1. Клітина - елементарна одиниця будови і життєдіяльності всіх живих організмів (крім вірусів, про які нерідко говорять як про неклітинних формах життя), що володіє власним обміном речовин, здатна до самостійного існування, самовідтворення і розвитку. Всі живі організми або, як багатоклітинні тварини, рослини і гриби, складаються з багатьох клітин, або, як багато найпростіші і бактерії, є одноклітинними організмами. Розділ біології, що займається вивченням будови і життєдіяльності клітин, отримав назву цитології. Усі клітинні форми життя на землі можна розділити на два надцарства на підставі будови складових їх клітин - прокаріоти (доядерние) і еукаріоти (ядерні). Прокаріотичні клітини - простіші за будовою, мабуть, вони виникли в процесі еволюції раніше.Еукаріотичні клітини - більш складні, виникли пізніше. Клітини, що складають тіло людини, є еукаріотичних.

Живе вміст клітини - протопласт - відокремлено від навколишнього середовища плазматичною мембраною, або плазмалеммой.Усередині клітина заповнена цитоплазмою, в якій розташовані різні органели та клітинні включення, а також генетичний матеріал у вигляді молекули ДНК. Кожен з органоїдів клітини виконує свою особливу функцію, а в сукупності всі вони визначають життєдіяльність клітини в цілому.

Будова типовою клітини прокаріотів: капсула, клітинна стінка, плазмалемма, цитоплазма, рибосоми, плазміда, пили, джгутик, нуклеоїд.  Еукаріоти (евкаріот) (від грец. Ευ - добре, повністю і κάρ ῠ ον - ядро, горіх) - організми, які мають, на відміну від прокаріотів, оформленим клітинним ядром, відмежованим від цитоплазми ядерною оболонкою

2.Гістологія – це наука, яка вивчає тканини. Тканина – це сформована в процесі філогенезу система організму, що складається із клітин і неклітинних структур, які мають спільне походження, будову та функції. Структурними компонентами тканин є клітини, клітинні похідні (симпласт, синцитій, постклітинні структури) та міжклітинна речовина. Роз­різняють наступні морфо-функціональні типи тканин: 1) епітеліальна; 2) тканини внутрішнього середовища (сполучна, кров і лімфа); 3) м’язова; 4) нервова.

Епітеліальна – відсутність кровоносних судин, нерозвинені міжклітинники, розміщена на базальній мембрані. Функції: захисна транспортна, рецепторна

Сполучна тканина – розвинена система міжклітинників. Функції: опори , зв’язку,живлення

Мязова тканина – складається з багатоядерних м’язових волокон.Функція: служить для здійснення рухів.

Нервова – складається з нейронів.

3.Орган – структура організму, утворена різними тканинами, має певну будову , функції, розвиток і положення в організмі.. За особливістю будови є два види органів: \1. Порожнисті ( серце, шлунок)

2.Паренхіматозні( легені , печінка, нирки)

Система органів – це сукупність органів подібних за будовою, функцією і розвитком

Апарат органів – це органи , що виконують спільну функцію, але мають різне положення і будову

Організм – це окрема жива істота, цілісна біологічна система здатна до самовідтворення, саморозвитку.

4. Кістки (кістка — лат. os) — органи в хребетних тварин, які входять до опорно-рухової системи і складаються з кісткової тканини. З кісток складається скелет. Характеризується високою твердістю, значним вмістом мінеральних речовин і своєрідною мікроструктурою. Функції

Кістки беруть участь у мінеральному обміні, вони є депо кальцію, фосфору тощо. Жива кістка містить в собі вітаміни А, D, С та інші. Як складові скелету виконують опорну, захисну та рухову функції.Кістковий мозок бере участь у творенні крові. Структурна одиниця кістки-остеон, з остеонів складаються кісткові трабекули, де є трабекулярна порожнина і там поміщується кістковий мозокДо складу кі́стки входять і органічні, і неорганічні речовини; чим молодша тварина, тим більший вміст перших; тому, кістки молодих тварин пружні і м'які, а кістки старих — тверді та крихкі .За формою кістки поділяють на: довгі, короткі, плоскі, змішані.

Довгі або трубчасті кістки — такі, у яких довжина значно переважає ширину і товщину (видовжені); вони мають більш-менш циліндричну середню частину, тіло (діафіз) (Corpus s. Diaphysis) з порожниною усередині і 2 кінці або епіфізи (Extremitates s. Epiphyses), що завжди ширші за тіло і покриті на суглобних поверхнях шаром гіалінового хряща, знаходяться в кінцівках і більш-менш вигнуті. До довгих трубчастих кісток належать кістки плеча, передпліччя, стегна і гомілки.

Короткі — кістки п'ястка, плесно, фаланги пальців. Діафізи побудовані у вигляді трубки, стінка якої має компактну кісткову тканину. Епіфізи мають губчасту будову. В цих кістках жодний вимір не переважає значно над іншими.

Плоскі кістки побудовані із губчастої речовини, яка зовні вкрита тонкими пластинками компактної. До них відносяться лопатки, кістки черепа, грудина. У широких кісток два виміри переважають над третім; такі кісти служать переважно для утворення стінок порожнин, що містять різні органи (череп, грудину, тазову порожнину) і можуть бути плоскими, вигнутими, увігнутими і т. д.

Змішані кістки мають складну будову. Вони складаються із декількох частин, що мають різну будову, форму і походження. Наприклад, хребці, кістки основи черепа тощо.

5 З'єднання кісток

. Кістки (кістка — лат. os) — органи в хребетних тварин, які входять до опорно-рухової системи і складаються з кісткової тканини. З кісток складається скелет. Характеризується високою твердістю, значним вмістом мінеральних речовин і своєрідною мікроструктурою. Синдесмологія — наука про з'єднання кісток

Синартрози — безпереривні з'єднання кісток, більш ранні по розвитку, нерухомі або малорухомі за функцією.

Синдесмоз — кістки з'єднані посередництвом з'єднувальної тканини.

міжкісткові перетинки (між кістками передпліччя або гомілки)

зв'язки (у всіх суглобах)

роднички

шви

зубчасті (більшість кісток купола черепа)

лускаті (між краями скроневої і тім'яної кісток)

гладкі (між кістками лицьового черепа)

Синхондроз — кістки з'єднані через хрящову тканину.

За властивістю хрящової тканини:

гіаліновий (між ребрами і грудиною)

волокнистий

За довжиною існування розрізняють синхондрози:

тимчасові

постійні

Синостоз — кістки з'єднані через кісткову тканину.

Диартрози — переривні з'єднання, пізніші по розвитку і рухливіші за функцією.

Класифікація суглобів:

за числом суглобних поверхонь

за формою і функцією

Геміартроз — перехідна від безпереривних до переривних або навпаки.

6. Суглоб (лат. articulatio) — рухоме з'єднання кісток скелета, розділених щілиною. Переривисте з'єднання дозволяє кісткам, що зчленовуються, здійснювати рухи один до одного за допомогою м'язів. Суглоби розташовуються в скелеті там, де відбуваються виразно виражені рухи: згинання і розгинання, відведення і приведення, обертання. Як цілісний орган, суглоб бере важливу участь в здійсненні опорної і рухової функцій. Кістки скелета сполучаються різними шляхами. Є дві основні групи сполучень: синартрози (synarthrosis) і діартрози (diarthrosis). Діартрози – це рухомі порожнинні сполучення кісток, які називаються ще суглобами. У суглобі відрізняють основні і обов'язкові для цього частини: суглобову сумку або капсулу (capsula articularis), поверхні кісток (facie articularis), які зчленовуються і порожнину (carum articulare).

Суглобова сумка прикріпляється по краю суглобових поверхонь, які оточуються нею з усіх боків. У неї 2 шари:

зовнішній – щільний, фіброзний

внутрішній – м’який, синовіальний, багатий на кровоносні судини.

Суглобові поверхні, сумка і порожнина є кардинальними ознаками всякого справжнього суглоба. Крім цих обов’язкових елементів у суглобах іноді зустрічаються деякі допоміжні апарати: допоміжні зв’язки, суглобові губи, диски, меніски та ін.

Допоміжні зв’язки суглобів можуть мати різні призначення:

укріпні зв’язки

пікріпні зв’язки

внутрішньосуглобові зв’язки

гальмуючі зв’язки

захисні зв’язки

передавальні зв’язки

Суглобові диски і меніски являють собою утвори з сполучнотканинного волокнистого хряща і містяться всередині суглобової порожнини.

7. Мозковий череп у людини більший від лицевого. Основу мозкового черепа утворюють такі кістки: ґратчаста, клиноподібна, пірамідка скроневої кістки і тіло потиличної. Бокові частини черепа утворені скроневими кістками, великими крилами клиноподібої кістки. Покрівлю черепа становлять потилична, тім'яна і лобова кістки. Череп — вмістилище для головного мозку, органів чуття. Тут починаються дихальні і травні шляхи.

Лицевий череп має б парних і 3 непарних кісток. Парні кістки: верхньощелепна, вилична, носова, сльозова, піднебінна, нижня носова раковина. У верхньощелепній кістці є гайморова порожнина, запалення слизової якої називається гайморитом. Непарні кістки: нижньощелепна, леміш і під'язикова. Нижньощелепна кістка має тіло і дві гілки, які закінчуються суглобовим і вінцевим відростками.Леміш знаходиться в носовій порожнині і ділить її на дві половини. Під'язикова кістка знаходиться в області шиї. До неї підвішується гортань.

Лицевий череп має такі ямки: орбітальну, носову, ротову, скроневу і підскроневу.

Орбітальна ямка утворена лобовою кісткою, крилами клиноподібної, паперовою пластинкою ґратчастої кістки і сльозовою. З мозковим черепом вона сполучається зоровим отвором і орбітальною щілиною В орбітальній ямці знаходиться орган зору.

Носова ямка поділена лемешем і вертикальною пластинкою ґратчастої кістки на дві половини, кожна з яких трьома носовими раковинами поділена на носові ходи: верхній — нюховий, середній І нижній-дихальні.

Ротова ямка зверху обмежена твердим піднебінням, яке утворене верхньощелепною і піднебінною кістками.

8. Хребе́т, також Хребетний стовп  — частина скелета, яка є головною віссю та опорою тіла. Хребетний стовп виконує опорну (передає масу тіла на кінцівки, зв'язує частини тіла), захисну (захищає спинний мозок) і рухову функції (повертає тулуб). Хребет складається з хребців, кількість яких різна в різних груп хребетних. Простягається від голови до кінця хвоста (у безхвостих хребетних, наприклад в людини — дохвостової кістки). Хребет поділяють на 5 відділів:

Шийний відділ – 7 хребців Грудний відділ – 12 хребців Поперековий відділ – 5 хребців Крижовий відділ – 5 хребців Куприковий відділ – до 3 хребців

Форма хрепта s-подібна. Є два лордози ( вигини вперед) і два кіфози. Така форма хрепта потрібна для амортизації органів при ходінні У підтриманні форми хрепта значна роль належить зв’язкам. Всередині хрепта спинно-мозковий канал Довжина хрепта : чол.-73-75см , жін..-69-71 см

9. Грудна клітка – це грудний відділ хрепта , 12 пар ребер і грудина

Ребра :и 7пар (1-7)- справжні ребра, 3 пари – несправжні, флуктуючі (11-12) – коливальні . Між хрептом і ребрами суглобове зєднання, справжні ребра утворюють реброво-грудинні суглоби

8-19 ребра приєднуються до хрящової ребрової дуги. Грудна клітка новонародженої дитини звужена вгорі. На 3 році ребра набувають дугоподібної форми, а грудна клітка стає конусоподібною. У людей похилого віку грудна клітка вкорочується та опускається. Жіночоча грудна клітка дещо менша ніж чоловіча. Хребетний стовп новонародженої дитини має лише один вигин- крижовий кіфоз. У процесі життя першим утворюється шийний лордоз , 5-7 місяців зявляється грудний кіфоз. Формування хребетного стовпа закінчується лише у 18=20 років.

10.Кінцівка складається з поясу та вільної кінцівки. Пояс верхніх кінцівок-плечовий: 2 ключиці, 2 лопатки.

Плече – довга трубчаста кістка в якій є анатомічна та хірургічна шийка

Передпліччя – дві трубчасті кістки, ліктьова та променева

Кисть має 3 відділи:

1.запясток ( 8 кісток у два ряди)

2.Пясток ( 5 кісток)

3.Фаланги пальців (1-2 фаланги , решта – 3 фаланги)

Суглоби (плечовий ) має хрящову губу. Ліктьовий суглоб – складний суглоб, містить три суглоба в одній суглобовій сумці, за формою циліндричний.

Променево Запястковий суглоб він еліптичний

Між п’ястком і великим пальцем – сідлоподібний суглоб.

11.Пояс нижніх кінцівок називається тазовий – це дві тазові кістки і крижі, що з’єднані хрящовим типом – симфіз – який є на півсуглобом

Тазова кістка складаєтьсяз трьох, це клубова, лобова і сіднична

Вільна кінцівка : 1відділ – стегно (стегнова кістка)

Гомілка: велика і мала гомілкова кістка

Стопа складається з 3 відділв – 1 заплесно( 7 кісток)2. –плесно (5) фаланги пальців(14 кісток)

Кульшовий суглоб – кулястий

Колінний суглоб – складний, блокоподібний та кулястий

Містить сесамоподібну кістку

12. М’язова тканина

Цей вид тканини складається з клітин, що мають такі властивості, як збудливість, провідність і ско­ротність. Клітини м’язової тканини працюють дружно й одночасно, що дає змогу м’язам скоро­чуватись або розслаблюватись. Існують два види м’язової тканини:гладка й поперечносмугас­та. Гладка м’язова тканина утворена білковими волокнами і складається з дрібних одноядерних веретеноподібних клітин. Вона розташовуєть­ся у стінках кровоносних і лімфатичних судин, порожнистих внутрішніх органів (травлення, виділення, дихання). Поперечносмугаста м’язова тканина утворює кістякові й серцеві м’язи. Кістя­кові м’язи – частина опорно-рухового апарату. Во­ни забезпечують рух тіла. Волокна кістякової м’язової тканини довгі (10 – 12см), їхні багато­ядерні клітини містять безліч дрібніших скоро­чувальних ниток (міофібрил), що складають­ся з білків двох видів. Чергування цих ниток (світлих і темних) зумовлює поперечносмугас­тий малюнок тканини. будова  серцева м’язова тканина. дещо від­різняється від будови кістякової м’язової ткани­ни. У серцевій тканині присутні ділянки, на яких м’язові волокна щільно прилягають одне до од­ного, і скорочення одного волокна миттєво передається сусіднім волокнам. Завдяки цьому відбувається одночасне скорочення ділянок сер­цевого м’яза. М’язова тканина відіграє важли­ву роль. Кістякові м’язи дають нам можливість пересуватися, прибирати різні пози. Гладкі м’язи забезпечують перистальтику кишечника та ско­рочення стінок кровоносних судин.