2.2 Взаємозв’язок між етичними категоріями

У моральній практиці виділяють жіночу та чоловічу гідність, національну гідність, професійну гідність, особисту гідність тощо.

Яким чином проявляється гідність в людських взаєминах та людській життєдіяльності? Гідність реалізується через такі чесноти як ввічливість, порядність, чесність, скромність, вимогливість до себе, самовладання, благородство. Еталоном порядності, моральної досконалості вважається благородство (шляхетність; це є те, що Г.Сковорода називав “аристократизмом духу”). Благородство – якість не вроджена, вона набувається в процесі соціалізації особистості, виховання та самовиховання. Вірогідно, поняття гідності зародилось ще у  родовому ладі. Суворі умови життя, суспільна праця, боротьба з ворожими племенами формували повагу до хоробрих, сильних, мужніх людей. Починаючи з рабовласницького суспільства благородство стало привілеєм представників пануючого класу; воно носило становий характер і поступово наповнювалось новим особистісним та моральним змістом. Суб’єктом моральної в регуляції суспільствах давніх цивілізацій стає автономна особистість, а не соціальна група. У процесі формування індивідуальної самосвідомості особистості розвивається почуття власної гідності, честі, яке трималося в тому числі і на сприйнятті індивідом себе як представника певної соціальної верстви або групи. В подальшому історичному розвитку зміст етичних категорій гідності і честі збагачується, рельєфніше у змісті цих категорій проступає взаємовідношення особистості з особистістю (усвідомлення суб’єктних якостей людини) і взаємовідношення особистості і суспільства (визнання соціальної цінності особистості).

Співвідносною щодо категорії гідності виступає етична категорія честі. Поняття честі передбачає визнання гідності людини, оцінка індивіда з точки зору норм певної соціальної групи або цілого суспільства. Тому існують поняття професійної честі, військової честі, рицарської честі, дівочої честі і т.д. На відміну від уявлень про гідність, яке базується на принципі рівності всіх людей, поняття честі  оцінює  їх диференційовано. Якщо гідність вказує на прояви в людині загальнолюдських характеристик, то честь, якщо вона є, постає виключно моєю, а не колективною (хоча уявлення про неї утворюються в колективному співжитті).

Етимологічно слово “честь” походить від слова “частина”, що вказує на те, що люди з давніх часів уявляли себе частиною конкретного родового колективу. Зародження поняття честі (як і гідності) відносять до родового ладу. В умовах подальшої суспільної диференціації, людської відчуженості поняття честі пов’язувалось з доблестю, благородством. У Давній Греції честь розумілась як суспільне визнання індивідуальної доблесті. Виникає нове поняття – честь Вітчизни, яка у моральній свідомості і на практиці набуває особливого значення; в такому словосполученні сама Вітчизна наділялась суб´єктними характеристиками. При феодалізмі був зроблений ще один крок на шляху ускладнення змісту етичної категорій честі: виник відомий "кодекс лицарської честі”. В ньому містились жорсткі стандарти поведінки – своєрідна системи моральних цінностей. Лицарський кодекс честі включав в себе 7 доброчесностей або вмінь: володіння списом, фехтування, полювання, вміння їздити верхи, плавання, вміння грати у шахи, складати вірші своїй "дамі серця”. Рицар повинен був постійно готовим віддати життя за свого сеньйора або за даму серця. Посвята у лицарі закріплювала за лицарем право на рицарську честь, що могла передаватись спадково.

Сучасні дослідники поняття честі виділяють характерні особливості честі і гідності, розкривають їх як парні категорії, які знаходяться у суперечливій єдності. Наприклад, відзначається й така їх особливість: гідність може належить людині за правом народження чи приналежності до певної соціальної групи, проте честь – це те, чого людина мусить добиватись сама. Єдність протилежностей характерна і для механізмів функціонування цих категорій: гідності має спрямованість свого становлення та руху від зовнішнього визнання до внутрішнього бажання його закріпити, а  честь, навпаки, від внутрішнього прагнення людини до суспільного визнання.  Честь як форма моральної самосвідомості  пов’язана із совістю; за висловом  А.Шопенгауера, “честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь”.

В проблематиці етики виділяють ще й інші категорії, що фіксують ті чи інші важливі складові моральної сфери дійсності; це, наприклад, дружба, чесність, щирість, каяття, сміливість, вимогливість, товариськість, прихильність та ін. Проте завдання та обсяги даного посібника не дозволяють нам належною мірою висвітлити ці категорії; для тих, хто бажав би ознайомитись із їх змістом, радимо звернутись до додаткової літератури до теми.

Підведемо підсумки питанню: категорії, що позначають моральні властивості та характеристики людини безсумнівно дозволяють нам звернути увагу на достатньо складні та тонкі явища людської моральності. Знання змісту цих категорій покликане не лише надати нам орієнтації в підходах до морально-етичних сторін життя, а й свідомо спрямовувати свої дії задля виправданих проявів активності в галузі власного морального розвитку.