Філософська думка в україні
План.
1.Своєрідність філософії України в контексті світової культури.
2.Християнство і філософія у Київській Русі.
3. Філософія періоду Відродження.
4. Філософія в Києво–Могилянській академії.
5. «Український дух» філософії Г.Сковороди.
6.Філософія України ХІХ – ХХ ст.
7.Висновок.
Філософія досліджує те, що становило в минулому і становить у наші дні ядро загальнолюдських цінностей, самоусвідомлень, духовних надбань.
Історія української філософії – органічна частина всесвітньої філософії, тому проблеми, які вона розглядає, тісно пов′язані з постановкою і теоретичним розв′язанням цих проблем світовою філософією. Разом з тим історія філософії України відтворює і самобутні підходи, і шляхи розв′язання цих проблем, які спираються на національні культурні традиції. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві - народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Діалектичність міфологічної картини миру виявляється в образному баченні основних протиріч буття: життя - смерть, доля - недоля, небо - земля, чет - нечет, вогонь - волога, сонце - місяць, білий (Білобог) - чорний (Чорнобог), близький -далекий (будинок - ліс, тридев'яте царство), священний -мирський. Викладено це у казках про тридев'яте царство, де добро премагає зло; у прислів′ях: біда з радістю рядом ідуть; яблуко від яблуні недалеко падає та інш.; у піснях про нескорення духу, віру на краще, про повагу до батька й матері.
Українська культура посідає вагоме місце в історії людської цивілізації. Ще з давніх часів український народ був високорозвиненою спільнотою, свідченням тому — трипільська культура, пізніше — геніальна пам'ятка українського народу V—IX ст. "Велесова книга".
Філософський світогляд, поданий у "Велесовій книзі", показує, що український народ вірить передусім у свої власні сили і здібності. "А йдемо куди — знаємо: по землі на гори і в луку моря". Труд розглядається як повеління богів: "Йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові...". Виявляється висока повага до життя людини: "Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви". "Велесова книга" свідчить, що український народ пройнятий любов'ю до життя, до власної землі, відважний і сміливий у реалізації цієї любові: "... Ми відважні, коли боремося за життя...". Ця любов пов'язана з рішучістю і оптимізмом: "І одсічемо старе життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих" В цих висловлюваннях виявлені світоглядні орієнтації наших пращурів, їх цінності, які вони сповідали: впевненість у власних силах, працьовитість, творчість, відважність, повага до життя людини, рішучість у боротьбі за свободу, оптимізм, надія на краще майбутнє.
І, як вважають історики філософії Д Чижевський, І.Мирчук та інші, що для української національної філософії характерною є «філософія серця». Домінуючим у психічному житті людини є не факти свідомості, не логічне мислення, а психічні переживання, «серцеві», тобто розсудок, здоровий глузд(Сковорода, Гоголь,Куліш).
Українське культурне життя не завжди було чітко визначеним, бо змінювався ступінь політичної залежності, рівень національної свідомості. Та й значна частина відомих представників української думки працювала за межами України, а представники інших країн брали живу участь у культурному житті України.
Схід і Захід зустрілися в слов’янській метакультурі(сукупність споріднених культур). Слов’янська (в т.ч і українська) метакультура у своїх духовних основах є християнський феномен, в якому католицьке і православне начала християнства з’єдналися з міфологічними мотивами слов’янських народів. Слов’янська метакультура – це і католицька Польща, і православна Росія, і православно-католицька Україна. У слов’янстві Захід і Схід зустрілися як римське і візантійське начала, західне і східне християнство і, водночас, як Європа та Азія. І визнання наявності слов’янської метакультури - це визнання того факту, що слов’янські народи Центральної Європи не були асимільовані Європою Західною. Але без дослідження творчості німецьких, польських, російських професорів та представників інших країн, що мали на Україну безпосередній вплив, картина культурного життя в Україні була б неповною. Християнське світорозуміння сформувалося внаслідок взаємопроникнення культур стародавнього світу – греко-римської і близькосхідної. Авторитетом для руських мислителів був візантійський філософ Іоанн Дамаскін, який у «Діалектиці» пише: «…істинна ж мудрість є Бог».З античних найбільш відомими на Русі були Арістотель і Платон, завдяки яким давньоруський читач мав відомості щодо тлумачення таких філософських категорій, як «сутність», «випадковість», «суперечність». Духовна культура Київської Русі формувалась також на грунті контактів із західноєвропейською, сирійською(«Повість про Акіра Премудрого») та грузинського («Сказання про іверську царицю Динару») культурами.