2.2. Дepжaвнa мoвнa пoлiтикa зapyбiжниx кpaїн: мoжливi шляxи впpoвaджeння в yкpaїнcький пpocтip

В Україні досить широко відомий сучасний досвід зарубіжних країн щодо формування і реалізації мовної політики на державному рівні. В умовах посилення інтеграції України у світове співтовариство і пов’язані із цим процеси безпосередньо впливатимуть (і цей вплив вже істотно відчувається) на дальше формування та механізми реалізації державної мовної політики. Тому особливості зарубіжного досвіду у цій сфері щодо українських реалій викликають безпосередній інтерес як у науковій, так і в практичній площині. Проблема адаптації будь-якого закордонного досвіду до українських умов досить складна. У зв’язку із цим важливо зрозуміти деякі загальні процеси, враховуючи особливості, для подальшого застосування цього досвіду при реалізації державної мовної політики на сучасному етапі державотворення України.

Кожна багатонаціональна держава має свої труднощі в розв'язанні проблем мовного співіснування. В інформаційному суспільстві питання про роль мови як основного засобу соціальної взаємодії, про мовну ситуацію та взаємовплив мов набувають першорядного значення [Чередниченко О. Багатомовність і концептуальна картина світу / О. Чередниченко : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : //www.rius.kiev.ua/journal/3/cherednychenko].

Світовий досвід розв’язання мовних проблем базується на чіткому розмежуванні типів держав за мовною ситуацією: одномовні, змішаномовні та постколоніальні. До одномовних держав належать ті, в яких представники одного етносу складають більше 70% від усього населення. У змішаномовних державах кількість представників 2-3 етносів приблизно однакова, і жодна зазначена група не складає більшості. У постколоніальних державах після набуття незалежності тривалий час разом з національною мовою титульної нації продовжує активно функціонувати мова колишньої метрополії [Лопушинський І. П. Формування та реалізація державної мовної політики в галузі освіти: досвід, проблеми, перспективи : [монографія] / І. П. Лопушинський. –Херсон : Олді-плюс, 2006. – 456 с.

, с. 14-15].

Залежно від того, до якого типу належать держави за мовною ситуацією, існують три основні підходи розв’язання та врегулювання мовних проблем, закріплених законодавчо [Тараненко О. Юридичний статус мов і мовна дійсність / О. Тараненко // Мова державна – мова офіційна : наукова конференція, 24 вересня 1994 р.: тези доп. – К. : Просвіта, 1995. – С.. 6–12. с. 8]. Вони трактуються наступним чином:

І – мовою державного життя обирається мова однієї національності, як правило, тієї, що зробила основний внесок у формування держави і переважає в кількісному відношенні інші її етнічні групи (Велика Британія, Іспанія, Франція, Швеція). Причому, державний статус мови може фіксуватися в Конституціях країн, як, наприклад, в Іспанії, Франції, або – ні: Велика Британія, США. У законодавстві різних країн назва основної мови подається по-різному: офіційна, державна, національна, «мова даної держави», офіційна, – але найчастіше переважає остання.

ІІ – визначення як офіційних, тобто державних, всіх основних мов країни; ця тенденція спостерігається в тих країнах, де важко визначити якусь одну корінну національність (Люксембург, Швейцарія, Бельгія). До речі, багатомовність у Швейцарії (німецька, французька, італійська та ретороманська) та Бельгії (французька, нідерландська, німецька) реалізується лише на загальнодержавному рівні, а фактично ж країни розділені мовними кордонами на чітко виражені частини, у кожній з яких існує одна мова як офіційна. Двомовність законодавчо регламентована в Канаді (англійська та французька), Фінляндії (фінська та шведська), Люксембурзі (французька та німецька), що є наслідком компактного проживання різномовних етнічних груп.

ІІІ – законодавче закріплення у функції офіційної мови двох або більше мов, поширених у країні або зі співіснуванням у законодавстві країни понять «офіційна» та «державна» мова. Статус двох офіційних мов – місцевої національної та колишньої метрополії – практикується в постколоніальних країнах (Індія, Ірландія). Формально в цих країнах місцевій мові (в Індії – гінді, в Ірландії – ірландській) надано основну роль, вони фігурують першими в переліку офіційних мов, практично ж – панівне становище посідає саме мова колишньої метрополії цих країн – англійська.

На основі визначених підходів вирішення мовних проблем в різних країнах визначено типи мовної політики держави:

– протекція національній мові;

– невтручання (політика «відсутності мовної політики»);

– свідома підтримка мови колишньої метрополії. [Лопушинський І. П. Формування та реалізація державної мовної політики в галузі освіти: досвід, проблеми, перспективи : [монографія] / І. П. Лопушинський. –Херсон : Олді-плюс, 2006. – 456 с.с. 17].

О. Куць зазначає, що стан мовного простору в кожній країні визначається багатьма чинниками, основною з яких виступає етнолінгвістична ситуація – розселенням етносів та територіальне розповсюдження їх мов [Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України : навч. посіб. / О. М. Куць – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. – 275 с. с. 56]. Саме вона зумовлює специфіку мовної політики конкретної держави. Головним поняттям тут виступає мовна спільнота, до якої відноситься «будь-яка за чисельністю група людей, котра використовує спільну мову» [Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укл. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К. : ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с. , c. 399].

Залежно від етнонаціонального складу населення, рівня демократії й політичного режиму, геополітичного положення кожна держава будує мовну політику. Умовно можна виділити три типи таких держав:

1. Держави, що мають домінуючу мову та одну чи декілька мов меншин. Переважає політичне піклування щодо державної мови та мов національних меншин.

2. Держави, що мають дві чи декілька мовних груп з відповідним балансом. Характерним є збереження міжгрупової рівноваги та політичної стабільності.

3. Держави з високим рівнем різноманітності лінгвістичних моделей. Центральною проблемою влаштування мовної політики цих країн є забезпечення ефективності зв’язку засобами будь-якої загальної мови, якою може бути або регіональна мова колишньої метрополії, або модифікована місцева. Великий вплив на мови колишніх колоній мають універсальні мови [Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України : навч. посіб. / О. М. Куць – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. – 275 с.с.23].

Отже, мовна політика як система певних заходів і видів діяльності держави є важливою складовою її національної концепції. Усі подібні концепції, незважаючи на відмінності, будуються на унітаристських або сепаратистських засадах [Шумарова Н. П. Роль ЗМК у розвитку мовної ситуації / Н. Шумарова : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : //journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1507].

Таке ж протистояння проголошеної мовної політики та внутрішнього ставлення представників національно-мовних груп одне до одного спостерігається і в Бельгії. Незважаючи на те, що після проголошення Бельгії федеративною державою, напруження, яке існувало між мовними спільнотами цієї країни, стало суттєво слабшим, за свідченням Р. Т. Белла: бельгійці не вважають нідерландську чи французьку мову «високою» чи «низькою» і «рівноправний державно-офіційний статус обох мов є чітким юридичним ствердженням цього факту» [Белл Р. Т. Социолингвистика. Цели, идеи, методы / Р. Т. Белл : [пер. з англ. / под ред. А. Д. Швейцера]. – М. : Международные отношения, 1980. – 318 с. с. 177], валлонами на колоквіумі, присвяченому вивченню міноритарних мов, що відбувся в листопаді 2001 року в Ам'єні і Шарлеруа (Франція – Бельгія), відзначено, що ситуація далека від гармонійної [Шумарова Н. П. Роль ЗМК у розвитку мовної ситуації / Н. Шумарова : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http : //journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1507].

Зупинимося детальніше на розгляді мовної політики Бельгії. У статті 4 Конституції цієї країни записано: «Бельгія складається із чотирьох лінгвістичних регіонів: регіон французької мови, регіон нідерландської мови, двомовний регіон Брюссель – столиця і регіон німецької мови. Кожна комуна Королівства є частиною одного із лінгвістичних регіонів» [Погрібний А. Світовий досвід та українські реалії / А. Погрібний ; Інс-т відкритої політики. – К. : Медобори, 2003. – 72 с. с.34].

Звичайно, існують певні проблеми на мовному ґрунті – різниця в мовах часто стає перепоною до спілкування між громадянами однієї держави. Особливо це стосується мешканців маленьких містечок. У деяких випадках сусідні містечка розмовляють різними діалектами або мовами, і це створює труднощі до розуміння один одного та завдає значного дисонансу в гуманітарному просторі країни.

Звернімо увагу на основні засади мовної політики Фінляндії та Ірландії. Вибір саме цих країн спричинено наявністю дещо схожих проблем у царині мовної політики з Україною: у Фінляндії нарівні з офіційною, фінською, мовою, широковживаною була і є шведська, а в Ірландії і до цього часу прослідковується протистояння ірландської та англійської мови. Досвід подолання таких конфліктних мовних питань у цих країнах, на наш погляд, стане корисним і в розв’язанні мовних проблем, притаманних нашій країні, особливо беручи до уваги таке болюче питання, як надання статусу державної російській мові, що активно використовується нашими політиками особливо в період виборчих кампаній.

Протягом багатьох століть фіни перебували під владою Швеції. Шведська мова й нині переважає на західних і південних околицях Фінляндії та на Аландських островах. Частина носіїв шведської мови – нащадки шведських поселенців, що прибули сюди в ІХ – ХІІІ ст.ст., але є серед них і етнічні фіни, що зазнали асиміляції в час, коли шведська мова була ознакою належності до панівної, освіченої верстви. 1880 року (через 17 років після надання фінській мові статусу офіційної) шведська була рідною мовою 14,3% населення. 1990 року. цей показник становив 6%. Але важливою рисою шведськомовної спільноти є те, що її представники, незалежно від етнічного походження, уважають Фінляндію своєю батьківщиною, тобто пов'язують свою ідентичність саме з цією країною, а не з сусідньою Швецією. У нинішньому фінському суспільстві переважаюча фінськомовна еліта, здатна адекватно відгукуватися на потреби шведськомовної меншини [Ажнюк Б. М. Уроки двомовності : Фінляндія / Б. М. Ажнюк // Молодь України. – 2007. – 26 квітня – 2 травня. – С. 8. , с.8 ].

Ще одним визначним фактором реалізації державної мовної політики в Фінляндії є суттєві зміни в загальній системі освіти – шведська мова не виступає автоматично другою мовою, яку вивчають у школі. У більшості шкіл основною іноземною мовою є англійська, тоді як у шведських школах, крім шведської мови, обов'язково викладається фінська. І хоча загальний рівень користування шведською мовою в Фінляндії значно знизився, але вона й надалі відіграє важливу роль у діловому житті, зокрема як регіональна мова міжскандинавського співробітництва.

Отже, фінський досвід може слугувати прикладом удосконалення реалізації державної мовної політики і в нашій країні, основними засадами якої повинні бути стабільність, толерантність та безконфліктність міжмовних відносин, які можливі лише за умови, коли жодна з мов не відчуває загрози для свого майбутнього [Панченко Г. О. Зарубіжний досвід реалізації державної мовної політики: шляхи впровадження в український простір / Г. Панченко // Європеїзація публічного адміністрування в Україні в контексті європейської інтеграції : науково-практична конференція, 4-5 грудня 2009 р. : тези доп. – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2009. – С. 305–307., c. 307].

1937 року, коли, згідно з новою конституцією, Ірландія офіційно вийшла з-під влади британської корони, ірландська мова стала державною (national language), першою офіційною мовою, а мова колонізаторів-англійців – другою офіційною. Проте формальна різниця в статусі – це тільки камуфляж. Насправді ж панування англійської мови донині залишається неподільним, а мова корінного населення близька до загибелі [Ажнюк Б. М. Уроки двомовності: Ірландія / Б. М. Ажнюк // Урок української. – 2004. – № 4. – С. 59–60. , с. 59].

З 1937 p. всі офіційні документи стали видаватися двома (ірландською й англійською) мовами. Проте на цей час кількість носіїв ірландської мови вже була надзвичайно малою. Перепис 1926 р. показав, що нею володіло тільки 18% населення, а тих, хто говорив виключно ірландською, було катастрофічно мало – 0,6% від загальної кількості населення. Попри такі деморалізуючі функціональні показники, ірландська мова зберігала свій символічно-психологічний вплив на засновників молодої держави. Таким чином, і політична воля керівництва, і сама логіка розгортання національної ідеї диктували стратегічну потребу підтримки ірландської мови, яка була видимою ознакою небританської перспективи в розвитку нації.

Наступним кроком у наданні статусу державної мови стало запровадження ірландської мови як обов'язкового предмета в системі освіти. У початкових класах навчання почали вести виключно ірландською мовою, хоча нею не володіла переважна більшість населення. Заходи щодо підтримки ірландської мови було запроваджено і в офіційно-діловій сфері країни: вона була проголошена обов'язковою для державних службовців, у юриспруденції, армії, поліції тощо. Проте дотримання цієї вимоги стало переважно номінальним, і переважання англійської мови в практичній діяльності відповідних структур не зазнало суттєвих змін. Хоча під час перепису 1971 р. 28,3 % громадян зазначили, що володіють ірландською мовою, але рівень цього володіння виявився насправді досить низьким, оскільки для абсолютної більшості вона залишається лише одним із шкільних предметів, а не живою стихією [Ажнюк Б. М. Уроки двомовності: Ірландія / Б. М. Ажнюк // Урок української. – 2004. – № 4. – С. 59–60. , с. 60].

Цікавим і корисним для України є досвід створення в Ірландії Комісії в справах ірландської (гельської) мови «Bord na Gaeilge», на яку покладалася відповідальність за стан розвитку ірландської мови. Комісія відповідала за створення мовних курсів різного рівня, поширення відповідної літератури. І хоча результати діяльності Комісії виявилися досить скромними, сама ідея заслуговує на увагу та детальне вивчення.

Аналізуючи кроки реалізації мовної політики на державному рівні в Ірландії, не можемо не зазначити спорідненість негативних тенденцій, що притаманні й нашій країні – незважаючи на численні кроки в упровадженні подальшої реалізації державної мовної політики та створення досить потужної нормативно-правової бази, українська мова теж до сьогодні належно не визначена, не сформована на державному рівні, тому сучасну мовну ситуацію можна схарактеризувати лише як початок усвідомлення на вищих щаблях влади потреби коригування мовної політики.

На високому державному рівні провадиться мовна політика у Франції. Історія французького мовного законодавства нараховує майже півтисячоліття. З самого початку воно стало засобом формування мовної єдності держави, а відтак – перетворення цієї єдності в національне державне утворення. Можна виділити п'ять найважливіших законодавчих актів в історії регулювання мовних питань у Франції: Ордонанс Вілле-Котере (XVI століття), закон 2 термідора 2 року (XVIII століття), закони про вживання французької мови та запроваджена до конституції Франції статті про державність французької мови [Марусик Т. Правові аспекти мовної політики Франції / Т. Марусик. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //vesna.org.ua/txt/konf/derzh2000/06.html].

В ІІ половині ХХ ст., в зв’язку з реальною загрозою реального домінування англійської мови та поширенням англо-французького суржику – «франглє», державою було проведено низку потужних організаційно-правових заходів, спрямованих на зміцнення статусу французької мови як державної.

5 січня 1972 року прийнято Декрет про збагачення французької мови, відповідно до якого утворювалися термінологічні комісії при центральних органах державної влади; головна мета діяльності термінологічних комісій полягала в складанні списків прогалин французького словника та у пропозиціях дефініцій для нових термінів.

1975 року прийнято Закон про вживання французької мови, причому затвердження його супроводжувалося численними дебатами, обговореннями, внесенням поправок.

1992 рік – в газеті «Монд» опубліковано маніфест «За майбутнє французької мови», в якому порушено проблему мовних питань, зокрема, гостро засуджено спробу державного апарату примусити розмовляти англійською мовою, забуваючи про повноцінність своєї. А в червні 1992 року в статті 2 Основного Закону «Про суверенність» була прописано: «Мовою республіки є французька» [Марусик Т. Правові аспекти мовної політики Франції / Т. Марусик. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //vesna.org.ua/txt/konf/derzh2000/06.html, с. 140].

13 грудня 1993 року в прямому ефірі було проведено Національний диктант із Національної асамблеї, організований парламентом, а в березні цього ж року міністром культури та франкомовності Ж. Тубоном запропоновано новий законопроект про вживання французької мови; у січні 1994 року прем’єр-міністром Е. Баллядюром підписано «Циркуляр про вживання французької мови працівниками державних установ», у якому зверталася особлива увага на потребуь врахування рівня шанування французької мови державними службовцями під час проведення їх атестації [Марусик Т. В. І співайте французькою: (Історія французького мовного законодавства) / Т. В. Марусик // Урок української. – 2000. –№ 9. – С. 62–63.; c. 63 ].

Логічним завершенням цілеспрямованих заходів французької держави щодо впровадження мовної політики було ухвалення закону «Про застосування французької мови», де зазначено, що мовою Республіки відповідно до Конституції є французька – фундаментальний елемент особистості та надбання Франції. Французька мова – це мова освіти, діловодства, спілкування та громадського обслуговування [Лопушинський І. П. Формування та реалізація державної мовної політики в галузі освіти: досвід, проблеми, перспективи : [монографія] / І. П. Лопушинський. –Херсон : Олді-плюс, 2006. – 456 с. , с. 380]. Наслідком таких поступових та виважених дій стало реальне утвердження французької мови як державної, яке виражається в обов’язковому використанні французької в різних галузях суспільного життя Франції: державного управління, освіти, науки, війська тощо, причому встановлено суворі санкції за ігнорування її на території держави. Створено Департамент мовної політики при Президентові, Рада мовної політики при Уряді, Вищий комітет у справах французької мови, запроваджено мовний податок та введено посади мовних інспекторів.

Таким чином, на основі проаналізованих фактів робимо висновок, що цивілізовані демократичні країни великого значення надають мовній політиці, складовими чинниками якої є: освіта, ЗМІ тощо.

Кожна багатонаціональна країна має свої труднощі в розв'язанні проблем мовного співіснування. Такі проблеми характерні і для України. Одна з нагальних проблем у системі реалізації державної мовної політики – відсутність компетентного органу виконавчої влади з питань державної мовної політики. Сьогодні ми повинні констатувати той факт, що послідовна ліквідація Ради з питань мовної політики при Президентові України, Сектора моніторингу мовної й національної політики при Секретаріаті Кабінету Міністрів, Департаменту із здійснення мовної політики сприяла нагромадженню мовних проблем у суспільстві України:

– дестабілізація мовної ситуації;

– відсутність дієвих механізмів захисту української мови та мов національних менших України від будь-яких проявів публічного приниження чи зневажання;

– низький рівень розвитку національної словникової бази та забезпечення вільного доступу до неї та ін.

Світовий досвід функціонування відповідних компетентних органів з питань реалізації мовної політики, безперечно, буде корисним для визначення та окреслення функцій вищезазначеного органу в Україні в процесі його створення в подальшому, що й передбачено Указом Президента від 15 березня 2010 № 161/2010.

В Ірландії Комісія в справах ірландської (гельської) мови несе відповідальність за стан розвитку ірландської мови., а саме: створення мовних курсів різного рівня, поширенням відповідної літератури. І хоча результати діяльності Комісії виявилися досить скромними, сама ідея заслуговує на увагу та детальне вивчення [Ажнюк Б. М. Уроки двомовності: Ірландія / Б. М. Ажнюк // Урок української. – 2004. – № 4. – С. 59–60. , с. 60].

У Франції після прийняття закону «Про застосування французької мови» 1994 року створено низку відповідних органів: Департамент мовної політики при Президентові, Раду мовної політики при Уряді, Вищий комітет у справах французької мови, що забезпечують обов’язкове використання французької мови в різних галузях суспільного життя Франції: державного управління, освіти, науки, війська тощо, причому, установлено суворі санкції за ігнорування її на території держави.

Таким чином, з впевненістю можемо констатувати, що в процесі реалізації державної мовної політики в зарубіжних країнах чітко прослідковуються такі механізми державного управління, як:

– правовий – законодавче закріплення статусу державної мови за вищому рівні;

– організаційний – наявність дієвих державних структур, на які покладено функції координації та контролю за виконанням чинного мовного законодавства на місцях ( Департамент мовної політики при Президентові Франції, Рада мовної політики при Уряді Франції, Вищий комітет у справах французької мови; Комісія в справах ірландської (гельської) мови та ін.);

– економічний – виділення державами бюджетних коштів на здійснення культурно-освітніх програм в галузі мовної політики, фінансування проектів наукових досліджень в мовній сфері тощо;

– інформаційний – всебічне висвітлення проблемних питань мовного влаштування країни;

– мотиваційний – чітко змотивовані кроки влади щодо утвердження офіційної мови на території країни, розроблено систему заохочень та покарань за недотримання встановленого мовного законодавства.

Актуальним прикладом для України є мовна політика Канади. Особливість державної мовної політики Канади полягає в тому, що вона базується на принципах мультикультуралізму з визнанням двомовності. Поштовхом для введення двомовності в Канаді став Закон про офіційні мови, поданий тодішнім прем’єр-міністром країни П’єром Еліотом Трюдо і схвалений парламентом 1969 р. (уточнення робилися 1982 р. та 1988 р.). Акт встановлював рівність англійської та французької мов як у парламенті та уряді, так і в канадському суспільстві. Також правовою основою реалізації мовної політики є Хартія французької мови, прийнята 1977 р., відповідно до якої французька мова є єдиною офіційною мовою Квебеку, а його громадяни мають право використовувати цю мову у всіх сферах суспільного життя. (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%8F_%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%83%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8). Проте Конституція Канади, прийнята в 1980 р., передбачає офіційну рівність між англійською та французькою мовами на всій території Канади. Нині в Канаді на урядовому рівні реалізується Програма розвитку офіційних мов меншин, яка повинна сприяти життєздатності франко- та англомовних меншин та заохочувати їх до участі в усіх сферах життя суспільства шляхом угод про співробітництво з організаціями меншин, територіями, муніципальними та федеральними органам.

Мовна ситуація в Канаді збалансована, стабільна, контрольована, проте вона, певна річ, не позбавлена проблемних моментів та суперечностей. Певна частина англомовних канадців (особливо у західних провінціях) чинить пасивний спротив розвитку двомовності, вважаючи, що визнання й законодавче закріплення права франкомовного Квебека на збереження та розвиток його індивідуальних, зокрема, й мовних, особливостей, обмежує їхні власні права та свободи. З іншого боку, для частини франко-канадців зберігає свою гостроту проблема захисту французької мови та культури, усунення загрози їхнього зникнення або асиміляції під тиском англійської. Досвід Канади у встановленні контролю над мовною ситуацією й у здійсненні державної мовної політики міг би бути корисний для України, насамперед, з точки зору поєднання й узгодження офіційної двомовності з мультикультуралізмом. Заслуговує на увагу й застосування принципу двох рівнів – федерального та регіональних – у реалізації мовної політики. ( Моделі багатомовності - світовий досвід: Канада, Південно-Африканська республіка, Індія, Сінгапур (Частина 1)

http://dc-summit.info/temy/nacionalnaja-identichnost/2280-modeli-bagatomovnosti-svitovij-dosvid-2.html)