2. Перед сполучниками і (й), та, що з'єднують поширені частини речень або й цілі речення:

Ось налетить вітер/і почне безжалісно зривати осінню красу зажурено­го клена, оголить його/і гулятиме серед голого гілля. (О.Копиленко)

Одна влучила в шибку/і зробила дірочку. (П.Панч)

Обняла його, цілує/та пита з журбою. (П.Грабовський)

Пауза пояснюється роллю самого сполучника, який підказує окремі поняття і в той же час об'єднує їх у загальний зміст висловлення.

Логічна пауза—це зупинка, яка зумовлюється тільки конкретним змістом. Під час виразного читання творів напам'ять та при вираженні мови власної логічна пауза може співпадати з розділовими знаками, бо читець-оповідач керується безпосередньо змістом, і!с маючи перед собою пунктуаційних знаків як певних орієнтирів.

Психологічна пауза. Підчас вираження мови "чужої'" (текстуаль­ної) і мови власної можуть бути ще й такі паузи, тривалість яких не по­в'язана зі ступенем смислового зв'язку слів, між якими вони виникають, а їх значення не зумовлюється чіткою передачею думки. Такі паузи мо­жуть співпадати з паузами логічними, віршовими, але в таких випадках вони впливають лише на ступінь тривалості: подовжують їх. Тому й позначати такі паузи на письмі треба не менше як двома вертикальними рисками. Робимо їх у будь-якому місці: між фразами і в межах однієї фрази, незважаючи на мовні такти і розділові знаки Нони "не підкоря­ються ніжим законам, а їм підкоряються всі без винятку закони мови"¹. Це так звані психологічні паузи.

Розстановка психологічних пауз залежить віл умов висловлюваної думки, від бажань, настроїв і почуттів читця, а тами і віл реакції слуха­чів. Психологічній паузі властиве мовчазне переживання. Зміст таких переживань "читець може виразити для себе "домислюваними слова­

ми", що розкривають психологічний підтекст паузи, а для слухачів цей психологічний зміст повинен усвідомлюватися частково з вираженого словами тексту, з мовного такту, що передує психологічній паузі, на­решті, з міміки читця в тому досить обмеженому колі, в якому вона до­пустима в художньому читанні"¹.

"Логічна пауза пасивна, формальна, недійова; психологічна — не­одмінно завжди активна, багата внутрішнім змістом. Логічна пауза слу­жить розумові, психологічна — почуттю"².

Завдання психологічної паузи як засобу впливу на слухача зводя­ться, по-перше, до того, щоб зосередити увагу слухачів на важливості змісту слів, що йтимуть після неї, викликати певні переживання, і, по- друге, зосередити увагу слухачів на важливості змісту вже сказаних слів і дати таким чином можливіть естетично сприйняти, пережити.

Для читця-артиста такої інформації достатньо, оскільки він має на­вички внутрішньої і зовнішньої техніки та вміє передавати певні почут­тя, "зробити фізичний апарат... піддатливим внутрішньому імпульсу"³.

Для читця-вчителя таких даних про паузу замало, тому що він не­достатньо володіє внутрішньою і зовнішньою технікою, а також тому, що психологічну паузу в умовах педагогічного процесу треба розгляда­ти як засіб передавання почуттів, настроїв і намірів не тільки самого ’ читця, а й автора, його героїв. І в тих випадках, коли пауза підказується почуттями і намірами читця, тим не менше вона погоджується з авторсь­кою мовою, її змістом, отже, повинна бути авторськи виправданою.

Простежимо за суттю психологічної паузи на прикладі вірша В.Сосюри "Хмарини, хмарини".

Хмарини, хмарини, небес кораблі, за ними я піснею лину.

Безсмертя достойний лиш той на землі,// хто любить свою Батькіщину.

Хто їй віддає //свої дні молоді

і зве її//сонцем, зорею,

хто з нею//навік нерозривний в труді,

хто в горі і в радості з нею.///

А вітер тополі на синьому тлі хитає, і далі він лине.

Безсмертний, безсмертний лиш той іш іґшіУ/ хто любить// свою Батьківщину.

Постановка першої паузи після слова "землі" і перед словом "хто" робиться з тією метою, щоб зосередити увагу слухачці на утвердженні достойності безсмерття, вираженого в словах після паузи: хто любить свою Батьківщину. Таку ж роль виконують і три наступних паузи.

П'ята пауза в кінці другої строфи завершує перепік важливих ознак достойності безсмертя людини щодо Батьківщини її мета зосередити увагу слухачів на важливості змісту утверджень, осмислити їх, а тому вона і довша від попередніх.

Шоста пауза аналогічна першій. Сьома, якої не було в першому чи­танні рядка,— робиться з метою спрямувати увагу слухачів на лейтмо­тив твору.

Отже, психологічною паузою називається така зупинка на початку, в середині або в кінці фрази, яка завжди виправдовується психологічно і зосереджує увагу слухачів на важливих моментах змісту тексту (мовлення) і тим самим викликає певні паї і рої, переживання, аналогічні авторові, його героям і самому читцеві.

Для вчителя-читця особливо важливим є вміння «шпачати місце психологічної паузи і ефективно її відтворювати

Оскільки психологічна пауза підказується характером почуттів, укладених у текст, і ситуаціями, в яких створюй*ті. їм і якими викликаю­ться певні почуття, то достатньо осмислити такі ситуації і характер по­чуттів, як визначиться і характер самої паузи або ж її різновид. Отже, знаючи певний перелік таких ситуацій або ж виправданих мотивів чи різновидів психологічної паузи за своїм характером, можна визначити конкретний її зміст і дію.

Різноманітний характер і дію психологічної паузи підказують такі її різновиди:

1. Пауза настороженості. Стимулюють її такі слова, як "Ах!", "Тсс!", "Цсс!", "Чш!", "Стій!", "Ні кроку!" та інші, які сигналізують подальшо­му змістові висловлювання настороженості (подив, зачудування, непо- розуміня, вагання тощо). Після таких слів і робиться пауза. Наприклад:

Хтось із дорослих невдоволено цитьнув:

• Тс-с, //облиш, не кажи так. (Чингіз Айтматов)

• Ану тихо!//Не гавкай(,) будь ласка, бо ще тигр почує (Бурят, нар. казка)

Цить!//То не хвиля шумить.

Не річка котить срібні хрусталі.

(Богдан Лепкий)

2. Пауза емоційного підсилення. Стимулюють її емоційно заря­джені слова, що повторюються.

Робиться пауза після першого слова (чи слів), де воно виступає як перемикач на посилення емоційного заряду повторюваного слова чи слів:

• їде!

• їде,//їде! — хором підхопила малеча. (О.Довженко)

• Сергійку!.. //Сергійку!..//Хлопчик ти наш дорогий!.. (Д.Ткач)

Мама відчинила, і я бачу, як змінилася на виду:

• Володя ?.. //Яременко?..— питає _(Д.Ткач)

3. Пауза пригадування. Стимулює паузу ситуація, в яку автор ста­вить своїх героїв-персонажів, тобто ситуація, що спонукає їх до природ­ного чи формального пригадування. Природна тоді, коли на слова, які спонукають до пригадування, нема відповіді. Формальна — коли слова після паузи характеризують згадане. Показником паузи є три крапки:

• Так ото я й кажу, може б, ти не теє... як його...//Може, без тебе обій­деться?.. (О. Довженко)

—Ікудиямігіїдіти?.//Ага! —згадалось йому. —Я повісив її в стайні. (Е.Бляйтон)

4. Пауза пошуку відповіді. Аналогічна попередній. Сигналізує її ситуація, яка спонукає шукати відповідь на певне запитання. Показни­ком паузи є три крапки:

Я й думаю... "Куди б же його?..Хіба, хіба...//Ні!" (А. Тесленко)

5. Пауза замовчування. Стимулює її навмисне чи викликане ки­мось (чимось) мовчання того, хто говорить: чи то з метою приховати щось; чи то не перечити комусь, чи то якоюсь раптовою несподіванкою. Показником паузи є три крапки:

• Як узвар... — підморгнув дідусь.

• Та... //хлопець мляво махнув рукою: мовляв, не вигадуйте.

(М.Стеценко)

. — Куди ж це ти підеш? — питаю.

Він якось важко-важко:

• Та...//не знаю...

(А. Теслєнко)

Коли розв’язали йому очі, він спочатку побачив перед собою кремезного партизана, а поруч...//Поруч — хлопчика в синенькіи сорочечці з білими гудзи­ками. (К.Курашкевич)

6. Пауза емоційного порівняння. Стимулюють її слова (автора чи персонажа), які характеризують пряме емоційно прикрашене порівнян­ня. Пауза робиться перед порівнянням, щоб підкреслити його значу­щість, наприклад:

Надійшла весна прекрасна, многоцвітна, тепла, наш, // ніби дівчинка в вінку... (І.Франко)

—Гонять мене//як хижого звіра, Марусе, — промовив Кармель. (Марко Вовчок)

7. Пауза жалю. Стимулюють її невисловлені автором чуття жалю, журби, прикрості, болю тощо, викликані якоюсь ікч і юді»анкою. Пока­зником паузи є три крапки: *

• Тая ж вам!..//Для вас старався. Щоб веселіш бую. (Л.Григорчук)

• Розумієш, свердлив отвори для ілюмінаторів, та...// Одне слово, дриль... —затнувся він. (К.Пасічка)

8. Пауза роздумів. Стимулює її схвильованість роздумів персона­жа, викликана певною ситуацією. Робиться вона після слів, що характе­ризують роздуми, і для того, щоб підкреслити їх ін.ічущить. Показни­ком паузи в основному є три крапки:

—А тепер...//куди?—//з надією поспитав Миколи. (Н Киви)

Ледве виліз дід Улас за ворота та й загадався... його?//До роду —

близького нікого, а далекий —у панській роботі. (Па)шс Мирний)

• Мені інколи хочеться бути поганим, але...//соромно. (Н.Нестайко)

9. Пауза стримування емоційних реакцій. Стимулює її ситуація, яка визначає факт стримування персонажем певних емоційних реак­цій (плачу, сміху, болю тощо). Показником паузи і гри крапки:

І малюк, стиснувши кулачки, щосили крикнув туди, де невиразно колива­лися в тумані хлопці:

• Він же...//він...//живий. (В.Кава)

• Ти що тут робиш, Харитю? — спитали разом.

Харитя здригнулась, підвела очі на молодиць і засороми чіп,.

• Жну...//мати слабі лежать... //нема кому хліб вилити..//з голоду по­мремо зимою. (М.Коцюбинський)

10. Пауза залякування. Стимулюють її слова, якими хтось когось за­лякує. Робиться пауза після таких слів з метою надати важливості заля­куванню з точки зору того, хто залякує, або його важливим результа­том, наприклад:

• Ах так! //Ну гаразд, ти вже скоро дізнаєшся, що таке зима, і добре наплачешся. (О.Бунець)

Герасим несамовито підступа до неї:

—Я тебе питаю! Я тобі покажу...Я...//я..//тебе уб'ю... (І. Карпенко-Карий)

11. Пауза спонукання. Виправдовується вона лише намірами чит­ця, який ставить собі за мету зосередити увагу слухачів на важливості змісту розкритих уже картин життя чи явищ природи; дати можливість естетично пережити і оцінити сприйняте. Робиться пауза після емоцій­но насичених і важливих у смисловому відношенні слів, уривка тексту, які завершують картину, перед новою, іншого змісту картиною:

Обняла його, цілує Та пита з журбою:

І — Чи побачусь, милий синку,

Ще хоч раз з тобою?//

• Годі, мамо, побиватись, —

Каже син. — Об чому?

Пороблюся — бог поможе

Та й вернусь додому. (П.Трабовський)

...В тім гаю,

У тій хатині, у раю, я бачив пекло... //Там неволя, робота тяжкая... (Т.Шевченко)

12. Пауза напруження. Це найпоширеніший традиційний різно­вид психологічної паузи. Робиться вона в несподіваному для слухача місці з метою зосередження його уваги на важливості змісту слова чи

1- слів, що йтимуть після паузи. Пауза підказується лише намірами чит­ця, тому й виступати може в будь-якому місці фрази:

• Я не поведу вас далі, хоч би ви й убили мене. Я вас, вороги, завела в цей ліс, і ви //не вийдете відціль... (Б.Грінченко)

Недарма один мудрець сказав:

—Людина в труді пізнається, а у відпочинку//розкривається (Є.Пермяк) І Ото на себе не надійся,

чужому лихові // не смійся (Л.Глібов)

-— Чого? Щуп оцей показувать? Та ви ж//і балакать по-їхньому не вміє­те. (І. Карпенко-Карий)

Значення таких мотивів чи різновидів психологічної паузи в тому, що вони:

1. Сприяють активному користуванню нею як засобом передачі психологічного змісту тексту і власного мовлення.

2. Концентрують увагу читця в процесі підготовки в безпосеред­ньому читанні тексту на можливих ситуаціях, що стимулюють саму паузу.

3. Спонукають до осмислення внутрішнього (психологічного) зміс­ту тексту з позицій автора і власних позицій, отже, і до постійних вправ на вироблення тонкого чуття необхідності дії психологічної паузи в процесі читання, мовлення.

4. Служать внутрішнім імпульсом осмислення сутності психологіч­ної паузи учнями в процесі навчання їх виразного читання.

13. Віршова пауза. Віршовою паузою називається зупинка в кінці віршового рядка лише при переносі з нього думки одного мовного та­кту в наступний рядок. В інших випадках вона співпадає з іншими паузами.

Віршова пауза використовується тільки у випадку читання віршо­вих творів, де вона поряд з іншими видами пауз від і і рас особливу роль. Віршовий поетичний твір, на відміну від прозового, характеризується ритмічно організованою мовою, одиницею якої є окремий рядок. Якщо порушити таку організацію мови під час читання вірша, значить, по­збавити його краси форми, перетворити в прозу. За висловом В.Г.Бєлінського, ліричний вірш, перекладений на прозу, "перетворює­ться на потворну і мертву личинку, з якої щойно випурхнув, перелива­ючись райдужними барвами, метелик".¹ Щоб цього пі' трапилося, не­обхідно в кінці кожного віршового рядка робити зупинку, тобто віршо­ву паузу. Така пауза не тільки застерігає від порушення ритму вірша, а й підкреслює його внутрішнє багатство, надає йому краси, форми і ча­рівності звучання. Проте це не значить, що форма вірша має більше значення під час читання, ніж його зміст. Перевага форми вірша над його змістом однаковою мірою небезпечна, як і недооцінка самої форми.

Поряд з цим треба пам'ятати, що будь-яке механічне дотримання пауз тільки в кінці кожного віршового рядка, не враховуючи їх у сере­дині рядків вірша, може призвести до цілковитого руйнування змісту твору. Прочитаймо, наприклад, строфу, дотримуючись пауз тільки в кінці кожного рядка:

Ранку тратити не треба:/ дочувайся: із-під неба/ пісня жайворонка ллється —/ то привіт тобі несеться! (Я.Щоголів)

Якщо на зміст першого, третього і четвертого рядків пауза не впли­нула негативно, то зміст другого рядка різко змінила: стало — дочувайся із-під неба. Отже, потрібно читати:

Ранку тратити не треба:/ дочувайся:/із-під неба/ пісня жайворонка ллється —/ то привіт тобі несеться!

Обов'язок читця поетичного твору, як і прозового, — правильно, бережливо розкрити й донести до слухачів думки й почуття автора. Од­наковою мірою необхідно дотримуватися правил розстановки синтак­сичних, логічних пауз, які виступають між мовними тактами, та психо­логічних, які можуть вживатися і в межах окремих мовних тактів, і, зви­чайно, правильно їх витримувати. Якщо такі паузи припадають на кінець віршового рядка, то читцю немає потреби замислюватися над віршовою паузою — вона з'єднується з логічною або психологічною, наприклад:

На зеленому горбочку,/ у вишневому садочку,/ притулилася хатинка,/ мов маленькая дитинка,/ стиха вийшла виглядати,/ чи не вийде її мати,// і до білої хатинки,/ немов мати до дитинки,/ вийшло сонце, засвітило/ і хатинку звеселило.///

(Леся Українка)

Проте не завжди віршова пауза співпадає з іншими паузами, тобто не завжди завершення мовного такту припадає на кінець віршового ряд­ка. Думку одного мовного такту поет часто переносить з одного рядка в наступний, наприклад:

Вчіться, діти! Мудра книжка скаже вам /чогось багато/ з того, що колись другими і посіяно, й пожато. (Я.Щоголів)

Мовний такт "чогось багато з того" розірваний.

У таких випадках пауза, якщо вона навіть і за змістом, і за синтакси­чною побудовою не потрібна, в кінці віршового рядка гаки обов'язкова. А щоб вона не здавалася штучною, її слід перетворити на момент "кра­сномовного мовчання". Така пауза може посилювати емоційність мови вірша, допомагати слухачеві сприймати ті важливі слова, на які треба звернути особливу увагу.

У вищенаведеному першому прикладі такого психологічного під­креслення потребує останнє слово другого віршового рядка "багато". Разом з тим воно узагальнюватиме відповідь, на яку зосереджує увагу слухачів логічна пауза в кінці першого віршового рядка після слова "кни­жка", і в той же час зосереджуватиме увагу на подальшій конкретизації відповіді, яка подається в наступних рядках:

Вчіться(,) діти!//Мудра книжка/ скаже вам /чогось багато//

З того,/що колись другими/ і посіяно,/й пожато.

Як правило, в усіх випадках віршова пауза не повинна бути фор­мальною, а завжди осмисленою і змістовною. Для цього необхідно зна­ходити такі відтінки емоційно-образного змісту, які дали б змогу пере­творити дану паузу на психологічну.

14. Фізіологічна пауза. У художніх текстах ми можемо зустрітися ще з так званою фізіологічною паузою, тобто такою, яка зумовлюється не переживанням, а фізичним станом персонажа. Автор нерідко мовою персонажів передає їх стан — втому, задишку, переляк, природне за­їкання, що характеризується перериванням мови тощо. „

Такі особливості мови персонажів автор передає на письмі трикра- пкою чи дефісом, які в процесі читання потребують належних зупи­нок, тобто фізіологічних пауз. Візьмімо для прикладу такі фрази: Подивився заєць на козеня, на його гострі ріжки, до землі припав:

—Бе-беріть, —лепече. —Все бе-беріть. Я-я д-ду-жерадий... — і рвонув у бік. У цьому прикладі, взятому з казки В.Росіна "Щедрість і боягузтво", на місце фізіологічних пауз вказують дефіси. Автор передає неспокій­ний стан персонажа. Уривчаста мова зайця характеризує його як боягу­за. Для передачі такої характеристики слухачам читцю, звісно, треба використати фізіологічну паузу.

На відміну від психологічної, фізіологічна пауза робиться тільки з метою передачі певних особливостей мови персонажів: як вони гово­рять у певній ситуації' чи при певному фізичному стані свого організ­му, але ніяк не повинна характеризувати фізичний стан самого читця.

Тривалість пауз. Для правильного вираження певної думки має значення не тільки наявність пауз, а й співвідношення їх між собою за тривалістю.

Тривалість логічної, віршової (якщо вони не співпадають з синтак­сичними), психологічної та фізіологічної пауз диктується винятково змі­стом, почуттям, намірами й обставинами, які її зумовлюють. Синтакси­чна пауза має певні підстави для визначення її тривалості. Це розділові знаки, що мають свою відносну тривалість, але в той же час вони і змі­нюються, об'єднуючи слова у смислово-мовні одиниці: мовні такти, окремі фрази, групи фраз, частини, уривки. Ступінь смислового зав'яз­ку між цими одиницями і визначає тривалість пауз.

Правила точного застосування тривалості пауз встановити важко, бо жодна пауза в будь-якому прикладі не характеризується абсолют­ною тривалістю, а тільки відносно змінною. Проте, виходячи зі змісту пунктуаційних знаків, що відповідають синтаксичній паузі, можна ви­вести окремі відносно загальні правила.