38. Вели́ке ко́ло кровоо́бігу — це шлях крові від лівого шлуночка до правого передсердя. Час колообігу крові в ньому становить 20-25 секунд.

Під час скорочення лівого шлуночка насичена киснем артеріальна кров виштовхується в аорту. З аорти кров рухається по артеріях, які, віддаляючись від серця, розгалужуються й переходять укапіляри.

Через тонкі стінки капілярів кров віддає поживні речовини й O₂ у міжклітинну рідину, а продукти життєдіяльності клітин і CO₂ із міжклітинної рідини потрапляють у кров. З капілярів венозна кроврухається по дрібних венах, що зливаються в більші вени і впадають у нижню і верхню порожнисті вени. Порожнисті вени приносять кров від тулуба, нижніх кінцівок, органів черевної порожнини, голови, шиї, рук у праве передсердя, де закінчується велике коло кровообігу.

Велике коло кровообігу починається від лівого шлуночка, з якого кров надходить в аорту. З аорти через систему артерій кров несеться в капіляри органів і тканин усього тіла. Від органів і тканин кров відтікає по венах і через дві порожні — верхню і нижню — вени вливається в праве передсердя.

По всіх артеріях великого кола кровообігу тече артеріальна кров, а по венах — венозна.

39. Лімфати́чна систе́ма — мережа судин, тканин і орган (анатомія)ів, яка служить джерелом клітин, що забезпечують імунітет, фільтруючим комплексом, переносником жирів і інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку тканинної рідини в кров.

Прозора безбарвна рідина, що заповнює лімфатичну систему і що протікає через неї, називається лімфою. Лімфа, що відтікала від кишківника, містить крапельки жиру, які додають їй молочно-білий колір.

Найдрібніші судини лімфатичної системи — лімфатичні капіляри — розташовуються майже у всіх органах тіла.

Капіляри об'єднуються в лімфатичні судини, які слідують звичайно по ходу вен, прямуючи до серця. Лімфатичні судини впадають в два головні лімфатичні стовбури, розташовані у області грудної клітки, — права лімфатична протока і грудна протока. Останні впадають у вени поблизу ключиці, об'єднуючи, таким чином, лімфатичну і кровоносну системи.

Лімфатичні капіляри виконують дренажну функцію, беручи участь в процесах всмоктування фільтрату плазми крові з сполучної тканини. На поверхні ендотеліоцитів, зверненої убік інтерстиціальної сполучної тканини, присутні мікровирости, а транспортні піноцитозні везикули спрямовані в бік просвіту капіляра. Розрізняють лімфатичні судини м’язового і безмигіечного типів. Середні та великі лімфатичні судини мають в складі стінки три добре розвинені оболонки (внутрішню, середню і зовнішню). Внутрішня облочка лімфатичних судин утворює численні складки – клапани. Розширені ділянки лімфатичних судин між сусідніми клапанами називаються лімфангіонамі.

40. Клітини, що беруть участь в імунній відповіді, для найбільш ефективного функціонування діють у складі спеціалізованих тканин і органів, що утворюють разом лімфоїдну систему.  Лімфоїдні тканини входять до складу первинних і вторинних лімфоїдних органів і утворень. Первинні лімфоїдні органи  Первинні лімфоїдні органи служать основним місцем розвитку лімфоцитів. Тут лімфоцити диференціюються зі стовбурових лімфоїдних клітин, розмножуються і дозрівають у функціональні клітини. Вторинні лімфоїдні органи  Вторинні лімфоїдні органи та утворення представлені селезінкою, лімфатичними вузлами і лімфоїдною тканиною слизових оболонок, включаючи мигдалини глоткового кільця і ​​пеєрові бляшки клубової кишки. Вторинна лімфоїдна тканина - це те мікрооточення, в якому лімфоцити можуть взаємодіяти з антигенами, між собою і з допоміжними клітинами. Для виникає тут імунної відповіді необхідні фагоцитуючі макрофаги, антігенпрезентірующіх клітини, а також зрілі Т-і В-лімфоцити. Тимус - місце розмноження і дозрівання Т-клітин . Лімфатичні вузли — це органи імуної системи, що розташовані практично в усіх ділянках організму людини та з'єднуються між собою системою лімфатичних судин та капілярів. Лімфатичні вузли містять лімфоцити та інші клітини імуної системи.

Їх роль - очищення лімфатичної системи (вони є своєрідним фільтром) і боротьба з бактеріями і вірусами. Зовнішнім проявом цих процесів є збільшення лімфовузлів, які батьки часто називають «залозками».

Мигда́лики (лат. tonsillae) — орган в ротоглотці, сформований лімфоїдною тканиною у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів людини й ряду хребетних тварин^[1].Українська назва походить від мигдаль^[2]

Мигдалики розташовані у місцях переходу носової та ротової порожнини у глотку.

У глотці розрізняють 6 мигдаликів:

парні

піднебінні (за прийнятою нумерацією — перший та другий)

трубні (п"ятий та шостий)

непарні

глотковий (третій)

язиковий (четвертий).

41. Ди́хальна систе́ма — відкрита система організму, яка забезпечує газообмін, формування гомеостазу в трахеобронхіальних шляхах, очищення повітря, яке вдихається, від чужорідних часток і мікроорганізмів, а також аналіз пахучих речовин в атмосферному середовищі. Поділяється на повітроносні шляхи і респіраторний відділ. Респіраторний відділ складається із альвеолярних ходів і альвеол, які утворюють ацинуси. У них відбувається газообмін. Повітроносні шляхи включають порожнину носа, глотку, гортань, трахею, бронхи різних калібрів, включаючи бронхіоли. Тут повітрязігрівається (охолоджується), очищається від різноманітних частинок і зволожується. Також цей відділ забезпечує голосоутворення, нюх, імунний захист,депонування крові, регулює згортання крові, водно-сольовий баланс і виконує ендокринну функцію.

Стінка повітряносних шляхів складається з чотирьох оболонок:

слизова — вкриває внутрішню поверхню повітряносних шляхів, вкрита епітелієм, під яким лежить власна пластинка слизової оболонки. Клітинний склад епітеліальної пластинки та кількість гладеньких міоцитів залежить від відділу повітроносних шляхів.

підслизова — представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною з великою кількістю кровоносних судин

фіброзно-хрящова — утворена хрящовою тканиною та може бути представлена гіаліновим чи еластичним хрящем, що утворює жорсткий і міцний каркас, який дає змогу підтримувати відкритим просвіт повітряносних шляхів для виконання їх основної функції — просування повітря

адвентиційна оболонка — побудована із пухкої волокнистої сполучної тканини

42. Леге́ні (pulmo, pulmones) — органи повітряного дихання у деяких риб (наприклад, дводишні), наземних хребетних і у людини. Легені розташовуються в передньому відділі порожнини тіла, а у ссавців і людини — в грудній порожнині, відокремленій від черевної порожнини діафрагмою. За допомогою легень здійснюєтьсягазообмін між повітрям у порожнині легень і кров'ю, що тече легеневими капілярами. Легені людини мають вигляд конуса, основа якого звернена до діафрагми. Вони вкриті оболонкою — плеврою. Верхівка легень виступає надключицею в ділянку шиї. Легені мають опуклу реберну поверхню (іноді на легенях є відбитки від ребер), увігнуту діафрагмальну і серединну поверхню, обернену до серединної площини тіла. Ця поверхня називається медіастинальною (середостінною .На медіастінальній поверхні лівої легені є досить глибока серцева яма, а на передньому краї — серцева вирізка. Основна частина серця розташована саме тут — зліва від серединної лінії. Права легеня більша за розміром і за об'ємом, вона має 3 частки, ліва — дві(зумовлено тим, що у лівій частині знаходиться серце). Частки легень — окремі, певною мірою ізольовані, анатомічно відокремлені ділянки легень з власним частковим судинно-нервовим комплексом. Частки легень діляться на бронхолегеневі сегменти. В кожному сегменті виділяють кілька дольок.

Середня висота правої легені у чоловіків — 27,1 см і 21,6 см (у жінок), в той час як лівого — 29,8 і 23 см відповідно. Середня маса однієї легені дорослого коливається від 374 до 1914 грамів. Загальна ємність коливається від 1290 до 4080 мл і в середньому становить 2680 мл^[1].

43. Травна́ систе́ма, або травний тракт, або травна трубка — система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності). ферментів та інших речовин у складі слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків та жовчі становить секреторну функцію. Всмоктування поживних речовин здійснюється слизовою оболонкою шлунку, тонкої і товстої кишок. Поряд з цими функціями органи травлення здійснюють видільну функцію, яка полягає у виведенні з організму деяких продуктів обміну речовин. Травний канал [ред.]

В середньому довжина травного каналу дорослого чоловіка становить 7,5 метрів, в ньому виділяються такі відділи:

Ротова порожнина із зубами, язиком і слинними залозами.

Глотка.

Стравохід.

Шлунок.

Тонка кишка, включаючи підвідділи:

дванадцятипала кишка

порожня кишка

клубова кишка;

Товста кишка, включаючи підвідділи:

сліпа кишка з червоподібним відростком

ободова кишка зі своїми підвідділами:

висхідна ободова кишка

поперечна ободова кишка

Низхідна ободова кишка

сигмоподібна кишка

пряма кишка з широкою частиною — ампулою прямої кишки, і дистальною, нижньою частиною — задньопрохідним каналом із анальним отвором. Сли́нні за́лози — це травні залози, протоки, які відкриваються у ротову порожнину. Вони секретують травний сік — слину. Розрізняють малі та великі слинні залози. Слиновиділення називають салівацією