століть тому оселилося в цій місцевості . Кожного дня люди

робили на берегах річки відмітини, які слугували їм календа-

рем . Одного разу під час повені вода знищила позначки . На

запитання: «Хто дні стер?» відказували: «Бурхлива річка» .

Відтоді й назвали річку – Дністер . Її течія, як і раніше, дуже

сильна .

Мальовничі краєвиди села, цікавий побут і гостинність лю-

дей приваблюють сюди митців не тільки з України . У загубле-

ний український світ, що кипить від співу пташок, весняного

буйноцвіття трав і дерев на тлі червоних скель, завітали спі-

ваки з Білорусі для співпраці з українським музичним гур-

том . Практично незнайомі між собою митці почали репетиції

спільної програми, у якій пізніше слухачі впізнавали відгомо-

ни різних музичних напрямів: класики, року, фольклору й

джазу .

Традиційні пісні, співані над Дністром протягом багатьох

століть, які дійшли до нашого часу, зберігає ансамбль «Пере-

мітка» . Літні жінки виконують колядки, щедрівки, обрядові

пісні й можуть розповісти про те, що колись весілля на По-

кутті святкували три дні, а на четвертий на голову нареченій

пов’язували перемітку, з якою вона вже ставала заміжньою

жінкою . Виконавиці бережуть свої перемітки й саме в них ви-

ходять на сцену . Секрети деяких традицій ансамбль розкрив

на пісенному фестивалі, що віднедавна проводиться в селі

Уніж .

(453 слова)

За В. Куликовим

37. Творча дружба Рєпіна і Яворницького

Ùира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею

Рєпіним тривала понад сорок років . Видатні діячі культури

були земляками – обидва народилися й виросли на Харківщині,

але перше знайомство відбулося в Петербурзі тільки в 1887 році .

У столиці щорічно відзначали річницю народження Тараса

Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво . Святкува-

ли її й того року . Коли Яворницький прибув на вечір, Рєпін

підійшов до нього і запропонував сісти поруч .

Між ними зав’язалася задушевна розмова . Говорили про

Україну, Запорозьку Січ, розпитували один одного, над чим

працюють . Рєпін розповів Яворницькому про свою працю над

картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний

наказ султана припинити наскоки на Крим . Éого цікавило,

що скаже про картину найбільший знавець Запорозької Січі

Дмитро Яворницький, якого він запросив до майстерні .

УКРАЇНСЬКА МОВА

67

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася .

Він зі щирим захопленням хвалив автора, а потім з радістю

вигукнув:

– Так беріться ж, дорогий Іллє Юхимовичу, за велику кар-

тину, за святе діло! Адже Ви у своїх «Запорожцях» відобра-

жаєте одну з героїчних сторінок боротьби українського наро-

ду проти турецько-татарської агресії!

Рєпін уважно вислухав Яворницького, а потім відповів, що

для цієї картини йому багато чого не вистачає .

Дмитро Іванович здогадався, чого тут не вистачає . Він при-

гадав свою колекцію, зібрану ще за студентських років, коли

з торбою за плечима ходив курними дорогами по слідах запо-

рожців і з великою пристрастю збирав усе, пов’язане із Запо-

розькою Січчю . Éого колекція налічувала понад триста екс-

понатів .

Дмитро Іванович запропонував Рєпіну необхідне для його

картини: книжки з історії запорозьких козаків, колекцію

зброї, жупани, чоботи, кобзу, люльки . Віддав фотознімки за-

порозького прапора, на котрому зображені запорожці, що

пливуть на галері по Чорному морю, фотографії нащадків

запорожців, фоторепродукції старих картин, знімки Дніпров-

ських порогів .

Яворницький приводив до майстерні живописця багатьох

своїх земляків і знайомих – прототипів, котрі позували Рєпі-

ну під час творення картини . Це була найголовніша і най-

істотніша допомога художнику .

Ілля Юхимович гаряче взявся до роботи . Працював він над

«Запорожцями» майже дванадцять років . На великому полотні

одна за одною з’являлися все нові й нові козачі фігури . Вони

здавалися Дмитрові Івановичу чудовими, а художник запев-

няв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем» . Було,

доторкнеться – і зовсім інакше виходить, краще, виразніше .

Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань . Коли Рє-

пін їхав на Кубань, Яворницький порадив зустрітися з

козаком-станичником Василем Олешком . У його обличчі ху-

дожник помітив риси схожості з уявленим образом Івана Сір-

ка . Зібрані матеріали допомогли створити багато етюдів, які

потім художник переніс у картину «Запорожці пишуть листа

турецькому султану» .

Яворницький щедро допомагав Рєпіну увічнити одну із

славних сторінок історії України, глибше вивчити життя,

звичаї народу .

Зворушлива дружба двох побратимів дала рясні плоди . До

нас дійшли заповітні слова Рєпіна, у яких він уболіває за

долю України . Художник клопочеться, щоб на доброму ґрунті

УКРАЇНСЬКА МОВА

68

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

(452 слова)

За І. Шаповалом

38. Самотня художниця

Народна художниця України Марія Приймаченко своєю

творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього мисте-

цтва світової культури . Її виставки з великим успіхом експо-

нувалися в багатьох країнах світу .

Народилася Марія Оксентіївна 1908 року на Київщині в

сім’ї мистецьки обдарованих людей . Її батько бондарював, за-

ймався теслярством і різьбленням по дереву . Мати була ви-

знаною майстринею вишивання . Від неї й перейняла худож-

ниця вміння створювати той чарівний, характерний для

українських майстринь орнамент, у якому, кажучи словами

Миколи Гоголя, «птахи виходять схожими на квіти, а квіти –

на птахів» .

Дитинство Марії було затьмарене страшною недугою – по-

ліомієлітом . Це зробило її не по-дитячому серйозною та спосте-

режливою, загострило слух і зір . Усі предмети, що оточували

дівчинку, ставали учасниками живої захопливої гри, інколи –

сумної, частіше – яскравої і святкової . Прихід до мистецтва був

зумовлений одвічним селянським потягом до роботи . Не маючи

можливості працювати в полі через хворобу, майбутня май-

стриня свою енергію і працелюбність почала вкладати в мисте-

цтво, адже прагнула приносити радість людям .

Художниця згадувала: «Якось біля хати, над річкою, на

заквітчаному лузі пасла я гусей . На піску малювала всякі

квіти, побачені мною . А потім помітила синюватий ґлей . На-

брала його в пелену й розмалювала нашу хату . . .» . Кожен при-

ходив подивитися на цю дивину . Хвалили . Сусіди просили і

їхні хати прикрасити . . .

Марія Приймаченко постійно навчалася в рідної поліської

природи . У її картинах знаходять утілення ще язичницькі об-

рази фантастичних чудовиськ і птахів . За цими роботами сто-

їть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багато-

вікова культура народу . Це ніби згусток емоційних вражень і

від казок, і від легенд, і від самого життя . Процес її творчості

є феноменом феномен дивовижного сплаву конкретного мис-

лення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого . У світ ви-

ходять небувалі, часом химерні образи, вигадливі декоратив-

ні композиції, які щедро випромінюють енергію доброти й

наївного зачудування світом . Творчість великої української

УКРАЇНСЬКА МОВА

69

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

розцвів український стиль у мистецтві, адже український спі-

вучий народ має особливе право на своє особливе мистецтво .

ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

художниці є незбагненним, таємничим і прекрасним явищем,

яке впродовж тривалого часу привертає увагу дослідників і

шанувальників мистецтва .

Її «звірина серія» останніх років – явище унікальне й не

має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві .

Ôантастичні тварини – це витвір геніальної уяви художниці,

таких не існує в природі . «Дикий чаплун» – від слова «чапа-

ти» – таку назву придумала Приймаченко одному зі звірів,

акцентуючи увагу на його лапах, здатних продиратися крізь

вільхові зарості й узагалі – крізь таємничі хащі життя . Загад-

кові звірі художниці завжди мають свою земну першооснову,

і поштовхом до їх народження часом стають реалії сьогодніш-

нього дня . Приймаченківські фантастичні тварини – це й пе-

ресторога, і заклик до дружби, до миру .

Марія Оксентіївна була не тільки прекрасним художником,

а й талановитим поетом . Заримовані назви картин свідчать про

її феноменальний хист відтворювати музику, пісню . Прийма-

ченко-поет реалізувала себе у власних підписах до картин, які

легко запам’ятовуються: «Три буслики у горосі живуть у нас і

досі . . .», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» та інші .

Останні роки життя стара недуга скувала Марію Оксентіїв-

ну, вона не підводилася з ліжка, однак продовжувала спілку-

ватися зі світом – малювати . . .

(451 слово)

Із журналу

УКРАЇНСЬКА МОВА