64. Китайська політична думка

Своєрідними ідеями збагатили світову політичну думку давньо китайські мислителі. Вони першими почали відходити від міфічного світорозуміння, божественних настанов, переводячи політичні доктрини на раціональний ґрунт, земну основу.

Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція (551-479 рр. до н. е.), викладене в укладеній його учнями книзі «Бесіди та висловлювання». Конфуцій розвиває патріархальну концепцію держави: держава — це велика сім’я, а влада імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини правителів і підданих схожі на відносини у сім’ї, де молодші залежні від старших. Соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності людей: «темні люди» (повинні підпорядковуватися благородним мужам. Конфуцій виступав за аристократичну форму правління; його ідеалом було керівництво аристократів, яких характеризували знання та доброчесність, а не походження та багатство. Конфуцій був прихильником ненасильницьких методів правління, відданості правителю, абсолютного послуху усім «старшим»; Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 р. н. е. було офіційною ідеологією Китаю. Хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.

Школа даосизму була заснована в VI ст. до н. е. китайським мислителем Лао-цзи. Держава, суспільство і людина — природна частина Дао і космосу. Всі вони підпорядковуються законам вічності. Однією з провідних течій давньо китайської політичної думки є легізм, засновником якої є Шан Ян . Легісти вважали, що держава має ліквідувати розпущеність народу, встановлювати певні еталони в думках і діях усіх громадян. Легісти були проти нагромадження громадянами приватної власності. Китайський мислитель Мо-цзи виступав із ідеями виборності правителя, соціальної рівності людей.

74. Становлення багатопартійності в україні.

До головних причин, що призвели до багатопартійності в Україні, можна віднести:

— розширення демократизації суспільного життя, гласність;історичне коріння багатопартійності в Україні;виникнення й розвиток в Україні дисидентства;нездатність КПРС продовжувати виконання керівної ролі усього суспільства, яку вона собі привласнила.

Умовно можна виділити три етапи формування багатопартійності в Україні:

1) 1988-1990 рр. - в Україні поширилася ідея про створення масового демократичного руху. Увересні 1989 року був створений «Народний рух України за перебудову». Згодом виникають нові формування: «Зелений світ» у Львові, Радикальна українська національна партія тощо;

2) з квітня 1990 року відбувається подальша радикалізація Руху, створюється Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Демократична партія України. У жовтні 1990 року Верховна Рада України скасувала ст. 6 Конституції УРСР, чим започаткувала у країні багатопартійність;

3) 1 грудня 1991 р. Україна проголосила незалежність, розташування політичних сил у країні докорінно змінилося. Відтоді починається третій етап, що характеризується створенням нових партій за нових умов незалежної України. У цей час відбувається диференціація політичних сил у рамках існуючих партій, об'єднань і створення нових структур. Загострюється боротьба навколо питання про місце кожної партії в політичній системі та їхнього відношення до владних структур (приміром, розкол УРП - травень 1992 р., Руху - поч. 1993). На парламентській основі відроджується ліва (комуністична) частина політичного спектра. Утворюється Соціалістична партія на чолі з О. Морозом (1992) та відрожується КПУ під керівництвом П. Симоненка (1993)