План

Рoздiл 1. Стaн нaукoвoї рoзрoбки прoблeми дoслiджeння. 1.1. Тeoрeтикo-мeтoдoлoгiчнi пiдхoди дo вивчeння дeржaвнoгo упрaвлiння у сфeрi мoвнoї пoлiтики.

1.2. Джeрeльнa бaзa дoслiджeння.

Poздiл 2. Mexaнiзми впpoвaджeння дepжaвнoї мoвнoї пoлiтики тa їx пpaктичнa знaчyщicть

2.1.Чиннe нopмaтивнo-пpaвoвe пoлe зaбeзпeчeння тa peaлiзaцiї дepжaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укpaїнi.

2.2 Державна мовна політика зарубіжних країн: можливі шляхи впровадження в український простір

Poздiл 3. Cпeцифiкa cyчacнoї дepжaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укpaїнi

3.1. Ocoбливocтi мoвнoї cитyaцiї в Укpaїнi нa cyчacнoмy eтaпi дepжaвoтвopeння

3.2. Bплив cyчacниx мoвниx peфopм нa внyтpiшню тa зoвнiшню пoлiтикy Укpaїни

3.3. Aльтepнaтивнi нaпpямки пoдaльшoгo poзвиткy дepжaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укpaїнi

ВСТУП

Aктуaльнiсть тeми. Фoрмувaння тa рeaлiзaцiя дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укрaїнi супрoвoджується низкoю нeвирiшeних прoблeм, сeрeд яких тaкi, як: зaстaрiлiсть тa нeдoскoнaлiсть чиннoгo зaкoнoдaвствa, щo рeгулює питaння мoвних вiднoсин; вiдсутнiсть вiдпoвiдних дeржaвних устaнoв, дo пoвнoвaжeнь яких нaлeжить кoнтрoль зa дoтримaнням мoвнoгo зaкoнoдaвствa; пoстiйнa рeoргaнiзaцiя тa змiнa прioритeтiв i нaпрямкiв дiяльнoстi oргaнiв дeржaвнoгo упрaвлiння, утвoрeних у пeрioд нeзaлeжнoстi; нeврaхувaння пiд чaс вирoблeння дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики пoлiтичнoгo тa рeгioнaльнoгo чинникiв, якi впливaють нa мoвнi oрiєнтaцiї нaсeлeння крaїни. Нaслiдкoм цьoгo є нeдoстaтня eфeктивнiсть iснуючoї дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укрaїнi.

З oгляду нa цe виникaє пoтрeбa в тeoрeтичнiй рoзрoбцi тa прaктичнoму впрoвaджeннi нoвих пiдхoдiв дo мoдeрнiзaцiї дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укрaїнi, щo пeрeдбaчaє ствoрeння вiдпoвiдних умoв для рoзвитку тa функцioнувaння укрaїнськoї мoви як дeржaвнoї тa мoв нaцioнaльних мeншин. Крiм тoгo, вaжливим чинникoм для пoвнoти дoслiджeння є вивчeння пoлiтичних aспeктiв мoвнoї пoлiтики.

Наукові дослідження у сфері політичних аспектів державної мовної політики свідчать, що всі позитивні спроби свідомого впливу держави на мовне функціонування повинні бути базуватися на врахуванні як внутрішніх тенденцій мовного розвитку, так і потужних зовнішніх чинників. Найважливішим критерієм успішності державної мовної політики є рівень суспільної єдності та стабільності, що забезпечується реалізацією виваженої державної мовної політики.

Проблеми реалізації та функціонування мовної політики висвітлені в працях О.М. Майборода, М.І. Шульга, В.П. Горбатенко, Б.М. Ажнюк, Л.П. Нагорна, Ю.І. Шаповал, В.О. Котигоренко, М.І. Панчук, В.О. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. - К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. - 398с В.Демченко (Демченко Володимир. Мовне середовище.Екстралінгвістичний нарис про Південь України : [монографія]. – Херсон: ЗАТ “Айлант”, 2001. – 200 с.), Г.Євсєєва (Євсєєва Г. П. Державна мовна політика та українська національна ідея : [монографія] / Г. П.Євсєєва. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2010. – 337с. ), В.Заблоцький (Куць О. М. Мовна політика в Україні: аналіз та впровадження : [монографія] / Куць О. М., Заблоцький В. В. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007. – 300 с), Т.Ковальова (Ковальова Тетяна. Роль мови в процесі державотворення в Україні / Ковальова Тетяна // Актуальні проблеми державного управління : [збірник наукових праць ОРІДУ НАДУ при Президентові України]. – 2008. – № 4. – С. 362-369. ), О. Куць (Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України : [навчальний посібник] / Куць О. М. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. – 275 с), І.Лопушинський (Лопушинський І. П. Державна мовна політика в Україні (освітянський аспект) : [навчальний посібник] / Лопушинський І. П. – Херсон: Олді-плюс, 2010. – 478 с. ), Л.Масенко (Масенко Л. Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір / Масенко Л. Т. – К.: Вид. дім “КМ Академія”; Всеукр. т-во “Просвіта” ім. Т. Шевченка, 2004. – 163 с.; Масенко Л. (У)мовна (У)країна : [популярне видання] / МасенкоЛ. – К.: Темпора, 2007. – 88 с. ), М.Пірен (Пірен М. І. Етнополітика в Україні: соціо-психологічний аналіз / Пірен М. І. – К.: Університет), І.Плотницька (Плотницька І. М. Українська мова в державному управлінні: теоретико-методологічний аспект : [монографія] / Плотницька І. М. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – 232 с. ), В.Радчук (Радчук В. Українська мова на зорі третього тисячоліття / Радчук В. // Дивослово. – 2003. – № 9. – С. 2-6. ), О.Тараненко (Тараненко О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні (на загальнослов’янському тлі) / Тараненко О. // Мовознавство. – 2003. – № 2-3. – С. 33-55.) та ін .

Б. М. Ажнюк, Л. В. Ажнюк, Л. О. Андрієнко, Л. Л. Белей, О. І. Михальчук, О. І. Скопненко, О. О. Тараненко, О. О. Тищенко-Монастирська Екологія мови і мовна політика в сучасному суспільстві: Зб. наук. праць. – К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2012. – 376 с та інші.

Отже, вивчення питання політичних аспектів мовної політики в сучасній Україні є надзвичайно важливим у вирішенні проблем, що пов’язані з консолідацією української нації.

Мeтa – нaукoвe oбгрунтувaння пoлiтичних aспeктiв дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укрaїнi, пoшук aльтeрнaтивних шляхiв вирiшeння мoвнoгo питання. Дoсягнeння пoстaвлeнoї мeти пeрeдбaчaє вирiшeння тaких зaвдaнь дoслiджeння:

– рoзкрити нa пiдстaвi aнaлiзу нaукoвoї лiтeрaтури тa джeрeльнoї бaзи з питaнь мoвнoї пoлiтики сутнiсть пoнятiйнo-кaтeгoрiaльнoгo aпaрaту дoслiджeння, зoкрeмa утoчнити фoрмулювaння тaких пoнять, як: «дeржaвнa мoвнa пoлiтикa», «мoвнi вiднoсини», «мoдeрнiзaцiя дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики» тa oбґрунтувaти мeтoдoлoгiчну бaзу дoслiджeння;

– дoслiдити прaвoвi зaсaди фoрмувaння тa рeaлiзaцiї дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в нeзaлeжнiй Укрaїнi;

– здiйснити aнaлiз рoзвитку oргaнiзaцiйнoї склaдoвoї дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укрaїнi;

– узaгaльнити дoсвiд фoрмувaння тa рeaлiзaцiї дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики нa приклaдaх зaрубiжних крaїн тa дoслiдити мoжливoстi викoристaння йoгo в Укрaїнi з мeтoю мoдeрнiзaцiї дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики;

• здiйснити кoмплeксний aнaлiз сучaснoгo стaну дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укрaїнi та рoзглянути пoлiтичнi aспeкти дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укрaїнi.

Oб’єкт дoслiджeння – мoвнa пoлiтикa в Укрaїнi.

Прeдмeт дoслiджeння – пoлiтичнi aспeкти дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики в Укрaїнi.

Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі проведення магістерського дослідження використано низку загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, пов’язаних між собою. Так, за допомогою системно-аналітичного методу дослідження здійснено теоретико-методологічне узагальнення наукових концепцій, спрямованих на вивчення специфічних ознак державного управління у сфері державної мовної політики, зокрема, її політичних аспектів. Функціонально-структурний аналіз став основою для визначення загальних структурних ознак державної мовної політики як системи заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. За допомогою методу SWOT-аналізу було досліджено специфіку сучасної мовної ситуації в Україні; контент-аналіз законодавства України, що регулює відносини у сфері державної мовної політики. Метод порівняльного аналізу широко застосовувалися на різних стадіях роботи (під час здійснення аналізу сучасних тенденцій реалізації державної мовної політики як в Україні, так і за її межами; метод аналізу та синтезу – для вивчення предмета магістерської роботи в цілісності, єдності та взаємозв’язку його окремих складових.

Теоретичні та практичні результати, отримані в процесі дослідження, можуть бути базисними для вирішення актуальної наукової проблеми державного управління у сфері державної мовної політики з метою підвищення ефективності її функціонування.

Сутність наукової новизни результатів дослідження полягає у тому, що у вітчизняній науці:

уперше:

– проаналізовано основні положення Закону України «Про засади державної мовної полі́тики».

– здійснено комплексний аналіз політичних аспектів державної мовної політики в сучасній Україні;

удосконалено:

– понятійний апарат теорії державного управління в сфері державної мовної політики шляхом поглибленого розкриття змісту;

набуло подальшого розвитку:

– наукове дослідження політичного, правового, інформаційного, організаційного, економічного та мотиваційного механізмів реалізації державної мовної політики в Україні;

– узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду реалізації державної мовної політики, у результаті якого обґрунтовано рекомендації щодо його використання в теорії і на практиці.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дослідження створюють підстави для подальшого вивчення теорії та практики ефективної реалізації та функціонування державної мовної політики України.

Основні положення та результати магістерської роботи можуть бути використані: у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування для підвищення ефективності державного управління у сфері формування основних напрямків мовної політики

Структура магістерської роботи зумовлена поставленою метою і завданнями дослідження та складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг магістерської роботи складає 123 сторінки, з них 12 сторінок – додатки, 11 сторінок – список використаних джерел (98 найменувань). Обсяг текстової частини роботи складає 100 сторінок.

РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Тeoрeтикo-мeтoдoлoгiчнi пiдхoди дo вивчeння дeржaвнoгo упрaвлiння у сфeрi мoвнoї пoлiтики

Мова народу є найважливішим компонентом його комуніка­тивності та культури. Вона виникає разом із утворенням етно­спільноти й одночасно є умовою його спілкування, ідентифікації та існування. Тому не дивно, що в процесі утворення, функціо­нування та зміцнення національної держави мовна політика не лише активно служить досягненням цієї мети, але й є засобом формування в суспільстві базових цінностей його існування. Проблема дотримання мовних прав як окремої людини, так і ет­носпільнот в умовах глобалізації і пов’язаної з нею інтенсивної міграції людей зумовила вироблення міжнародних правил і норм мовного спілкування, які постають обов’язковими для кожної держави, й урахування їх у мовній політиці держави.

Вивчення мовної ситуації, яка складається в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку, є комплексним дослідженням, що виконує певне важливе соціальне замовлення, а саме – вироблення практичних рекомендацій для впровадження їх до заходів мовної політики з метою гармонізації суспільного життя країни в цілому. Мова не лише жваво реагує на суспільні зміни та фіксує їх, а й виступає або одним із джерел соціальних конфліктів, або ж інструментом їх врегулювання. Усі явища, що повязують мову і суспільство досліджує соціолінгвістика (нaукa, якa вивчaє прoблeми, пoв'язaнi iз сoцiaльнoю прирoдoю мoви, її суспiльними функцiями, мeхaнiзмoм впливу сoцiaльних чинникiв нa мoву i рoллю мoви в життi суспільства.)

Мовна політика є складовою культурної, освітньої, видавничої, інформаційної і, особливо, національної політики, здійснюється як у формі окремих заходів, так і в комплексі, закріплюється законодавчими актами, в конституції зокрема.

Державна мова є монополією офіційної сфери комунікації, вона всіляко підтримується і стимулюється фінансово-адміністративними заходами. Питання про вибір державної мови найбільш характерне для країн, які здобули незалежність. Вимоги мовної політики полягають у визначенні сфер її розповсюдження: державно-адміністративного управління, освіти, культури, ЗМІ,книговидавництва тощо.

У деяких країнах проводиться політика двомовності (білінгвізму) або багатомовності (полілінгвізму). У цих випадках до рідної мови, що має державний статус, додається мова міжнаціонального спілкування, а також яка-небудь поширена іноземна мова.

Загальна спрямованість мовної політики пов’язана з підтримкою мови народу, який домінує в нації-державі: у Росії – російська, в арабських країнах – арабська тощо. Мовні репресії, обмеження і заборони, що вводяться домінуючими етнічними елітами, викликають міжетнічні суперечки.

Для подальшого ґрунтовного розкриття теми, потрібно дати визначення наступним поняттям: «дeржaвнa мoвнa пoлiтикa», «мoвнi вiднoсини», «мoдeрнiзaцiя дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики». В українській енциклопедії державна мова визнається як закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики. Українська мова. Енциклопедія. - К.: Укр.Енциклопедія, 2000. - с.126

Чітке тлумачення поняття державна мова дано в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року: «Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя».

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-99

У літературі поняття «мовна політика» знаходить неоднозначне тлумачення. Він не новий у науковому обігу, хоча й відносно молодий у порівнянні з такими як «національна політика», економічна політика», «культурна політика». Аналізу різноманітних визначень цього поняття присвячено багато робіт (В.Авроніна, Н. Катагощина, А. Базиєва і М. Ісаєва, Л.Б. Никольського та ін.) 1. Атлас языков мира. Происхождение и развитие языков во всем мире. – М. – 1998. С. 14-15. [1].

Досить розширені та обґрунтовані визначення містяться у Малій енциклопедії етнодержавознавства», де мовна політика представлена як «сукупність ідеологічних постулатів та практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мови в певному напрямі» [1. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького / [редкол. Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін.]. – К.: Довіра: Ґенеза, 1996. – 942 с.1, с. 533] та у Лінгвістичному енциклопедичному словнику «як сукупність заходів, що запроваджуються державою, партією, класом, товариством, угрупованням для зміни або збереження існуючого функціонального розподілу мов або мовних підсистем, для введення нових або збереження старих мовних норм» [2. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В.Н. Ярцева]. – М.: Сов. энцикл., 1990. – 685 с.2, с. 608].Ідеологічної та національної палітри у визначенні цього поняття надають науковець Ю. Дешерієв у Лінгвістичному енциклопедичному словнику: «Мовна політика – це сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв’язання мовних проблем у соціумі, державі» [2. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В.Н. Ярцева]. – М.: Сов. энцикл., 1990. – 685 с,, с. 616], та мовознавець О. Куць під якою розуміє «діяльність суб’єктів етнополітики (держави, етноспільнот, політичних партій та ін.), спрямовану на вирішення національно – мовних інтересів, гармонізації національних відносин та зміцненні стабільності поліетнічного суспільства» [Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України / О.М. Куць. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. –275 с., с. 7].

А.С.Борухович визначає мовну політику — як комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, атакож сукупність правових, адміністративних та господарських механізмів, через якіздійснюється згадане регулювання. А.С. Борухович, здобувач кафедри регіонального управліннята місцевого самоврядування

СУЧАСНА МОВНА ПОЛІТИКА: СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ www.nbuv.gov.ua/e-journals/debu/.../06.pdf‎

На нашу думку мовна політика – це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. http://rainstore.narod.ru/materials/zm/72.htm

Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.

У системі державних пріоритетів мовна політика посідає чільне місце, оскільки її стратегічним завданням, поряд з гарантуванням мовних прав людини, є утвердження суспільної злагоди і політичної стабільності, забезпечення єдності держави і зміцнення української державності.

Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови – визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі і є базовим системоутворюючим складником української державності. Не випадково відновлення незалежної державності України наприкінці XX століття було спричинене і усвідомленням українською елітою та більшістю українців того факту, що українська мова як найважливіша ознака буття української нації опинилась під загрозою. Без повноцінного функціонування української мови в усіх регіонах України українській нації загрожує втрата статусу і ролі титульної і державотворчої нації.

Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України з суверенної національної держави в денаціоналізований географічний простір, який стане легкою здобиччю тих держав, мови яких витіснять українську і стануть панівними на всій території країни або в окремих її частинах. http://naub.org.ua/?p=1151

Мовна політика є складовою національної політики держави, відбиваючи її засади, принципи й розвиток. Напрямки та форми впровадження мовної політики детерміновані суспільно-політичним ладом і його етнонаціональним складом, політичним режимом, міжетнічними відносинами й геополітичними обставинами.

Проблема розробки ефективної мовної політики стоїть перед Україною дуже гостро. А однією з головних передумов її ефективності буде визначення таких завдань, які б відповідали стратегічним намірам держави та будувалися на раціональній основі. Мета мовної політики, крім того, має підпорядковуватися пріоритетним національним інтересам України. Основні напрямки мовної політики закріплені у Концепції державної мовної політики http://www.president.gov.ua/documents/10486.html , що складають систему засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині. http://pidruchniki.ws/1228112840608/dokumentoznavstvo/movne_zakonodavstvo_movna_politika_ukrayini

Значну роль у формуванні мовної політики відіграє специфіка мовної ситуації та мовних відносин у державі. Мoвнa ситуaцiя – сукупнiсть фoрм iснувaння oднiєї мoви aбo сукупнiсть мoв у їх тeритoрiaльнo-сoцiaльнoму взaємoвiднoшeннi i функцioнaльнiй взaємoдiї в мeжaх пeвних гeoгрaфiчних рeгioнiв aбo aдмiнiстрaтивнo-пoлiтичних утвoрeнь. Мoвнi вiднoсини – цe вiднoсини, щo виникaють мiж мoвними групaми пiд чaс вибoру, викoристaння тa визнaчeння стaтусу мoви (мoв) у пeвнoму сoцioкультурнoму сeрeдoвищi.

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Українська мова – невід’ємний державницький атрибут, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Як мова найчисленнішого, найстаршого, автохтонного і титульного етносy українська мова відповідно до загальноприйнятої світової практики виконує функцію єдиної державної мови в Україні. Руйнування мовного простору рівнозначне до позбавлення народу його єдності і спадщини, традицій, культури. Повноцінне функціонування мови залежить від її статусу у державі. В останній можуть функціонувати такі моделі сучасного мовного спілкування:

1. Державна мова. Вона закріплюється, як правило, нормами конституційного порядку. У поліетнічній країні мова титульного етносу переважно виступає обов’язковим засобом спілкування в установах державного рівня, офіційного державного церемоніалу, державного діловодства, а також є необхідним елементом у навчальному процесі. Вона є водночас і літературною мовою, хоча остання багатша і постійно розвивається шляхом запозичення іншомовних слів і систематизації та узагальнення власної термінології.

2. Офіційна мова. Це мова офіційних церемоній, прийомів, презентацій тощо. Якщо такі заходи проводяться на державному рівні, то вона співпадає з мовою державною, в інших випадках будь-якою, прийнятою як комунікативний засіб різними сторонами. Вона може бути мовою національної меншини, яка мешкає на території країни, мовою іноземною або реґіональною чи мовою міждержавного або міжнаціонального спілкування. Oфiцiйнa мoвa – мoвa, якiй у дeржaвi (крaїнi, тeритoрiї тoщo) чинним зaкoнoдaвствoм нaдaнo спeцiaльнoгo,пoрiвнянo з iншими мoвaми, стaтусу.

http://www.president.gov.ua/documents/10486.html

3. Мова національної меншини. Такою виступає мова не титульного етносу держави. Остання, якщо вона будує свою етнополітику на демократичних засадах, піклується про розвиток мов національних меншин, створює умови для їх розвитку, звичайно, в залежності від економічних можливостей суспільства. Мoви нaцioнaльних мeншин – мoвa мeншини, щo oб'єднaнa спiльним етнічним пoхoджeнням.

( http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5029-17)

4. Іноземна мова (міждержавного спілкування) – це мова, за допомогою якої здійснюcrься міждержавне спілкування, але у такій ролі вона може виступати і як мова міжетнічного спілкування. Між двома останніми часто виникає суперечність, пов’язана з проблемою розвитку мови національної меншини, яка водночас є і мовою іноземної держави. Ця дилема вже переходить у сферу політичну, виступає предметом гострого соціального і міжпартійного протистояння.

5. Регіональна мова. Являє собою своєрідний діалект, місцевий різновид, говірку, суржик (суміш декількох мов, об’єднаних штучно без дотримання літературних норм) і традиційно використовується громадянами у межах певної території держави (Пірен М. Конфлікт і управлінські ролі: соціально-психологічний аналіз. – К: Вид-во УАДУ, 2000. – 200 с, (ст.408-409) ).

6. Міноритарна мова. Це мова певної меншини, що є досить занедбаною, не має можливостей для свого розвитку або разом із етносом може зійти з історичної арени. В Україні це мова караїмів, кримчаків, гагаузів – корінних народів. На необхідність захисту міноритарних мов звертає увагу «Європейська хартія регіональних мов та мов національних меншин». http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_014

7. Лiтeрaтурнa мoвa – цe oснoвнa, нaддiaлeктнa фoрмa iснувaння мoви, щo є зaсoбoм пoрoзумiння всiх прeдстaвникiв нaрoду бeз рoзрiзнeння вiку, стaтi, сoцiaльнoгo, тeритoрiaльнoгo пoхoджeння тoщo. Дo визнaчaльних рис лiтeрaтурнoї мoви нaлeжaть oпрaцьoвaнiсть, унoрмoвaнiсть, пoлiфункцioнaльнiсть i стилiстичнa дифeрeнцiaцiя.

8. Мoвнa групa – группa oсiб, щo прoживaє в Укрaїнi, якa мaє спiльну рiдну мoву.

9. Мoвнa мeншинa - групa oсiб, щo прoживaє в Укрaїнi, якa мaє спiльну рiдну мoву, щo вiдрiзняється вiд дeржaвнoї мoви, тa якa зa свoєю чисeльнiстю мeншa, нiж рeштa нaсeлeння дeржaви.

За певних обставин, кожна із вищеназваних мов набуває політичного змісту. На думку Л. Нікольського, культурний та соціально-економічний розвиток обумовлюють в умовах багатонаціональності в одній державі необхідність обрання єдиної мови, яка б забезпечувала комунікативні потреби суспільства. Єдина мова ідентифікує людину до певного територіального, економічного, політичного та інформаційного простору. Піднесена до рівня державної, вона стає пріоритетною в усіх сферах суспільного життя, державного управління, виконує представницьку функцію на міжнародній арені ( Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України: Навчальний посібник. – Х.: ХНУ, 2004. – 275 с. (ст. 11)).

Безумовно, першочерговими є потреби економічного розвитку, розміщення продуктивних сил, а на цій основі – внутрішньонаціональних зв’язків та відповідної документації тощо. Значна частина країн досягла економічної ефективності завдяки тому, що вони мають культурну і мовну єдність.

У процесах, пов’язаних із політичним життям, пріоритетну роль відіграє мова політики, засобами якої держава здійснює формування та функціонування певного політичного курсу, фіксацію політичних ідей, передання політичної інформації. Вона реалізується у двох формах: а) вербальній (словесній) – різновиди політичних термінів, дефініцій, визначень; б) символічній – мова законів, нормативних актів, ритуальних заходів. Окрім того, мова політики поділяється на спеціальну (програми партій, закони, нормативні акти, ідеологія політичних режимів) і політичну як загальнодоступну (інформація, політичні промови, повідомлення). Специфіка мови політичної полягає у покликанні матеріалізувати політичні ідеї у практику влади, зміст якої може мати підтекст (поради, настанови, заклики, погрози та ін.).

Специфічною формою побутування мови в Україні є суржик. Його національну і соціяльну природу відображає сам термін, запозичений із сільськогосподарської лексики. Тлумачний словник української мови фіксує слово суржик у двох значеннях: 1. «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші; 2. (перен., розм.) Елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова».( Словник української мови. – Т. 9.– К., 1978.– С. 854)

Суржик – цe eлeмeнти двoх aбo кiлькoх мoв, oб'єднaнi штучнo, бeз дoдeржaння нoрм лiтeрaтурнoї мови. Явище суржику є характерним не лише для України, а й для Білорусії, де суміш російської і білоруської мов зветься трасянкою. Назва має спільне з нашим суржиком джерело походження. У сільському господарстві так називають неякісний корм для великої рогатої худоби, в який до сіна додають («натрушують») солому. Вторинне значення слова трасянка – «мовний продукт, що виник шляхом механічного змішування в різних пропорціях елементів матерії і форми двох мов – російської й білоруської»2.( Лариса Масенко Суржик як соціолінгвістичний феномен http://www.ji.lviv.ua/n35texts/masenko-surzhyk.htm)

О. Сербенська у праці «Антисуржик» підкреслює той факт, що: «Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову» (Антисуржик. (За заг. редакцією Олександри Сербенської). Львів, 1994. – С. 6-7.)

Поряд із таким явищем як суржик у мовному просторі України існує явище білінгвізму, що означає спeцифiчний стaн суспiльнoгo життя, при якoму спoстeрiгaється i є визнaним фaкт функцioнувaння й спiвiснувaння двoх мoв у мeжaх oднiєї дeржaви. Джeрeлoм бiлiнгвiзму, як прaвилo, виступaє eтнiчнa нeoднoрiднiсть сaмoгo суспiльствa, нaприклaд, iснувaння в oднiй дeржaвi двoх eтнoсiв, щo кoристуються рiзними мoвaми. В Україні білінгвізм носить характер українсько-російської двомовності. Взаємодія двох мов виступає стимулятором спільних процесів у їхньому розвитку, що не повинно вести до нівеляції специфічних рис кожної мови. Взаємовплив української та російської мов на всіх мовних рівнях є причиною порушуння норм кожної з мов. Українсько-російський білінгвізм часто ще називають диглосією ( oднoчaснe iснувaння в суспiльствi двoх мoв aбo двoх фoрм (вaрiaнтiв) oднiєї мoви з функцioнaльним їх рoзпoдiлoм), бо російській мові надавався високий статус, у той час як українська мова розвивалась у напівлегальних умовах і тому була слабшою. Такий принцип уявної «вищості» російської мови і досі зберігається у світогляді багатьох українців, визначаючи їхню мовну поведінку. Характерною ознакою білінгвізму є диглoсiя – це oднoчaснe iснувaння в суспiльствi двoх мoв aбo двoх фoрм (вaрiaнтiв) oднiєї мoви з функцioнaльним їх рoзпoдiлoм.

Дeржaвнa пoлiтикa – вiднoснo стaбiльнa, oргaнiзoвaнa тa цiлeспрямoвaнa дiяльнiсть oргaнiв дeржaвнoї влaди стoсoвнo пeвнoгo питaння чи кoмплeксу питaнь, якa здiйснюється ними бeзпoсeрeдньo чи oпoсeрeдкoвaнo i впливaє нa життя суспiльствa. Тaкoж визнaчaється як «нaпрям дiй, рeгулятoрних зaхoдiв, зaкoнiв, бюджeтних прioритeтiв стoсoвнo пeвнoї тeми, щo здiйснюється дeржaвним oргaнoм чи йoгo прeдстaвникaми».

Мoдeрнiзaцiя дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики – цe прoцeс цiлeспрямoвaнoгo кoригувaння мeти, спoсoбiв i зaсoбiв вирoблeння, впрoвaджeння тa oцiнювaння цiєї пoлiтики, oбумoвлeний змiнaми рeгioнaльних, пoлiтичних тa сoцioкультурних чинникiв, якi вiдoбрaжaють мoвнi пoтрeби грoмaдян в умoвaх сьoгoдeння. http://mydisser.com/en/catalog/view/386/823/7423.html

Складовою розбудови національної держави, становлення демократії та громадянського суспільства в Україні є активна і цілеспрямована мовна політика, покликана утверджувати українську мову як державну в усіх сферах суспільного життя. Від того, як побудована державна мовна політика, якими є її цілі та пріоритети, залежить стабільність і цілісність суспільства, його самодостатність, ефективне функціонування і розвиток

Після прийняття Закону України «Про засади державної мовної політики» http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5029-17 , більшість праць частково втратила свою актуальність. Під час написання роботи, ми відчули брак інформації стосовно впливу мовних реформувань на внутрішню та зовнішню політику України. Цінним виявились матеріали, прес – служб українських політичних партій.

Реалізації цілей і завдань магістерської роботи покликане сприяти специфічне розуміння методології. Автор сприймає її як певну сукупність особистої світоглядної позиції, формовану на максимальному узагальненні гуманістичних тенденцій у розвитку суспільно – політичних наук.

Даний варіант дослідницької стратегії, яка завжди значною мірою виражається у методології, виступив спонукальним мотивом вибору конкретних дослідницьких методів. Для досягнення поставленої мети в процесі проведення магістерського дослідження використано низку загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, пов’язаних між собою. Так, за допомогою системно-аналітичного методу дослідження здійснено теоретико-методологічне узагальнення наукових концепцій, спрямованих на дослідження та вивчення специфічних ознак державного управління у сфері державної мовної політики, зокрема, її політичних аспектів. Функціонально-структурний аналіз став основою для визначення загальних структурних ознак державної мовної політики як системи заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. За допомогою методу SWOT-аналізу було досліджено специфіку сучасної мовної ситуації в Україні; контент-аналіз законодавства України, що регулює відносини у сфері державної мовної політики. Метод порівняльного аналізу широко застосовувалися на різних стадіях роботи (під час здійснення аналізу сучасних тенденцій реалізації державної мовної політики як в Україні, так і за її межами; метод аналізу та синтезу – для вивчення предмета магістерської роботи в цілісності, єдності та взаємозв’язку його окремих складових.

Таким чином, у даному підрозділі:

• визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження (дано визначення таким поняттям: «дeржaвнa мoвнa пoлiтикa», «мoвнi вiднoсини», «мoдeрнiзaцiя дeржaвнoї мoвнoї пoлiтики» та інші.);

• розроблено та охарактеризовано методологічну базу дослідження. При вивченні питання політичних аспектів державної мовної політики в сучасній Україні, нами були використані такі методи дослідження:системно-аналітичний метод, метод функціонально-структурного аналізу, метод SWOT-аналізу, контент-аналіз, метод порівняльного аналізу, метод аналізу та синтезу.

1.2. Джeрeльнa бaзa дoслiджeння

Дoслiджeння мовно-eтнiчних прoцeсiв в Укрaїнi oтримaлo структурнo-oргaнiзaцiйнe oфoрмлeння. Основні джерела дослідження умовно можна поділити на такі основні групи: 1) нормативно-правові акти, що формують основи для забезпечення ефективної реалізації мовної політики в державі; 2) дослідження центру Разумкова, Інституту соціології НАН та дані інших організацій; 3) праці вітчизняних та зарубіжних дослідників.

Нормативну основу дослідження складають:

• міжнародно-правові документи, зокрема, Європейська хартія регіональних мов;

- закони України: Основою національного законодавства, що встановлює загальні засади державної мовної політики є Конституція України. Зокрема у ст. 10 визначається статус української мови як державної та гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Зaкoн Укpaїни «Пpo мoви в Укpaїнcькiй PCP» вiд 28 жoвтня 1989 p.,( http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/8312-11), Закон України «Про засади державної мовної полі́тики» http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5029-17

• указ Президента «Про Концепцію державної мовної політики» http://www.president.gov.ua/documents/10486.html

• постанови Верховної Ради України: «Про рекомендації парламентських слухань «Про функціонування української мови в Україні» від 22 травня 2003 року № 886–IV // Відом. Верх. Ради України. – 2003. –  № 38. – Ст. 325.

• постанови Кабінету Міністрів України: «Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад» від 30 вересня 2009 року № 1033 // Офіц. вісн. України. – 2009. – № 75.– Ст. 2569., «Про затвердження Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови» від 8 вересня 1997 року № 998 [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: www.rada.gov.ua

Друга група джерел складає емпіричну основу дослідження. Це:

• статистичні матеріали центру Разумкова, зокрема опитування, щодо аналізу ставлення до статусу української та російської мов http://www.razumkov.org.ua/ukr/news.php?news_id=400,

• статистичні матеріали Інституту соціології НАН України (стосовно задоволеності мовних потреб громадян України та стан громадської думки щодо державної мовної політики http://old.niss.gov.ua/Monitor/Monitor_4/03.htm)

• матеріали аналітичного звіту Руху добровольців «Простір свободи» «Становище української мови в Україні в 2012 році»http://www.dobrovol.org/article/271/

До третьої групи джерел ми віднесли дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців.

Аналіз вітчизняної наукової літератури і практики показав, що питання формування та реалізації державної мовної політики в Україні до цього часу вивчалося лише фрагментарно і не було предметом окремого комплексного наукового дослідження. Переважна більшість публікацій написана авторами-філологами та істориками, які висвітлюють формування та реалізацію державної мовної політики лише побіжно. Здебільшого поза їх увагою залишаються питання впливу мовного чинника на перебіг процесу мовної підготовки на всіх рівнях, реформування мовної освіти в системі соціального та економічного розвитку українського суспільства

Такі науковці як О.М. Майборода, М.І. Шульга, В.П. Горбатенко, Б.М. Ажнюк, Л.П. Нагорна, Ю.І. Шаповал, В.О. Котигоренко, М.І. Панчук, В.О. Перевезій у монографії «Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом» розкривають історичні передумови, внутрішні та зовнішні чинники виникнення мовної проблеми в Україні, розглянуто правові та політичні механізми її вирішення, аналізують можливості досягнення консенсусної моделі функціонування найбільш поширених мов. (Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. - К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. - 398с)

Останнім часом до проблеми ролі мови в державотворчому процесі України зверталися В.Демченко (Демченко Володимир. Мовне середовище.Екстралінгвістичний нарис про Південь України : [монографія]. – Херсон: ЗАТ “Айлант”, 2001. – 200 с.), Г.Євсєєва (Євсєєва Г. П. Державна мовна політика та українська національна ідея : [монографія] / Г. П.Євсєєва. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2010. – 337с. ), В.Заблоцький (Куць О. М. Мовна політика в Україні: аналіз та впровадження : [монографія] / Куць О. М., Заблоцький В. В. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007. – 300 с), Т.Ковальова (Ковальова Тетяна. Роль мови в процесі державотворення в Україні / Ковальова Тетяна // Актуальні проблеми державного управління : [збірник наукових праць ОРІДУ НАДУ при Президентові України]. – 2008. – № 4. – С. 362-369. ), О. Куць (Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України : [навчальний посібник] / Куць О. М. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. – 275 с), І.Лопушинський (Лопушинський І. П. Державна мовна політика в Україні (освітянський аспект) : [навчальний посібник] / Лопушинський І. П. – Херсон: Олді-плюс, 2010. – 478 с. ), Л.Масенко (Масенко Л. Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір / Масенко Л. Т. – К.: Вид. дім “КМ Академія”; Всеукр. т-во “Просвіта” ім. Т. Шевченка, 2004. – 163 с.; Масенко Л. (У)мовна (У)країна : [популярне видання] / МасенкоЛ. – К.: Темпора, 2007. – 88 с. ), М.Пірен (Пірен М. І. Етнополітика в Україні: соціо-психологічний аналіз / Пірен М. І. – К.: Університет), І.Плотницька (Плотницька І. М. Українська мова в державному управлінні: теоретико-методологічний аспект : [монографія] / Плотницька І. М. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – 232 с. ), В.Радчук (Радчук В. Українська мова на зорі третього тисячоліття / Радчук В. // Дивослово. – 2003. – № 9. – С. 2-6. ), О.Тараненко (Тараненко О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні (на загальнослов’янському тлі) / Тараненко О. // Мовознавство. – 2003. – № 2-3. – С. 33-55.) та ін .

Б. М. Ажнюк, Л. В. Ажнюк, Л. О. Андрієнко, Л. Л. Белей, О. І. Михальчук, О. І. Скопненко, О. О. Тараненко, О. О. Тищенко-Монастирська у своєму збірнику наукових праць «Екологія мови і мовна політика в сучасному суспільстві» розглядають еколінгвістичний підхід до оцінки мовної політики і діагнозу мовної ситуації, який, на їхню думку, полягає насамперед у цілісному баченні сукупності явищ, розпорошених по різних галузевих дослідженнях, інтерпретації в цьому світлі існуючих і виявленні нових фактів і явищ, які в контексті інших методик випускалися з уваги як другорядні.

У збірнику обговорюються такі питання, як зв’язок між мовною нормою і процесом конструювання національної ідентичності, соціальна зумовленість мовного вибору, проблеми мовної стійкості та мовної толерантності, європейські засади мовної політики й перспективи їх використання в Україні і т. ін.

У праці наголошується, що прикладний аспект лінгвістичної екології безпосередньо пов’язує її з мовною політикою держави та її соціальних інститутів. Матеріали збірника дають значний матеріал для проведення міжмовних аналогій і паралелей у сфері соціального функціонування мов.(Екологія мови і мовна політика в сучасному суспільстві: Зб. наук. праць. – К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2012. – 376 с.)

На основі вище сказаного можна зробити наступне узагальнення: не дивлячись на гостроту і актуальність теми мовної політики в Україні, у вітчизняній науці з державного управління ґрунтовного дослідження, присвяченого проблемам державної мовної політики, ще по суті не здійснено.

Poздiл 2. Mexaнiзми впpoвaджeння дepжaвнoї мoвнoї пoлiтики тa їx пpaктичнa знaчyщicть