76. Поняття демократії, її ознаки, принципи.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка ха­рактеризується, щонайменше, такими ознаками:

1) визнанням народу вищим джерелом влади;

2) виборністю основних органів держави;

3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх вибор­чих прав;

4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною дер­жавою є престижним) доповнюються низкою інших ознак і прин­ципів:

1) додержання прав людини, їх пріоритет над правами дер­жави;

2) конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

3) повага до прав меншості на власну думку і її вільне вира­ження;

4) верховенство закону;

5) поділ влади та ін.

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні держав­ними і суспільними справами; виборність основних органів дер­жави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і мен­шості відповідно до міжнародних стандартів.

Демократичний політичний режим - це спосіб функціонування політичної системи, заснований на визнанні народу як джерела влади, його права брати участь у вирішенні державних та суспільних справ і наділення громадян достатньо широким колом прав і свобод. Характерні риси демократичного політичного режиму: - обрання представницьких органів державної влади й місцевого самоврядування шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні; - наявність у парламенту виняткового права видавати загальнодержавні закони; - розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, наявність механізму стримувань і противаг між ними; - структурована багатопартійність; - прийняття політичних рішень більшістю при повазі інтересів і прав меншості;

Функції демократії — основні напрямки її впливу на суспіль­ні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою.

Оскільки демократія — не статичний, а динамічний стан су­спільства, її функції в різні історичні періоди змінювалися, зба­гачувалися, поглиблювалися.

Функції демократії можна поділити на дві групи:.

• що розкривають зв'язок із суспільними відносинами;

• що виражають внутрішні функції діяльності держави. До числа найзагальніших функцій демократії можна віднес­ти такі:

- Організаційно-політичну, Регулятивно-компромісну, Суспільно-стимулюючу, Установчу, Контрольну, Охоронну.

89. Сутність і зміст зовнішньої політики. Основні напрямки і пріоритети зовнішньої політики України.

Зовнішня політика у науковій літературі звичайно визначається через діяльність держави: «Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями». Зовнішня політика є, фактично, загальним курсом держави поза національними кордонами, тобто у сфері, де вона позбавлена суверенітету, за допомогою якого держава регулює відносини з іншими державами і народами та задовольняє свої національні інтереси.

Цілі зовнішньої політики залежать від політичного режиму держави, форми правління, стану економіки, традицій, географічного розташування, зв 'язків з іншими державами та багатьох інших факторів:

1) зростання авторитету і зміцнення міжнародних позицій держави;

2) забезпечення національної безпеки держави, її територіальної цілісності та недоторканності;

8) створення сприятливих міжнародних умов для реалізації внутрішньополітичних цілей і завдань;

4) співробітництво та взаємодія з іншими учасниками міжнародних відносин.

До новітніх цілей зовнішньої політики, які сформувалися наприкінці XX століття, відносимо:

1) участь у міжнародному поділі праці та ринків сировини і збуту продукції;

2) обмін новітніми технологіями між країнами;

3) спільну боротьбу різних держав проти міжнародного тероризму.

Можна виділити основні форми реалізації зовнішньої політики держав, до яких відносять:

1) пасивну (держава відмовляється від частини суверенітету на користь інших держав);

2) агресивну (держава формує експансіоністські цілі, втручається у зовнішню та внутрішню політику інших країн);

3) активну (держава прагне утримувати рівновагу між внутрішньополітичними пріоритетами та зовнішньополітичними цілями);

4) консервативну (політика, спрямована на захист існуючої ролі (статусу) держави у міжнародних відносинах, досягнутого раніше балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою).

Основними засобами реалізації зовнішньої політики є:

1) політичні;

2) ідеологічні (зовнішньополітична пропаганда);

3) економічні;

4) воєнні;

5) дипломатія.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ІНТЕРЕСИ І ПРІОРИТЕТИ

Утім, справжньою датою народження зовнішньої політики України слід вважати 16 липня 1990 р., коли Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет.

Реалізуючі положення цього документа, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України. Потрібно визнати, що зовнішньополітичні можливості України на цьому етапі були доволі обмеженими, оскільки де-юре наша держава залишалася союзною республікою у складі СРСР. Другий етап – етап міжнародного визнання України – розпочався в перші дні після референдуму. Хвиля визнання і встановлення дипломатичних відносин України з іноземними державами була безпрецедентною. Вона засвідчила, що міжнародне співтовариство розглядає незалежну Україну як запоруку стабільності на терені колишнього СРСР і гарантію незворотності демократичних процесів у Східній Європі.

30 січня 1992 р. Україна стала членом Конференції з безпеки й співробітництва в Європі (нині Організація з безпеки і співробітництва в Європі), а дещо пізніше, 10 березня 1992 р, приєдналася до Ради Північноатлантичного співробітництва (з травня 1997 р. – Рада євроатлантичного партнерства).

Одним із перших вагомих зовнішньополітичних кроків України стала практична реалізація курсу на без'ядерний статус. 24 жовтня 1991 р. Верховна Рада України ухвалює Заяву про без'ядерний статус України, а 9 квітня 1992 р. – постанову "Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без'ядерного статусу". Природно, що одне з центральних місць серед пріоритетів України під час згаданого періоду посідали відносини із сусідніми державами. Адже для будь-якої держави, особливо ж для України з її чутливим геостратегічним розташуванням, врегулювання двосторонніх відносин із сусідами є питанням першочерговим.

Отже, в середині 1997 р. було в цілому завершено оформлення відносин України із сусідніми державами, створено договірно-правову основу для розвитку з ними дружніх добросусідських відносин, вирішено всі так звані історичні проблеми кордонів.

14 червня 1994 р. Україна першою серед держав СНД підписала угоду з ЄС про співробітництво в широкому колі політичних, економічних і гуманітарних питань, яка є правовою основою для органічного включення нашої держави в європейські інтеграційні процеси.

Усупереч усім труднощам, які виникали на шляху співробітництва України з Євросоюзом, відносини з ЄС загалом розвивалися логічно і поступово.

Цілком природним є бажання України розвивати тісні відносини з НАТО. Ще одним кроком у напрямку розширення регіонального співробітництва України стало її приєднання 1 червня 1996 р. до Центральноєвропейської ініціативи. Геополітичне розташування України зумовлює її об'єднуючу роль у багатьох процесах, що відбуваються у центрально-східноєвропейському, чорноморському й балтійському регіонах.

Важливе місце у зовнішньополітичних пріоритетах України з перших років її незалежності посідало питання взаємовідносин з країнами Співдружності Незалежних Держав. Важливою складовою зовнішньополітичної діяльності України з перших років її незалежності стала участь у всесвітніх міжнародних організаціях.