5. Стратегії трансферу технологій

Розвиток СРТ характеризується, як уже зауважувалося, надвисоким рівнем ринкової невизначеності, комерційного ризику. Набула розмаху «тіньова» діяльність у науково-технічній сфері: нелегальна торгівля технологічними секретами, промисловий і комерційний шпіонаж, несанкціонований франчайзинг, підробка товарів-інновацій.

Утім, удало відібрана й апробована, надалі вчасно освоєна й позиціонована на ринку технологія-інновація (чи її продукти) може забезпечити монопольно високу прибутковість, набагато перевищити стартові виграти виробника чи споживача. Тож технологічний бізнес, тим більше в межах СРТ, вимагає обґрунтованого і цілеспрямованого стратегічного вибору і сталого моніторингу мінливих альтернатив організаційно-маркетингового та економічно-комерційного забезпечення інноваційної діяльності.

Сучасна модель стратегічної поведінки суб'єктів СРТ має таку конфігурацію:

• перша її фаза (національна) полягає здебільшого у власному освоєнні технологій-інновацій і наповненні новими товарами внутрішнього ринку, спрямована на здобуття конкурентних пе­реваг, формування ринкової ніші продукту, зняття «цінових вершків»;

• друга фаза (транснаціональна — внугрішньофірмова) спрямовується на закріплення здобутих переваг, розширення «географії» виробництва і поставок, нарощування маси прибутку шляхом трансферу технологій закордонним філіям ТНК, прямих іноземних інвестицій;

• третя фаза (міжнаціональна — міжфірмова) охоплює комерційну, а також некомерційну дифузію вже «зрілих» технологій.

Залежно від дії численних факторів внутрішнього й зовнішнього середовища, завдань і можливостей фірми (корпорації) основні інноваційні стратегії суб'єктів СРТ класифікуються таким чином:

• наступальна, що орієнтована на використання радикальних інновацій, плодотворних технологій, випуск новітніх продуктів, лідерство на ринку;

• захисна, що пов'язана з удосконалювальними інноваціями, мінливими технологіями і є найпоширенішою в розвинутих країнах;

• імітаційна, що передбачає копіювання піонерних технологій з залученням модернізувальних інновацій і є найхарактернішою для попереднього періоду економічного зростання Японії, «нових індустріальних країн» Азії («що Європа зробить, то Азія підробить»).

До інших — квазіінноваційних стратегій належать: 1) залежна (субпідрядна, кооперативна); 2) традиційна (майже незмінна в часі); 3) «за нагодою» (кон'юнктурна, «нішева»). Для суб'єктів СРТ характерним є використання «змішаних» стратегій залежно від виду продукту, процесу, факторів ринкового середовища.

Реалізації вказаних інноваційних стратегій притаманне спе­цифічне маркетингове наповнення. Якщо для останніх трьох мо­жуть застосовуватись класичні виробнича, товарна, збутова та традиційна концепції маркетингу, то для першої трійки стратегій мають залучатися нові концепції соціально-економічного та інно­ваційно-технологічного маркетингу (див. рис. 1).

З а умов інформаційного етапу НТР, переходу від примату продуктів до примату процесів (послуг), від техно- до антропогенної цивілізації в сучасному маркетингу відбулися суттєві зміни. Його характеристика як інноваційно-технологічного віддзеркалює нагальні суспільні потреби й можливості в перспективному ринковому моделюванні, екологізації світогосподарських зв'язків, гармонізації процесів техноглобалізму.

Рис.1.

Концепція соціальна-економічного та інноваційно-технологічного маркетингу

Головну мету зазначених інноваційних стратегій і маркетингу становить забезпечення їх максимальної продуктивності, економічної ефективності.