64. Спадкове право

– це система правових норм які регулюють порядок переходу майнових прав і обов’язків від померлої особи.

Спадщина – сукупність прав і обов’язків.

Спадкодавець – це особа після смерті якої залишилося майно.

Спадкоємцями можуть бути як фізичні так і юридичні особи, при цьому спадкоємцями за законом, юридичні особи не можуть бути.

Спадкоємці – це особи до яких переходять, у встановленому порядку, спадкове майно.

Спадкодавцями не можуть бути юридичні особа, тому що рахується, що юридична особа не помирає, а припиняє діяльність.

Смерть спадкодавця зумовлює відкриття спадщини. На день відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, які закликаються до спадщини та склад майна.

Спадкоємець закликаний до спадщини повинен виразити своє волевиявлення на прийняття спадщини або відмовитись від неї.

З моменту відкриття спадщини починається сплив строку на її прийняття на пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця та виникає право власності на майно у спадкоємців які його прийняли.

Види:

Спадкування за законом.

Спадкування за законом виникло значно раніше, ніж спадкування за заповітом.

У своєму історичному розвитку, спадкування за законом перейшло три етапи: спадкування за цивільним правом, за преторським і за правом Юстиніана.

Закони 12 таблиць вказують на те, що спадкування за законом можливо тоді, коли не має заповіту.

Основні принципи спадкування за законом були виготовлені преторським правом, а за правом Юстиніана в основу спадкування було поставлено когнатичне (кровне) споріднення.

За цивільним 3 спадкоємці, за преторським 4, за правом Юстиніана 5.

Перший клас спадкоємців за законом, становили усі близькі родичі померлого (сини, дочки, внуки та правнуки). При цьому спадкоємців вищого ступеня відсували від успадкування спадкоємців дальшого ступеня. Тому за життя дітей спадкодавця їх діти успадковувати не могли. Онуки спадкодавця, успадковувати лише у тому випадку, коли їхні батьки помирали (спадкування за правом представництва).

До другого класу спадкоємців за законом, відносилися усі висхідні родичі (мати, батько, дід, баба, повнолітні брати і сестри, а також їхні діти.

Третій клас Неповнолітні брати і сестри, а також їхні діти.

До 4 класу входили усі родичі без обмеження ступеня споріднення.

До 5 класу входили дружина або чоловік, які пережили один одного.

Необхідне спадкування або обов’язкова частка у спадщині.

За стародавніх часів, почало вводитись обмеження свободи заповіту на користь близьких для спадкодавця осіб.

І право таких осіб на обов’язкову частку у спадкуванні називається необхідним спадкуванням.

Римське право розрізняло 2 види необхідного спадкування:

- Формальне необхідне спадкування полягало в тому, що спадкодавець не повинен був у заповіті оминати своїх спадкоємців. Він зобов’язаний був призначити їх спадкоємцями або усунути їх від спадщини не зазначаючи цьому причину. При цьому усуваючи синів у спадщині, він повинен був називати їх поіменно, усуваючи дочок від спадщини не зобов’язаний був указувати їх імена. Сини і дочки називалися свої спадкоємці, проте уже претор замінює термін свої спадкоємці на термін діти і за преторським правом, усі діти одержують законні частки окрім тих, які були позбавлені цього права. З часом до процедури необхідного спадкування залучається державний орган, зокрема суди, які встановлюють матеріальне необхідне спадкування і суди розширюють коло необхідних спадкоємців. Ними ставали емансиповані діти, невисхідні і висхідні родичі, брати та сестри які мали право на одну четверту цієї частки, яку б вони одержали в разі спадкування за законом.

- За Юстиніана, матеріальне спадкування становило ½ частки майна, якщо така частка становила менше ніж ¼ цієї спадщини.

Юстиніан зробив спробу об’єднати формальне і матеріальне спадкувальне право.