Грошово-кредитне регулювання та грошово-кредитна політика держави.
Грошово-кредитна політика є одним із способів реалізації грошово кредитного регулювання економіки.
Грошово-кредитне регулювання – це цілеспрямований вплив держави на грошово-кредитні процеси в країні.
Грошово-кредитна політика – сукупність форм і методів, за допомогою здійснюється управління кредитами, ставкою банківського процента та грошовою масою для ефективного вирішення економічних завдань.
Інструменти грошово-кредитної політики – це методи впливу ЦБ країни та уряду на економічну ситуацію в країні з метою стабілізації економіки. До таких інструментів можна віднести:
Зміна резервної норми обов’язкових банківських резервувань.
Зміна облікової процентної ставки.
Операції на відкритому ринку (купівля/продаж державних облігацій).
Норма обов’язкових резервів – це частина банківських депозитів комерційних банків, які підлягають обов’язковому зберіганню у центральному банку країни.
Облікова процентна ставка – відсоткова ставка, під яку комерційні банки беруть кредити у Національному банку.
Операції на відкритому ринку – це купівля та продаж державною цінних паперів.
Використовуючи названі інструмента держава має на меті вплив на розмір інвестицій в економіці, на обсяги використання ресурсів, на рівень ВВП, на експорті можливості економіки, на валютний курс в країні.
Так, якщо в країні відбувається економічний спад чи депресія, то застосовується спеціальна грошово-кредитна політика, яка носить назву експансіоністською (політика “дешевих” грошей). Логіка її проведення така:
Інструменти:
зниження резервної норми обов’язкових банківських резервувань (в Україні у 2006-2008 рр. – 0,5-5%, у 2009 -2010 рр. – 0-7%, 2011 р. – 0-8%);
зниження облікової процентної ставки (в Україні у 2007 р. – 8%, 2008 р. – 12%, 2009 р. – 10,25% та у 2010-2011 рр. – 7,75% );
закупівля у населення та комерційних банків державних цінних паперів.
Результат:
збільшується пропозиція грошей в обігу,
зростає обсяг кредитних можливостей комерційних банків;
знижується процентна ставка комерційних банків;
зростають інвестиції в економіці;
долається спад та обсяг недовикористання ресурсів;
зростає обсяг ВВП та обсяг сукупного попиту;
зменшується валютний курс та збільшується експорт.
В період економічного підйому при інфляції попиту використовується грошово-кредитна політика рестрективного характеру, яка носить назву політики “дорогих” грошей.
Інструменти:
збільшення облікової процентна ставка;
збільшення норми обов’язкових банківських резервувань;
продаж державних цінних паперів (облігацій) на відкритому ринку.
Результат:
зменшується пропозиція грошей в обігу,
зменшується обсяг кредитних можливостей комерційних банків;
зростає процентна ставка комерційних банків;
зменшуються інвестиції в економіці;
стримується інфляція; та вилучається надлишкова маса грошей в обігу;
обмежується сукупний попит;
долається “перегрів” економіки.
Кейнсіанський підхід до грошово-кредитного регулювання визначальну роль при зміні процентної ставки віддають розміру інвестицій в економіці та експортним можливостям економіки. Монетаристи, на відміну від кейнсіанців, вважають, що зміна маси грошей в обігу впливає не тільки на розмір інвестицій, але і на весь сукупний попит.
Сутність монетаристського підходу
Грошова пропозиція є найважливішим фактором, що визначає рівень виробництва, зайнятість, ціни.
Нагадаємо, що головна формула монетаристської теорії – це рівняння Фішера, із якого випливають подальші причинно-наслідкові зв’язки:
де
–
загальні витрати покупців,
–
обсяг реалізованого продукту,
водночас загальна виручка продавців.
Монетаристи стверджують, що V – швидкість обертання грошей – величина відносно стабільна, тому саме кількість грошей є тим фактором, який здійснює вирішальний вплив на обсяг реалізованого продукту.
На відміну від кейнсіанців монетаристи вважають, що зміни грошової пропозиції впливають на весь сукупний попит, а не лише на інвестиції.
Логіка зв’язків, за монетаристами зображена на рис.:
Рис. Логіка монетаристської грошової політики
Грошова пропозиція щорічно має зростати так само, як ВВП. Грошова пропозиція визначає сукупний попит, який має зростати відповідно до зростання ВВП, і тоді не виникатиме інфляція, як вважають монетаристи. Якщо суспільство страждає від інфляції і першість у державній політиці надано антиінфляційним заходам, то монетаристська теорія регулювання є найдоцільнішою.
Регулюючи економіку через інструментарій монетарної політики, уряд може досягти таких наслідків:
зменшення ставки процента за кредити і зростання інвестицій;
зміну величини сукупного попиту і ВВП;
збільшення ставки процента по капіталовкладеннях і зростання привабливості національної економіки для іноземних інвесторів;
зростання або зменшення курсу національної валюти з відповідною зміною експортних можливостей країни.
При розробці концепції грошово-кредитного регулювання повинні бути органічно поєднані бюджетна політика, грошово-кредитна політика й валютна політика.