94. Факторний аналіз

Факторний аналіз дозволяє встановити для великої кількості вихідних змінних вузький набір характеристик, що означає зв'язок між групами цих змінних і незалежними факторами. Процедура факторного аналізу:

1. Вичислення кореляційної матриці для всіх змінних, що беруть участь в аналізі.

2. 2. З’ясування факторів

3. Обертання факторів для створення простої структури

4. Інтерпретація факторів.

Завдання факторного аналізу є вибір взаємодіючих змінних, чия кореляція обумовлюється найбільшою дисперсією. Це змінні, що формують перший фактор. Даля ці змінні виключаються, а групуються інші змінні, які мають дещо меншу дисперсію. Так формується другий фактор. Після з’ясування факторів в рядку кожного респондента з’являється власне значення за фактором.

Вимоги до факторного аналізу:

1. Всі змінні характеристики проміряні однаковими шкалами вимірювання

2. Всі змінні характеристики мають вимірювати одне і те явище.

Analize – data reduction – factor – до вікна переганаємо тестові змінні - descriptives ( активізовуємо Initial solution – exstraction) – method – principle components – corelation matrix (maximum interations for convergance 50) – Rotation method- varimax (maximum interations for convergance 50) – scores – save as variable – method regression - options – sorted by side) – continue – ok.

Для аналізу використовуємо таблицю rotated component matrix, яка показує кількість сформованих факторів. За по групованими у фактори змінними здійснюється його інтерпретації, тобто ці групи респондентів називаються певним чином відповідно до змісту змінних, на основі яких сформовано фактор.

Отож ціллю факторного аналізу є заміна великої кількості вихідних змінних меншим числом факторів.

95. Кластерний аназіл

Кластер – певна група випадків. Кластерний аналіз – це пошук статистичної зв’язаності між певними одиницями спостереження. Вимоги:

3. Всі змінні характеристики проміряні однаковими шкалами вимірювання

4. Всі змінні характеристики мають вимірювати одне і те явище.

Кластерний аналіз застосовується для зменшення кількості об’єктів шляхом групування. Тому в ньому змінні – це критерії для групування об’єктів.

Етапи кластерного налізу:

1. Вибір змінних критеріїв кластеризації.

2. Вибір способу вимірювання відстані між об’єктами чи кластерами.

3. Формування кластерів (метод поєднання та метод дроблення)

4. Інтерпретація результатів

Analize – classify – hierarchical cluster Analysis- у variables переносимо залежні змінні, у claster cases by предиктор – statistics – agglomeration schedule – all claster – icicle (none) – Method (cluster method: between-groups linkage,

96. Класифікація якісних методів соц..дослідженя Якісні (м'які) методи дають змогу виявити приховані, суб'єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини, з наступною їхньою інтерпретацією.

Якісні методи ефективні там, де потрібно виявити суб'єктивні механізми діяльності індивідів як виконавців соціальних ролей. Увага науковців до м'яких методів (якісної соціології) зросла у другій половині XX ст., що відповідає постпозитивістській традиції, а також основним напрямам гуманістичної соціології. У класичному варіанті м'які методи чи не вперше були використані у відомій праці Ч. Томаса та Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі та Америці", де аналізувалися особисті документи індивідів (листи, біографії, інтерв'ю, газетні матеріали, дані агенцій із міграції тощо). Виділяють низку м'яких методів.

Біографічний метод - вільне відтворення індивідом перебігу власного життя через призму суспільних подій.

Метод фокус-груп - спланована дискусія, котру веде модератор ("соціолог-якісник") у спеціально відібраній групі незнайомих людей навколо обраної теми (фокусування на певній проблемі) з метою збору думок і пошуку консенсусу щодо певного питання. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях.

Відкриті групові дискусії - якісна методика, спрямована на усвідомлення проблем певних спільностей і пошуку шляхів їхнього вирішення. Такими спільностями можуть бути сільський схід, сусідська община, територіальні об'єднання тощо.

Наративне інтерв'ю (narrativ - розповідь) - вільна розповідь про життя оповідача без втручання модератора.

До якісних методів належать також традиційний аналіз документів, вільне (нестандартизоване інтерв'ю тощо). Слабке місце цього типу методів, суб'єктивність, розглядається як позитив, як один із чинників досягнення мети дослідника- повніше зрозуміти соціальне явище, що підлягає вивченню.

97.Основні види глибинних інтерв’ю.

Глибинне інтерв'ю - особиста бесіди інтерв'юєра з респондентом у формі, спонукаючій останнього до детальних відповідей на питання, що ставляться.

Відмінні риси, Інтерв'ю проходить у вигляді вільної бесіди на тему, що цікавить дослідника, в ході якого дослідник отримує від респондента дуже детальну інформацію про причини його дій, про відношення до різних питань.

Достоїнства і недоліки:

Основні недоліки методу глибинних інтерв'ю пов'язані із складністю пошуку інтерв'юєрів. По-перше, для проведення глибинних інтерв'ю вимагаються кваліфіковані фахівці, яких нелегко знайти. Далі на якість результатів інтерв'ю сильно впливає особа і професіоналізм інтерв'юєра. І, нарешті, складність обробки і інтерпретації отриманих в ході інтерв'ю даних, як правило, вимагає залучення для їх аналізу фахівців-психологів.

Достоїнства. За допомогою глибинних інтерв'ю можна отримати повнішу інформацію про поведінку людини, про причини такої поведінки, його глибинні мотиви, що не завжди можливо у фокус-групі де респонденти чинять тиск один на одного і складно визначити, хто саме дав ту або іншу відповідь.

Основні види:

1.Структуроване інтерв’ю-бесіда за детально розробленою програмою,запитаннями,варіантами відповідей.

2.Напівструктуроване- коли дослідники визначають лише головні питання, довкола яких розгортається бесіда із спонтанним включенням незапланованих раніше запитань.

3. Неструктуроване(наративне) тобто довша за часом бесіда за загальною програмою,але без конкретних запитань.

98.Особливості організації і проведення ФГД. Суть методу ФГД полягає в організації групової дискусії довкола кількох споріднених і наперед визначених питань(не більше 10)згідно з заздалегідь складеним планом, яку проводить модератор.Оптимальна кількість учасників оцінюється по-різному, приблизно від 6 до 12 учасників. С.Григорєв та Ю.Растов формулюють правило:до однієї групи варто обов’язково запрошувати людей з різними поглядами на питання,які виносять на дискусію.Модератор керує бесідою-дискусією,що відбувається у довільній формі,але за конкретною схемою. Фокус-група є груповим інтерв'ю, що проводиться модератором у формі групової дискусії за заздалегідь розробленим сценарієм з невеликою групою "типових" представників частини населення, що вивчається, схожих за основними соціальними характеристиками. Метод фокус - груп (метод групового фокусування інтерв'ю, або метод фокусування в групі) полягає в опитуванні 8 - 12 респондентів в певному тимчасовому інтервалі (від 1 до 2,5 годин) під управлінням модератора. Опитування проводитися в спеціальній фокус - кімнаті, оснащеною відеокамерою і звукозаписними пристроями.

99. Усна історія: становлення, проблематика, методологічні засади» Один з найрадикальніших поворотів у історичній науці стався в середині ХХ століття – це був поворот до Людини як учасника і свідка історії. Визнання цінності людського досвіду спричинило потребу в інтерв’юванні безпосередніх учасників подій минулого, а це дало поштовх до розвитку нової ділянки історичної науки – усної історії. Термін “усна історія” існує завдяки мангетенському літератору Джозефу Гоулду. У суто академічному контексті це поняття вперше використав у 1938 році Алан Невінс, якого і вважають засновником усної історії як відносно самостійної ділянки наукового пізнання. Інституційне оформлення цей напрямок отримав у 1948 році,коли було створено Центр дослідження усної історії при Колумбійському університеті у Нью-Йорку. Подальший розвиток усної історії пройшов кілька етапів. Девід Дунавей виділяє 4 генерації вчених, які визначили періодизацію усної історії у ІІ половині ХХ століття. Період 40-х – середини 60-х років пов’язаний із становленням усної історії та діяльністю перших фахівців у цій галузі – А.Невінса і Л.Стара.На цьому етапі історики вбачали своє основне завдання в розширенні джерельної бази, у формуванні нових архівів з транскриптів інтерв’ю.Напр.60-х – у 70-х роках відбувався стрімкий розвиток усної історії; виникають нові центри, започатковуються нові архіви та колекції. 1980-і роки: виникає нове покоління вчених, які отримали спеціальну фахову освіту в галузі усної історії; усна історія остаточно інституціоналізується, здобуває академічне визнання як особлива ділянка досліджень; встановлюються високі стандарти створення, утримання та розвитку архівів (Роналд Гріл). 1990-і роки:Р. Перкс,С. Лейдесдорф,Г. Розенталь Д. Річі, Дж. Сангстер; визнання міждисциплінарного характеру усної історії .Однією з головних методологічних проблем усної історії є питання про те, коли і за яких обставин оповідь про минуле перетворюється з розмови в акт усної історії. Р.Гріл: це стається тоді, коли для діалогу створено спеціальний контекст, творцем якого є історик.Від самого початку створення усної історії постала проблема ненадійності усних свідчень. Вчені сходяться на тому, що дослідник має перевірити свідчення респондента в інших джерелах. Замість категорії об’єктивності в усній історії вводиться категорія інтерсуб’єктивності (взаємодія між особистим і масовим наративами, взаємодія між оповідачем і аудиторією). Особливості і труднощі проведення досліджень методом усної історії в тоталітарних та посттоталітарних суспільствах були предметом дискусій серед вчених Заходу у 1990-х. Проблемою було те, що держава позбавляла Людину її індивідуальної пам’яті, змушувала Людину мовчати. Після довгого часу мовчання виявилося, що людям дуже важко осмислювати минуле і промовляти його.

100. Сфери застосування усної історії. Якщо на попередніх етапах свого становлення усна історія активно обстоювала своє право називатися самостійною дисципліною, то у 1990-х з'являється тенденція до визнання її міждисциплінарного характеру. Справді, методи і матеріали усної історії активно використовуються багатьма суспільно-гуманітпарними науками (насамперед соціологією, історією, етнологією, антропологією, фольклористикою, лінгвістикою, психологією, педагогікою, краєзнавством та ін.), хоча техніки проведення інтерв'ю, форми використання й методи аналізу отриманих матеріялів суттєво різняться. З другого боку, усна історія також активно послуговується теоретичними напрацюваннями та методами аналізу, що сформувалися в межах інших дисциплін.

101. Методика організації дослідження. - дослідник повинен знайти тему для дослідження, яка буде відповідати його дослідницьким інтересам. - наперед ознайомитись з наявними офіційними даними джерелами інформації по проблемі і даному історичному періоді. - потрібно здійснити відбір респондентів, що точно відповідає проблемі і цілям дослід.. - респонденти повинні освітлювати одні і тіж аспекти історичних подій тому перелік питань має бути достатньо структорованим. - дослідник повинен взяти необхідну йому кількість інтерв’ю та здійснити їхній аналіз - дослідник має підготувати супровідну документацію, яка потрібна для інтерв’ю.