11. Легісакиійний процес.

Для початку процесу необхідна була згода двох сторін.

В цьому процесі характерним було те, що державна влада не викликала відповідача до суду і якщо він не бажав, не примушувало такого прибуття на суд. Заставити відповідача було справою самого позивача, при цьому він мав діяти відповідно до законів 12 таблиць. За цими постановами позивач міг вимагати від відповідача будь-де, зустрівши його але вторгатися в приміщення не мав права, якщо відповідач не погоджувався, позивач міг опротестувати цю відмову перед свідками і силою доставити відповідача до суду. Якщо відповідач не мав змоги відразу явитися до суду, то він міг мати обіцянку з’явитися в будь-який інший день підкріпивши її поручительством третьої особи.

В загалом відомо про 5 форм легісакційного процесу:

- Легіс акціо сакраменто. У цій форми могли бути розглянуті будь які справи для яких не встановлювалася спеціальна форма. В цій формі розрізняють види залежно від того чи йде спір про приналежність речі чи про проведення боргу.

Процес починався з того, що позивач тримаючи в руках спеціально призначену для цього палицю (віндикта) проголошує формулу в якій є твердження, що річ належить йому. Ось цей процес має назву віндикація. Якщо цих слів відповідач не заперечував (мовчав або погоджувався) то процес на цьому припинявся і позивач міг забрати з собою спірну річ. Коли відповідач не погоджувався, то він діяв так само як відповідач (теж саме) і цей процес називався контер віндикацією. Після цього позивач звертався до відповідача йти на заклад і встановити розмір закладу. Розмір закладу був визначений законами 12 таблиць і становило 500 асів, якщо вартість спірної речі перевищіло 1000. Спочатку ця сума вносилася до каси антифіків, а пізніше до державної скарбниці. Спочатко вносилося зразу, а потім сторони могли дати закладу, якщо процес буде програно. Сторона яка вигравала процес отримувала свій заклад. Після того як заклад був встановлений, магістрат вирішував питання про зберігання спірної речі. Річ могла зберігатися як у відповідача так і позивача або у третьої особи. Той хто зберігав річ зобов’язаний був гарантувати, що сама річ я прибутки від неї будуть повернуті тому, кому її присудять. На цьому завершувалася перша стадія розгляду справ магістрата і розпочиналася друга справа.

Сторони обирали собі суддю з приватних осіб, якій розглядав спір. Для розгляду справи на цій стадії вже не існувало формальностей та обрядів тому самі заяви сторін, наведення доказів проводилися в довільній формі.

- Накладання руки на боржника. Ця форма застосовувалася лише за позовами які випливали із зобов’язань і порядок процесуальної діяльності полягав в наступному. Позивач приводив до магістрата відповідача і проголошував відповідну формулу накладаючи формулу на боржника. Якщо відповідач одразу не сплачував борг то позивач міг забрати до себе до дому і тримати, протягом 60 днів він тримав його у себе і протягом 3 ринкових днів він виносив його на ринок та очікувавши, що хтось його викупить. Якщо протягом 60 днів його не хто не купляв, позивач міг вбити в боржника або продати в рабство.

Легісакційний процес міг здійснюватися і в таких формах, коли речі пралися в заставу, коли сторони зверталися до претора з проханням призначити суддю і коли позивач оголошував відповідачу про те, що він через 30 днів з’явиться до претора.

Апеляційний процес був формулярним та процедурно складним, а життя вимагало більш гнучкої форми судочинства, виникає формулярний процес.

Такий процес з’явився за законами Ебутія та Юлія і загальний зміст форми судочинства за законами полягав в тому, що обов’язок по формулюванню предмета спору був перенесений зі сторін на претора

12. Формулярний процес.

У другому періоді республіки швидкими темпами розвивається внутрішня і зонішня торгівля, відбуваються значні зміни в господарському житті країни. Пожвавлення виробництва, торгівлі, лихварства зумовлює зростання кількості майнових спорів, які потребували негайного і ефективного вирішення. Зрозуміло, що легісакційний процес із своїм надзвичайним формалізмом уже не міг задовольнити потреби економічної практики. Життя вимагало від судочинства більш гнучкої форми діяльності.

Спрощений порядок цивільного процесу з'явився за законами Ебутія і двома законами Юлія. Закони Ебутія, на думку деяких авторів, були прийняті між 149 і 126 р. до н.е. Коли були прийняті закони Юлія - невідомо. У результаті цих законів у Римі встановився новий процес - формулярний. У попередньому процесі сторони самі повинні були формулювати свої претензії, виражаючи їх встановленими законом словесними формулами. У формулярному процесі сторони перед магістратом могли викладати суть справи в будь-яких виразах і в будь-якій формі; надати ж претензіям сторін відповідного юридичного виразу тепер був зобов'язаний претор. Із пояснень сторін він виводив юридичну суть спору і викладав її у спеціальній записці судді, призначеному для розгляду цієї справи. Ця записка судді і є преторською формулою, від якої й походить назва самого процесу - формулярний. Замість попередньої точної словесної формули позивач перед претором висловлює свої претензії в довільній формі, а претор з юридичного погляду оцінює ствердження позивача і все це викладає в записці, адресованій судді. Отже, преторська формула, як колись leges actio, викладає юридичну суть спору і визначає рамки подальшого руху розгляду справи на стадії judicium.

У формулярному процесі, сторони перед магістратом могли викладати суть справи в будь-яких виразах і в будь-якій формі. Обов’язком магістрата було надати їх претензіям юридичного виразу. Із пояснень сторін він виводив юридичну суть спору і викладав її у спеціальній записці судді призначеному для розгляду цієї справи. Ця записка і є преторською формулою від якої походить назва самого процесу. Преторська формула, як колись левіс акціо, викладає юридичну суть спору і визначає подальші рамки розгляду справи на стадії юдицьо. Преторська формула становить мету розгляду справи на стадії юст та основу розгляду справи на стадії юдіціо і є юридичним формулюванням спору, що формувався перед судом. Найголовнішим було те, що претор даючи позовний захист не повинен був строго додержуватись вимог цивільного права стосовно викладу суті спору в точних словах закону. Користуючись своєю владою, претор міг визнати нові відносини, що розвивалися і навпаки позбавити захисту відносини, які формально відповідали закону проте по суті відмирали разом із тим законом.

Метою першої стадії є отримання преторської формули. Така формула складалася з 4 обов’язкових та 2 частин.

Перша частина розпочиналася з імені або назви самого судді до якого справа відсилалась на розгляд і ця частина називалася номінаціо.

У другій частини, котра має назву інтенціо, претор формулює саму суть спору. Викладалася претензія позивача, яка могла бути різного роду. Розрізняють інтенціон інрен (речове право) та інтенціон інперсоне (особисте право). Також є інтенціо секюріті випливає з суворого цивільного права, тому суддя розглядаючи позив повинен брати до уваги тільки норми суворого права, але у випадках коли претор приписує судді розглянути спір враховуючи і звичаї нового обороту і враховуючи справедливість – це інтенціо доброї совісті.

У третій частині коротко вказуються факти та обставини з яких позивач виводить свої вимоги.

Четверта частина місти припис судді про присудження якщо вимога підтвердиться, кондинаціо. Претор вказує судді в яких випадках позов повинен бути задоволений, а в яких випадках за браком доказів слід у позові відмовити.

Серед науковців існує позиція, що до основних формул належать: номінація, інтенція, кондернація, демонстрація, об'юдекація.

Деякі вчені номінацію відносять не до частини формул, а як просте найменування.

Демонстрація слугувала для більшого уточнення вимог позивача.

Аб’юдикація була обов’язковою частиною формули в тих справах у яких йшла мова про присудження майна, про поділ спадщини, а також про відновлення меж земельної ділянки.

Також виділяли ексцепцію та прескрипцію. Ексцепціо – заперечення відповідача проти вимог позивача. Прескрипція – це така частина формули, яка виносилася на її початку і метою якої було або уточнення вимог позивача або додаткове висвітлення підстав, вимог.