9.Засоби і традиції української народної с-ми вих-ня. Проблема нац. Вих-ня у творах Русової.

Софія Русова (1856-1940) народилася у с.Олешня на Чернігівщині. З 1861 р проживала у Києві, закінчила гімназію. У 15 років Софія отримала дозвіл на відкриття дитячого садка на 20 вихованців. Завдяки знайомству з сімєю Старицьких С.Русова стала палкою при-хильницею української культури, познайомилася з П.Чубинським,М.Лисенком,М.Драго-мановим,О.Пчілкою.

У 1874р. С.Русова переїжджає до Петербурга разом зі своїм нареченим відомим українсь

ким етнографом і фольклористом О.О Русовим. Вона працювала у петербурзьких школах пізніше у дитячих садках Чернігова і Харькова, у Харківському Товаристві розповсюд-ження грамотності. Практична педагогічна діяльність справила вирішальний вплив на формування педагогічних поглядів С.Русової. У 1906р вона написала і видала «Украї-нський буквар».В 1911р «Початкову географию» та брошуру «Про колективне і групове читанная»

Принциповою основою змісту навчально виховного процесу у дошкільних навчальних закладах та школах С.Русова вважала рідну мову, національні свята та обряди, христия-нські цінності українського народу. Будучи редактором київського журналу «Світло» у численних статтях обґрунтовувала і розвивала свої погляди на організацію українського шкільництва. Особливе місце в її науково педагогічних дослідженнях займає проблема дошкільної та позашкільної освіти. Дошкільна освіта та виховання, на думку С.Русової, повинні базуватися на чіткій взаємодії з народною педагогікою і проводитися тільки рід-ною мовою. Позашкільна освіта має базуватися на системі вечірніх шкіл кількох типів: недільні школи, школи ліквідації неписьменності, повторно додаткові, фахові і професійні школи, а також народні університети.

Працюючи у відділі дошкільного виховання секретариату освіти в уряді УНР С.Русова брала безпосередню участь у розбудові української школи. Курс лекцій прочитаний нею

у Київському педагогічному інституті вийшов з друку окремою книжкой «Позашкільна освіта». Основним принципом навчання і виховання в українській школі вона вважала народність, а педагогічним ідеалом национально-релігійний. У 1921р. С.Русова виїхала за кордон, де продовжила педагогічно-письменницьку діяльність, написала ще дві відомі роботи «Західна Європа» та «Позаєвропейські країни»

10. Проблема мети виховання на сучасному етапі розвитку України.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в галузевій формі. Вона об’єктивно виражає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних силі виробничих відносин.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини.

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялась. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови української держави. В її основі – український виховний ідеал. Ідеал – це вічний, досконалий, але незалежний взірець. Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г.Ващенка („Виховний ідеал”). На думку Г.Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог – абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. В педагогічному значення виховний ідеал – людина, яка служить Богові, Батьківщині.

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу.

В законі України „ Про освіту” визначається: „ У сучасній школі суверенної України навально-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікаційними кадрами.

У Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ ст.”) визначено стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу на ХХІ ст. створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації”.

Програма „Освіта” визначає стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості”.

„...Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнародних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної належності, особистісних рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури”. Мета, певна річ, повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів, громадян України”. Така єдина мета виховання є науковою обґрунтованим державним стандартом, закріпленим у законах нашої держави.