2. Методи державного регулювання енергетики

Державна регулятивна політика в енергетичній сфері України поєднує методи прямого та непрямого регулювання (Система, 2001) і здійснюється з урахуванням двох важливих обставин:

а) світової тенденції поступової лібералізації внутрішніх ринків енергоносіїв та обмеження адміністративного втручання держави в діяльність суб'єктів енергоринків;

б) існування в умовах становлення ринкової економіки нерозвиненого конкурентного середовища, недосконалих механізмів підприємницької діяльності, неповної (і суперечливої) законодавчої бази, що зумовлює необхідність активного регулювання економічних відносин з боку держави.

До методів прямого регулювання державою діяльності су­б'єктів енергоринків належать ліцензування окремих видів дія­льності, контроль за дотриманням технічних та екологічних ста­ндартів, вимог безпеки функціонування енергетичних об'єктів, регулювання умов конкуренції на енергоринку. Методи непря­мого впливу спрямовані на зміну параметрів ринкового Середо­вища і передбачають регулювання цін, тарифів, рівнів податків і мита, кредитних ставок тощо.

Істотний вплив на функціонування та розвиток ПЕК здійснюється за допомогою важе­лів загального макроекономічного регулювання (обмінний курс гривні, облікові ставки та резервні вимоги Національного банку України, курси цінних паперів на фондовому ринку), а також зовнішні чинники — механізми ціноутворення на світових рин­ках енергоносіїв, форми міжнародних розрахунків, механізми та умови доступу до міжнародних кредитних ресурсів тощо.

Регулювання шляхом ліцензування зобов'язує суб'єктів гос­подарювання дотримуватися певних умов і правил діяльності (ліцензійних умов). Розробляючи ліцензійні умови та контролю­ючи їх дотримання, державний регулюючий орган має можливість суттєво впливати на поведінку ліцензіата, включаючи дотримання ним технічних, екологічних та вимог, що визначають рі­вень безпеки енергетичних об'єктів, охорони праці на підприєм­ствах ПЕК, відтворення ресурсної бази.

Цінове регулювання є важливою складовою державного ре­гулювання, але сфера його застосування в ПЕК помітно вужча, ніж сфера ліцензування. Головними завданнями ці­нового регулювання енергоринків є попередження необґрунтованого підвищення цін і тарифів на паливо та енергію підприємствами-монополістами; захист прав споживачів енергопродукції; запобігання перехресному субсидуванню одних видів діяль­ності в енергетиці за рахунок інших.

Податкове регулювання, крім виконання фіскальних функ­цій, має сприяти ефективному функціонуванню та розвитку ене­ргоринків, у т.ч. підвищенню конкурентоспроможності підпри­ємств, стимулюванню енергозбереження, інвестиційної та інно­ваційної діяльності суб'єктів господарювання. Податкові регу­лятори використовуються також і для оперативного регулюван­ня структури виробництва та споживання в ПЕК, однак при цьо­му вони мають залишатися відносно стабільними й забезпечува­ти незмінність основних «правил гри» на енергоринку.

Митне регулювання виконує подібні до податкових фіскаль­ні функції. Водночас воно має особливе завдання регулювання структури імпорту з метою стимулювання імпорту дефіцитних для України видів ресурсів (сирої нафти, природного газу, ядер­ного палива, Сучасного енергетичного обладнання, новітніх тех­нологій); обмеження імпорту товарів, виробництво яких (у до­статніх обсягах) можливе на вітчизняних підприємствах, як-от: продуктів нафтопереробки, окремих сортів вугілля, більшості видів енергетичного обладнання.

Важливим важелем державного регулювання енергетичної сфери є також формування та реалізація державних програм розвитку ПЕК або окремих його галузей.

В умовах становлення ринку енергоносіїв завдання держави полягає у створенні таких економічних і правових засад, які б сприяли розвитку конкуренції та враховували (і узгоджували) інтереси всіх його учасників, у тому числі споживачів.

Таким чином, на сучасному етапі державна регулятивна по­літика у сфері енергетики має концентруватися на:

• удосконаленні системи регулювання діяльності природних монополій (включаючи регулювання цін і тарифів);

• встановленні нормативних та організаційних засад діяльно­сті ПЕК;

• поступовому обмеженні регулювання цін і тарифів на това­ри (послуги) інших суб'єктів господарювання, у т.ч. монопо­льних утворень, що не мають природного характеру.