2. Часи дієслова

В українській мові існують три форми часу: минулий, теперішній і майбутній.

Дієслова минулого часу означають дію, яка відбувалася (відбулася) до моменту мовлення. Дієслова минулого часу можуть мати доконаний (що зробив?) і недоконанйй (що робив?) вид. Дієслова минулого часу змінюються за числами (читала — читали), а в однині за родами (читав, читала, читало).

Дієслова минулого часу утворюються від основи інфінітива (відкидання від неозначеної форми закінчення -ти) додаванням суфіксів: для чоловічого роду -в-, для жіночого і середнього родів та множини — -л-, і закінчень: для жіночого роду а, для середнього о, для множини и (у формі чоловічого роду нульове закінчення): писати — писав, писала, писало, писали.

В українській мові є ще аналітична форма давньоминулого часу, яка складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бути: ходив був, ходила була, ходили були.

Теперішній час означає дію, яка відбувається в момент мовлення. Дієслова теперішнього часу мають тільки недоконанйй вид. Змінюються вони за особами й числами.

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься (відбудеться) після розповіді про неї. Майбутній час має три форми: одну доконаного виду (напишу) і дві недоконаного — просту (писатиму) і складену (буду писати).

Дієслова майбутнього часу в усіх формах змінюються за особами й числами.

Майбутній час дієслів доконаного виду вживається у таких формах:

а) префікс + теперішній час: зроблю, напишу;

б) деякі безпрефіксні дієслова доконаного виду із закінченням теперішнього часу (найчастіше зі значенням одноразової дії): гримну, ляжу, пущу, стукну.

Дієслова майбутнього часу доконаного виду. змінюються так само, як дієслова теперішнього часу.

Проста форма майбутнього часу недоконаного виду утворюється додаванням до інфінітива скороченої особової форми колишнього дієслова яти (йму...) — -му, -меш, -ме, -мемо (зрідка -мем), -мете, -муть, що стали дієслівними закінченнями, злившись з інфінітивом: пектиму, пектимеш, пектиме, пектимемо (зрідка пектимем), пектимете, пектимуть.

Складена форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду вживається в таких формах: особові форми допоміжного дієслова бути — буду, будеш, буде, будемо (зрідка будем), будете, будуть + інфінітив: буду писати, будете ходити.

3.Способи дієслів

Дієслова мають три способи: дійсний, умовний та наказовий.

Дійсний спосіб виражає дію, яка відбувається, відбувалася чи буде відбуватися (відбуватиметься).

Дієслова дійсного способу змінюються за часами (минулий, теперішній, майбутній), числами (однина, множина), особами (в теперішньому, майбутньому часі) або родами (в минулому часі).

Умовний спосіб виражає дію, можливу за певних умов або бажану. Форми умовного способу утворюються додаванням до форм минулого часу частки би (б).

Частка б, би в умовному способі пишеться окремо: б пишеться після слів, що закінчуються на голосний: я хотіла б; вона б сказала; рада б узяти; я б про це розповів; би — після слів, що закінчуються на приголосний: я хотів би; він би сказав; я міг би взяти; він би це давно був зробив.

Дієслова умовного способу, як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині — за родами.

Форми умовного способу найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову: Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Т. Шевченко).

Рідше вони слугують присудками простого речення, у якому виражене прагнення, бажання: Хотіла б я піснею стати (Леся Українка).

Частка би (б) не завжди стоїть після дієслова, вона може міститися і перед ним, і на певній відстані від нього: Коли б я навчився працювати,-як бджола, скільки міг би правди назбирати у житті! (П. Воронько).

Наказовий спосіб виражає спонукання, заклик до виконання дії, наказ, побажання, прохання, пораду: Друга шукай, а найдеш — тримай (Народна творчість).

В інших дієсловах ненаголошений голосний у закінченнях наказового способу відсутній:

а) після голосних: грай, граймо, грайте; купуй, купуймо, купуйте; стій, стіймо, стійте; ший, шиймо, шийте;

б) після приголосних б, п, в, м, ж, ч, ш, щ, р: не горб(ся), не горбте(сь); сип, сипмо, сипте; став, ставмо, ставте; ознайом, ознайомте; ріж,ріжмо, ріжте;

в) після приголосних д, т, з, с, л, н теж зникає, при чому ці приголосні пом'якшуються: сядь, сядьмо, сядьте; трать, тратьмо, тратьте; чисть, чистьмо, чистьте; злазь, злазьмо, злазьте; повісь, повісьмо, повісьте; визволь, визвольмо, визвольте; стань, станьмо, станьте.

Від дієслова їсти наказовий спосіб: їж, їжмо, їжте; для дієслів доповісти, розповісти зазвичай вживаються форми: доповідай | (від доповідати), розповідай (від розповідати).

Приголосні г, к у наказовому способі переходять у ж, ч: бігти — біжи, біжім(о), біжіть; лягти — ляж, ляжмо, ляжте; пекти — печи, печім(о), печіть (пор. теперішній або майбутній час: біжу, ляжу, печу).

Приголосні з, с, х у словах типу казати, писати, брехати в наказовому способі відповідно переходять у ж, ш: казати — кажи, кажім(о), кажіть; писати—пиши, пишіміо), пишіть; брехати—(не) бреши, (не) брешіть; пор. теперішній час: кажу, пишу, (не) брешу.

Усі дієслова з суфіксом -ува- (-юва-) мають перед закінченням наказового способу голосний у (ю): вимірюй, просмолюй, розказуй.

Форми наказового способу вживаються у реченнях, у яких немає підмета: Привчайся ходити рівно. Не гнись.

Дієслова наказового способу вживаються також і з -ся (-сь): змагайся, змагаймось, змагайтеся.

М'який знак у дієсловах наказового способу пишеться лише тоді, коли приголосний у вимові звучить м'яко, виразно: сядь — сядьмо — сядьте, стань — станьмо — станьте, злазь — злазьмо — злазьте.

Після букв п, в, ч та р м'який знак не пишеться:

Сип — сипмо — сипте, став — ставмо — ставте, клич — кличмо — кличте, вдар — вдармо — вдарте.