Лекція №5

Тема. Теоретичні положення і методика практичного використання засобів логіко-емоційної виразності

Мета вивчення: ознайомити студентів з видами пауз, особливостями наголосу; розкрити мелодику мовлення та довести значення мелодики мовлення для вираження змісту фрази.

План

1.Паузи, види пауз.

2.Логічний наголос. Функціональні особливості логічного наголосу.

3.Тактовий і головний логічний наголос.

4.Мелодика мовлення, значення мелодики мовлення для вираження змісту фрази.

Література

Основна:

1.Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення. - К., 2003.

2.Найденов Б.С., Т.Ф. Завадская, Н.М.Соловьева Выразительное чтение. - М., 1972.

3.Мельничайко В.Я., Добрянська І.В. Про культуру нашого мовлення. - Тернопіль, 1991.

4.Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії. - Тернопіль, 2001.

Додаткова:

1. Буяльський Б.А. Поезія усного слова. – К., 1990.

2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1979.

Дуже важливо, щоб учитель, який виконує роль читця, умів глибо­ко вникати у зміст кожного прочитаного дітям речення і розкривати його суть за допомогою різних способів читання, зокрема пауз.

Паузою (від лат. раиза — зупинка) називаємо зупинку між мов­ними тактами, окремими словами й між складами слів. Відповідно до змісту, почуттів і намірів висловлення (словами тексту чи власними), а також обставин місця і часу, в яких здійснюється це висловлення, паузи поділяються на синтаксичні, логічні, психологічні, віршові та фізіоло­гічні. У ряді теоретичних праць і методичних посібників з виразного читання прийнято поділяти паузи на логічні, психологічні та ритмічні (віршові). Окремі автори (Г.В.Артоболевський, Б.С.Найдьонов, Т.Ф.Завадська та ін.) справедливо виділяють ще й фізіологічні паузи. Читця-артиста така класифікація пауз влаштовує, бо має лише одне зна­чення. Він враховує різновиди пауз під час підготовки тексту до читан­ня, оскільки вони співпадають в основному з розділовими знаками, і це полегшує аналіз тексту. В процесі безпосереднього читання тексту така класифікація пауз практичного значення для читця-артиста не має, бо він читає напам'ять і опирається не на розділові знаки, а на внутрішньо пережитий ним зміст твору, який і диктує йому відповідні паузи.

Що ж до вчителя-читця, який має справу з виразним читанням у школі, така класифікація потребує ще й синтаксичної паузи. Учитель, на відміну від читця-артиста, не завжди читає твори напам'ять, а в ос­новному з тексту, і розділові знаки як "графічні сигнали інтонаційних рухів"¹ мають для нього особливе значення. По-перше, допомагають роз­крити зміст кожної фрази при попередній роботі над текстом; по-друге, служать наочним показником виразності в процесі читання і, по-третє, є одним з важливих наочних прийомів навчання учнів виразності читан­ня під час роботи над текстом. Оскільки не всі розділові знаки у фразі можуть, як уже було зазначено, співпадати з паузою, а пауза у фразі може функціонувати не тільки на місці розділових знаків, а й там, де їх немає, на паузу, таким чином, покладається два функціональні завдання:

1. власне логіко-емоційне: функціонувати у тому місці фрази, де немає розділових знаків;

2. логіко-пунктуаційне: функціонувати у фразі на місці розділових знаків. Назвемо її синтаксичною паузою².

Синтаксична пауза. Членування тексту на мовні такти, отже й роз­становку пауз, нам підказує в основному сам автор за допомогою розді­лових знаків. Тому, працюючи над текстом твору, необхідно з особли­вою увагою ставитися до синтаксичної структури мови автора, добре усвідомлювати значення кожного розділового знака. Крапка, знак пи­тання, знак оклику завжди відповідають паузам, оскільки відціляють одне від одного висловлення з закінченим змістом. Інші розділові знаки (крапка з комою, тире, двокрапка, три крапки, дужки) теж відповідають обов'язковій паузі. Що ж до коми, то вона потребує особливої уваги. Як інші розділові знаки, кома співпадає з паузою, але досить часто можна спостерігати, коли за правилами пунктуації кома обов'язково потрібна, а пауза не робиться. Це є свідченням того, що "між пунктуацією немає повної відповідності. Інтонація членує мову значно детальніше і точні­ше, ніж пунктуація"³.

Отже, виникає потреба визначати, де за правилами пунктуації кома потрібна, а пауза не робиться. Розглянемо такі приклади:

1. Перед звертанням, якщо воно стоїть усередині або в кінці речен­ня, наприклад:

• Здрастуй (,)⁴ Понеділку! — привітався (С. Вяльял)

• Не в тім річ (,) пане...(Франц. нар. казка)

...А ти відповідай:/"Дякую (,) дядино,/я не голодний". (І. Багмут)

Вимова звертання в єдності з попередніми словами пояснюється усталеною традицією вимови: слово-звертання зливається з попередні­ми словами і створює з ними одне багатослівне поняття, один мовний такт. У прикладах звертанням завершується поняття, мовний такт, а в межах мовного такту пауза недопустима. Якби ми захотіли висловити думку так, щоб звертання стало окремим мовним тактом, окремим понят­тям у межах речення, то довелося б ставити його на початок висловлення:

• Понеділку!/ Здрастуй./— привітався.

• Пане, /не в тім річ...

...А ти відповідай:/ "Дядино,/дякую,/я не голодний".

Як бачимо, кома в таких випадках не знімається і пауза обов'язково потрібна. Вона свідомо розділяє два поняття для кращого сприйняття слухачами загального змісту фрази.

У тексті звертання нерідко припадає й на середину мовного такту, наприклад:

І вставай (,) сину (,) рано/— раніше від усіх (Укр. нар. казка)

—Дядина запрошуватиме: "Бери(',) Миколко(,) м'ясця" (І.Багмут)

• Як зробив це (,) хлопче (,) ти? (С.Пушик)

Та чи ви вже (,) братця (,) не чували Про старого козака-співаку.

Вспом'янім лише його йому ж в дяку!

(Амвросій Могила)

В таких випадках коми знімаємо з обох боків звертання. В сумнів­них випадках треба звертатися до теоретичного способу членування тексту на мовні такти.

2. Після вигуку, який своїм змістом нерозривно пов'язаний з насту­пними словами, наприклад:

—Ах (,) так! Ну гаразд, ти вже скоро дізнаєшся, що таке зима. (О.Бунець)

• Ой (,) як не гарно!/—розгнівалася бабуся. (І.Сенченко)

• Ох (,) і зголоднів я! —/пищить Круть. (Укр. нар. казка)

Знімання паузи пояснюється логікою вираження змісту висловлен­ня. Злиття вигуку з наступними словами робить висловлення легкосприйнятливим, зрозумілим не тільки логічно, а й психологічно: явно сприймається виражене цілісне почуття. Свідченням цього є подальші слова: вони характеризують єдність цілісного почуття.

Якщо вигук виступає сам по собі, а слова, що ідуть після нього, харак­теризують укладені в ньому певні почуття, вольові вияви, то в процесі читан­ня треба виділяти його синтаксичною паузою, а нерідко й психологічною:

• Ой/— кричать. —/Та це ж у нас і справді донечка жива.(Рос. нар. казка) —Ти ба! / — дивується Данило. (Г. Тютюнник)

Ой! Він мене З світу зжене

Московською пенею! (П. Гулак-Артемовський)

Патріоте наш Іване!

Ти (,) їй-богу (,) молодець! (В. Самійленко)

У сумнівних випадках треба звертатися до теоретичного способу членування тексту на мовні такти.

3. Перед модальними, вставними словами, словосполученнями, наприклад:

А красуня (,) знай,/сміється:/"Хай Мороз не задається?" (П.Воронько)

А ось тепер,/на канікулах,/не відходять од своїх пшениць,/щоб не прога­вити (,) бува,/коли дозріють колоски... (А.Давидов).

• Ану тихо!/Не гавкай (,) будь ласка, /бо ще тигр почує!

(Бурят, нар. казка) Пояснення злитої вимови модальних, вставних слів з попередніми аналогічне першому пункту знімання пауз на місці розділових знаків.

Як і звертання, модальні, вставні слова можуть виступати і всере­дині мовного такту, наприклад:

Про вовка (,)як кажуть (,)промовка,/а він і тут. (А.Давидов)

А тому (,) мабуть (,) найважче. (А.Давидов)

• То (,) може (,) Яніс тебе порятує? (Латинська нар. казка)

Не любить Добрість сліз. Буває черв'яку

Всього (,) як кажуть (,) на віку!