3. Тип оповіді в романі «Парфумер»

Початковим етапом художнього тексу, можна вважать «авторську мову». Поняття «авторська мова», по за ідеальним образом автора, містить окремий «план оповідача». Письменник або віддаляється від зображуваної ним дійсності, або ідентифікує себе з нею. Вибір одного з цих способів викладаючи або їх комбінація формує «оповідальну перспективу». В художній прозі можна умовно виділити два види оповідальної перспектив: всеохватну, або необмежену оповідальну перспективу і обмежену, або концентровану оповідальну перспективу. В першому випадку автор епічно дистанціюється від зображуваного. Таким чином, текстове ціле не орієнтоване на «особистий» план оповідача.

Обмежена оповідальна перспектива пропонує орієнтування текстового цілого на «особистий» план або названого в тексті оповідача, що має віддалене відношення до художньої дії, або одного з персонажів, Що одночасно виконує і функцію оповідача. Час і простір художньої дії вилаштовуються відносно цієї особи.

В художньому літературному прозаїчному творі можуть співіснувати в різноманітних формах обидва вид оповідальної перспективи.

В романі «Парфумер» представлена необмежена оповідальна перспектива. Яскравим підтвердженням цьому є «всебачення» автора. Зюскінд описує життя однієї другорядної героїні (мадам Гайар) буквально до її смерті, не зважаючи на те, що задовго до цього вона сходить зі сторінок роману, зігравши свою в подальшій долі головного героя. Автор з самого початку «знає» і повідомляє читачу, що «полювання» Гренуя на аромат Лаури Ріші закінчиться успішно.

Оповідач не належить до діючих осіб роману, він лиш спостерігає за художньою дією. Це тип оповідача, визначений як «аукторіальний», «об’єктивний» чи «автор-оповідач», Е.А. Гончарова вважає класичним, властивим епічній прозі XVII – XVIII ст.ст. і першій половині XIX ст.. Аукторіальний спосіб оповіді в романі «Парфумер» підтверджує думку про співвіднесеність творів постмодернізму зі стилями інших, більш ранніх літературних напрямів.

Даний тип оповіді отримує своє втілення, як в плані змісту, так і в плані виразу твору. Оповідальна логіка при цьому задіяна не лише в логіці розвитку детективно-фантастичного сюжету роману, але і в постановці і вирішенні автором окремих проблем, як: проблема геніальності і вседозволеності, проблема геніальності і злочину, проблема геніальності і натовпу.

Автор-оповідач не стає на чиюсь сторону: він однаково критично відноситься до героя, Що уявив себе всемогутнім, і до «добропорядних» городян, що вирішили його покарати. В суб’єктно-мовному плані оповідач в «Парфумері» максимально наближений до автора, він веде розповідь від третьої особи, інколи дистанціюючи дію від моменту сприйняття тексту. Такий прийом створює певний діалог з читачем, віддаливши «час читача» від зображуваної епохи. Париж, XVIII ст. – ці слова викликають скоріше приємні романтичні уявлення, які моментально руйнуються при прочитанні перших же сторінок роману. Зюскінд ніби розвінчує цю розповсюджену ілюзію, описуючи мерзенний дух, вонючість цього міста, виставляючи на всеогляд інтимну сферу запахів.

Аукторіальний спосіб подачі розповіді має на увазі створення лінгвостилістичної структури художнього твору на основі ладу об’єктивізованої авторської мови. Автор знаходиться «над» або «по за» зображуваного світу, не будучи обмеженим однією точкою зору, і безпосередньо від невидимої третьої особи зображує зовнішність, вчинки, взаємовідносини персонажів, діючих як би незалежно від його волі. Головний герой роману має особливе композиційно-сюжетне значення: з ним співвіднесені всі лінії художньої дії, всі персонажі. Таким чином, всі лінгвостилістичні засоби в творі «Парфумер» так чи інакше задіяні в створенні літературно-художнього портрету Гренуя, в композиційній структурі якого показані:

1/ безпосередній авторський опис;

2/ непрямий опис – через сприйняття другорядних персонажів;

3/ образ думок головного героя, мається на увазі, також задається самим автором.

В усіх цих трьох композиційних пластах літературно-художнього портрету головного героя провідним семантико-стилістичним засобом характеризації є синестезія. Синестезія – цей феномен сприйняття, полягає в тому, що враження, відповідне даному подразнику і специфічне для даного органу почуттів, супроводжується іншим, додатковим відчуттям чи образом, часто характерним для іншої модальності. Відповідно, підвид метафори, ґрунтований на даному феномені сприйняття, має ту ж назву і ту ж суть. Його визначення звучить наступним чином: «Синестезія – сумісність в одному слові або словосполученні позначень двох різних почуттів, із яких одне найменування набуває абстрактного значення. Відповідно до цього визначення синестезія повинна включати в себе метафору, що є характерним для всього твору Зюскінда «Парфумер». Синестезія є основним лінгвостилістичним засобом створення психологічної характеристики головного героя роману.