2. Композициійно-змістовні особливості роману Патріка Зюскінда «Парфумер»

Перу Зюскінда належить відносно невелика кількість творів, проте список нагород цього автора робить його помітною фігурою в письменницькому світі. Серед найбільш значних із них слід відмітити Німецьку телевізійну премію «Телестар», 1987 г., премію Гутенберга, 1996 р. і Федеральну премію (Золота плівка) присуджену Зюскінду за кращий німецький фільм, знятий за мотивами його твору в 1997 р.

Дія роману розгортається в XVIII ст. у Франції. Головний герой, Жан-Батист Гренуй (в деяких перекладах – Гринуей), наділений надприродним нюхом і при цьому позбавлений власного запаху. Він народжується спекотного липневого дня, в найбільш вонючому місці Парижу, біля цвинтаря Невинних. Покинутий своєю матір’ю під разділочним столом, приречений на смерть, новонароджений криком заявляє про себе. Його мати, що позбавилась подібним чином від чотирьох попередніх малят, його попередників, іде на ешафот за дітовбивство, а маленький Гренуй занурюється в безпросвітне існування. Проте, безпросвітність його життя можна називати лише з точки зору звичайних людей. Ніщо, окрім запахів, Гренуя не цікавить, і першу половину свого життя він збирає їх всередині своєї необмеженої, безпомилкової пам’яті. Відсутність елементарної людської уваги в пансіоні, де він провів вісім років, починаючи зі свого народження, змінюються тваринними умовами в шкіряній майстерні, в яку його продає хазяйка пансіону. Все це, поруч з інстинктивним відчуженням оточуючих із-за вродженої відсутності запаху у героя не додає йому любові до людей. В дитинстві він пізнає світ за допомогою запахів, що надходять від оточуючих предметів і , сприймаючи їх своїм надчутливим нюхом, назавжди зберігає в своїй пам’яті. Такі поняття як любов, бог, етика, мораль, закон, совість залишаються для нього недосяжними, оскільки не мають ароматичної суті. В чотирнадцять років Гренуй стає власником ідеального аромату, який вносить в його колекцію ієрархічний принцип. Банальний збирач перетворюється в творця ароматів. До усвідомлення власної геніальності головний герой роману приходить через вбивство дівчини – джерела прекрасного аромату. Сам факт вбивства людської істоти, як і спосіб умертвіння, нічого для нього не значать, він не здатен відчувати сумніви сумління, оскільки не володіє уявою про мораль.

Другу половину свого життя він проводить в пошуках способів консервації запахів, спочатку в Парижі, потім, після семирічної перерви – в Грассі. Ці сім років геній запахів проводить в печері гори в повній самотності, «відпочиваючи» від людського запаху.

Оволодівши всіма тонкощами ремесла парфумера, Гренуй вбиває в Грассі двадцять п’ять дівчат. Із зібраних таким чином ароматів йому вдається створити ідеальні духи, що навіюють любов, якої він сам позбавлений на протязі всього свого життя. Ці духи зачаровують десятитисячний натовп, палаючих жагою помсти городян,, що зібрались подивитись на його страту, яка із публічного акту правосуддя перетворюється в масову оргію.

Але Гренуй не може обманути самого себе. Це не його запах, а всього лише маска, її дія тимчасова – досягнення мети не приносить герою заспокоєння, задоволення, і він стає добровільною жертвою магічної дії створених ним духів. Натовп волоцюг на цвинтарі Невинних розриває його на частини і з’їдає, збожеволівши від нелюдської сили любові викликаної цією любов’ю жаги оволодіння.

Час появи роману – остання чверть XX ст. – епоха постмодернізму. Найкращим способом уникнути односторонньої трактовки даного напряму є відмова від спроб затиснути творчість письменників цього періоду в рамки визначення постмодерну. Краще не давати цьому літературному напряму однозначної трактовки, і тим самим утриматись від штучного створення критеріїв, неприйнятних до всього багатоманіття існуючих творів.

Незважаючи на вказані місця дії і точне датування подій, «Парфюмер» не історичний роман. «Вказівка точної дати підкреслює істинність того, що трапилось; точне вважається реальним…». Як підмітив Д. Затонський, дія в багатьох постмодерністських романах розвивається на фоні певної історичної епохи «і в той же час вона не історична…Це не переодіта заради осміювання дійсність і не відроджена романтичним замилуванням країна…»

Як правило, в творах постмодерністів (У. Эко, М. Павич, М. Кундера, Дж. Фаулз) фігурують жорстокість в системі людських взаємовідносин. Герой Патріка Зюскінда спочатку відкинутий суспільством, а потім сам намагається втекти від ненависних йому людей, але, врешті решт, повертається до них, щоб їх закабалить. Це взаємне неприйняття і, одночасно, тяжіння двох протиборчих сторін в романі «Парфюмер» породжує жахливі злочини, і навіть страхітлива смерть героя не може загладити їх. Геній виявляється здатен на злочин і виною тому – світ, що зробив його гоєм. Гренуй мстить цьому світу, вбиваючи безневинних жертв, йдучи за бажанням влади над людьми. Творче начало пересилює в герої жагу владарювання, він усвідомлює своє безсилля як творця. Незважаючи на те, що йому підвладні почуття і думки десятків тисяч людей, стати одним із них, маючи власний, а не вкрадений запах, він не в силі.

Метафора запаху, як індивідуальної і невідновлюваної сутності людини може породжувати любі інтерпретації. Взяти хоча б становлення генія і суспільства-натовпу. З одного боку – намагання однієї людини підкорити собі цілий світ, а з іншого – непереборна відраза більшості до любого відхилення від загальноприйнятої норми. Причиною цього зіткнення стає дивна меншовартісність Гренуя, яку він безуспішно пробує компенсувати. Результат його зусиль – масова оргія замість публічної страти – – натяк на всесилля інформації в сучасному світі. Маніпуляція свідомістю з допомогою слів, зорових образів чи запахів, на чому, власне, і ґрунтується фантастичний сюжет роману, здатна примусити боготворити, так само як і знищувати, одну і ту ж людину.

Ці проблеми не «нав’язуються» читачу. Вони органічно вплетені в канву твору, ніби «приховані» в загальному полотні роману. В цьому зв’язку уявляється необхідним розглянути оповідальну структуру твору, в якій вони реалізуються, знаходять свій вираз.