "якості освіти" набуває особливого смислу, тому що саме якість освіти становиться показником результативності глобальних інновацій. До поняття якості можна включити безліч чинників: це і ступінь задоволення особистістю результатами освіти, і кількість можливих різнорівневих освітніх пропозицій в регіоні та країні, і професіоналізм професорсько-викладацького складу тощо. Якість освіти охоплює не тільки змістовну частину вищої освіти, але й її структурні та організаційні характеристики.

Є декілька аспектів, що пов'язують глобалізацію із забезпеченням якості освіти:

· конкурентоздатність держав на світовому ринку експорту освіти (і потреба України в "утриманні позицій на ринку" шляхом демонстрації ефективних механізмів забезпечення якості освіти);

· міжнародна мобільність робочої сили (і потреба в упевненості, що випускники вітчизняних ВНЗ можуть ефективно працювати всюди, в Україні або в інших країнах);

· бажаність подальшого розвитку угод з іншими країнами про взаємне визнання кваліфікацій (для того, щоб підтримати нашу освітню індустрію і надати можливості працевлаштування нашим випускникам в інших країнах або в іноземних фірмах, що працюють в Україні);

· збільшення кількості вітчизняних та іноземних студентів. Її швидке зростання говорить про необхідність запевненити студентів та інших споживачів освіти у відносно високій якості вищої освіти (цей аспект проблеми стає все більш важливим в Україні, оскільки наші вищі навчальні заклади залучають велику кількість платних вітчизняних і іноземних студентів, для яких вартість і якість диплому, освітньо-кваліфікаційного рівня є важливою інвестицією).

Існує безліч стратегій подальшого розвитку і трансформації системи вищої освіти як відкритих для співтовариств вищих навчальних закладів, що діють в умовах глобалізації. Одна з них -- критичне переусвідомити ролі, права і відповідальність за прийняття управлінських рішень у ході впровадження реформ системи вищої освіти.

Стратифікація. Сучасна освіта перетворилася на диференційовану, багатоступеневу систему, яка дає змогу людині постійно працювати і освоювати раніше набуті людством знання й навички. Вона стала визначальним чинником у процесі соціалізації особистості, формуванні її соціального статусу, який визначається передовсім престижністю професії. Здобута освіта значною мірою визначає дальшу кар’єру людини, її місце в житті.

Соціологія вивчає освіту як відносно самостійну соціальну систему, метою котрої є систематичне навчання й виховання членів суспільства, орієнтоване на опанування ними певних професійних і наукових знань, моральних цінностей, умінь, навичок, норм поведінки, зміст яких визначається політичним устроєм суспільства, соціально-економічним рівнем його розвитку.

Освіта має значний вплив на стратифікаційні процеси сучасності. Адже саме від рівня освіти залежить професійний рівень індивіда та його місце у системі соціальної стратифікації. Вплив освіти на стратифікацію можна побачити у співвідношенні між тими хто здобуває вищу освіту та тими, хто здобуває середню освіту. Зокрема слід, зауважити, що на сьогодні 80% займає середня освіта і трошки більше 30% - вища.