5.Культурні зв’язки між Візантією та Руссю.

Перш за все ясно, що руси, які 18 червня 860 р. нападають на Візантію і з'являються під мурами Константинополя, не є представниками держави, створеної на берегах Дніпра. Найімовірніше, йдеться про останній рубіж, якого досягло варяго-слов'янське плем'я, чия поразка під стінами міста, з одного боку, дозволила його членам оселитися в Херсонесі Таврійському як "підданим союзникам" Імперії і, з другого боку, прискорила їхню християнізацію завдяки місії Костянтина-Кирила.

Ці найперші контакти з русами продовжуватимуться іншими зносинами протягом усього Х ст. Але відтоді візантійські імператори, навчені тими, хто зумів оселитися в межах їхньої держави, надалі можуть ефективно протистояти нападам, що готуються на шляху «з варяг у греки», де розміщувалися політичні, економічні та соціальні сили молодої Русі. Візантійці знайомляться з нею, оскільки після кампанії Ігоря 941 р. вирішують відправити до Києва своїх повноважних представників, щоб обговорити угоду 944р. Після того вони з політичних міркувань негайно надали Руській державі військових повноважень, довіряючи їй підтримку statu quo в такому жвавому регіоні, як понтійські степи.

Контакти з Візантією не можуть обмежуватися лише політичні та економічною сферами. Отже, основна мета християнизації слов'ян, що успішно втілювалась, як відомо, Костянтином-Кирилом у Моравії та їхніми послідовниками в Болгарії, була досягнута тепер і на Русі, вона принесла нові релігійні та культурні виміри у візантійсько-руські стосунки. Щодо спроб входження до орбіти Константинополя — київські князі відгукнулися на це своїми політичними прагненнями. Матримоніальний союз цілковито відповідав християнізації, а також місцю в ієрархічному божественному влаштуванні світу з імператором на чолі. Він дозволяв династії, що владарювала в Києві, увійти до імператорського genos-у, а, отже, надати їй jus regnandi.

Якщо в 957 р. під час приїзду Ольги до Константинополя ситуація ще не дозріла для такої домовленості, то в 988 р. громадянська війна, що спалахнула в Імперії, вивела на перший план Василія, представника імператорської легітимності, який дав згоду на шлюб своєї сестри багрянородної Анни з руським князем Володимиром, котрий прийняв християнську віру незадовго перед тим. Тож Візантія сама дозволила Русі ввійти до ойкумени хоча династія Рюриковичів стала спадкоємницею імператорського jus regnandi.

На нашу думку, саме з цих причин Ярослав Мудрий вирішив виступити проти Костянтина IX, менше для того, щоб підтримати претензії ватажка повстанців, більше — аби утвердити власні виключні права, що йому тепер належали. Нарешті зазначимо, що цю політику з часом перейме Володимир Мономах, який підтримає свого зятя Льва, як сина римського імператора Діогена, в його боротьбі проти Олексія Комнена.

6.Охарактеризуйте мозаїки і фрески храму Св. Софії у Києві, найвідомішої мистецької пам’ятки Київської Русі.

У Софії Київській добре збереглися мозаїки і фрески, створені в 30-ті — 40-ві роки XI ст. грецькими майстрами й їхніми місцевими учнями. Насичена і різнобарвна палітра фарб, особлива щільність кладки кубиків смальти, непохитність могутніх форм, твердість глибинних складок, статурна монументальність поз і жестів, жива, майже портретна вірогідність облич апостолів, святителів, мучеників, погляди яких спрямовані безпосередньо у простір храму.

Для стилю мистецтва XI ст. характерне те, що зображення не маскують масив стіни, не стирають його, а органічно зливаються з поверхнею склепінь, арок, стовпів

Новаторством було сполучення фресок та мозаїк у розписах інтер'єру. Для візантійських храмів типовим було сполучення мармурового облицювання стін з мозаїками. Таке облицювання створювало блискучу поліровану поверхню в нижній частині стін, підкреслюючи художні ефекти мозаїки, що вкривала верхні частини інтер'єру. У Софії Київській застосовано інший прийом — протиставлення матової поверхні фресок і мерехтливих переливів мозаїки. У розміщенні фресок відсутність суворої геометричності, симетрії порушує принципи візантійської тектоніки.

Значне місце в загальній системі розписів належить орнаментам, які репрезентовані зовсім не візантійським характером. Велика кількість орнаментів як в інтер'єрі, так і в екстер'єрі надала Софії власне київського колориту, стала специфічною національною рисою. Інтер'єр Софії Київської має цілий ряд особливостей, без яких неможливо збагнути систему розподілу мозаїк та фресок. Світло, що потрапляє через великі вікна головного куполу, виокремлює високий простір центрального хреста, простір бокових нефів і західної частини; над ним знаходяться хори. Апсиди, дістаючи менше світла, ніж підкупольний квадрат, разом з тим порівняно добре освітлені. Така послідовність розподілу світла тісно пов'язана з театральним характером богослужіння, в якому видовищний момент був особливо підкреслений.