8. Основні параметри потокових ліній і методика їх розрахунку

Методика розрахунку параметрів ПЛ

Найважливішими параметрами потокових ліній є:

1)      такт,

2)      ритм,

3)      швидкість лінії,

4)      кількість робочих місць,

5)      ФЗП,

6)      довжина потокової лінії.

Такт – це інтервал часу між випуском 2-х виробів. Вимірюється в хвилинах, визначається за формулою.

r = Ф : Q · K,

де Ф – фонд робочого часу за зміну в хвилинах;

     Q – кількість виробів, випущених за зміну (шт.);

     К – коефіцієнт використання робочого часу: К = 0,9.

Ритм – це час, за який з потокової лінії сходить кожна транспортна партія.

Р = r  · Q ,

де Р – ритм потокової лінії;

     r – такт;

    Q – кількість деталей у транспортній партії.

Транспортна партія – кількість деталей, поміщених у спеціальну транспортну тару (контейнер).

Швидкість лінії – відстань, яку проходить виріб за 1 хвилину.

V = 1 : r,

де V – швидкість ліній;

     1 – крок конвеєра;

     r – такт лінії.

Крок лінії – це відстань між центрами 2-х виробів на конвеєрі.

 

Кількість робочих місць визначається двома методами:

І метод   N = Tp : r

    Tp – трудомісткість деталі;

    r – такт лінії.

ІІ метод – через тривалість кожної технологічної операції (tj)

ni = ti : r

N = ∑ ni

N – загальна кількість робочих місць;

ti  - тривалість і-ої технологічної операції;

ni  - кількість робочих місць на і-ій операції.

 

На базі N здійснюється набір робочих та розраховується фонд заробітної плати потокової лінії.

Довжина ПЛ:

L = 1 · (N – 1),

де L – довжина лінії, 1 – крок її, N – число робочих місць.

На основі цього параметру виконується  розрахунок виробничої площі.

Тема 5 Виробничий процес та його організація

Питання самостійного вивчення: Гнучкі автоматизовані системи. Роботизація, комп’ютеризація при потоковому виробництві.

Автоматична лінія— це система керуючих пристроїв та машин-автоматів, які розміщені за ходом технологічного процесу й об'єднані автоматичними механізмами та пристроями для транспортування, накопичення заділів, усування відходів, зміни орієнтації.

Залежно від складу устаткування, що використовується, АЛ класифікуються за типами:

1. Автоматичні лінії з агрегатних верстатів.

2. Автоматичні лінії з універсальних верстатів-автоматів і напівавтоматів

3. Автоматичні лінії зі спеціального устаткування.

4 Автоматичні лінії з багатоцільових верстатів.

Роторні лінії є різновидом АЛ із спеціального устаткування, створюються на основі роторних машин і роторних транспортуючих пристроїв, при цьому обробка виробів поєднується в часі з безперервним транспортуванням заготовок по операціях технологічного процесу.

Залежно від засобу забезпечення ритмічності розрізняють синхронні (жорсткі) АЛ, для яких характерні жорсткі міжагрегатні зв'язки і єдиний цикл роботи верстатів, та несинхронні (гнучкі) АЛ із гнучким міжагрегатним зв'язком. Кожний верстат у цьому випадку забезпечений індивідуальним магазином — накопичувачем міжопераційних заділів.

Залежно від використання пристроїв-супутників розрізняють супутникові і безсупутникові автоматичні лінії, а від кількості технологічних потоків — однопоточні та багатопоточні.

Відповідно до функціонального призначення автоматичні лінії можуть бути механообробними, механоскладальними, складальними, заготівельними, термічними, контрольно-вимірювальними, пакувальними, консерваційними та комплексними.

Робототехнічні системи

Промисловий робот — універсальна автоматизована машина, що запрограмована на виконання у виробничому процесі багатьох послідовних команд для здійснення рухових функцій, аналогічних функціям людини.

Промисловий робот здатний відтворювати деякі рухові і розумові функції людини під час виконання ним основних і допоміжних виробничих операцій без особистої участі людини. Для цього його наділяють деякими властивостями: зором, дотиком, пам'яттю й іншими, а також здатністю до самоорганізації, самонавчання та адаптації до зовнішнього середовища.

Промислові роботи заміняють монотонну ручну працю, людей у верстатів із ЧПУ, а також там, де вони працюють з радіоактивними, токсичними, вибухонебезпечними речовинами, у складних температурних умовах, в умовах підвищеної вібрації, шуму, забруднення повітря і т. д.

Для здійснення різноманітних виробничих процесів в особливих умовах виробництва використовуються відповідні типи роботів, що об'єднуються в робототехнічні комплекси (РТК).

Найпростішим типом РТК є роботизована технологічна ланка (одиниця роботизованого устаткування), де виконується певна кількість допоміжних технологічних операцій.

Більш складним РТК є роботизована технологічна дільниця (РТД), яка об'єднує кілька роботизованих одиниць устаткування. На РТД промислові роботи виконують низку допоміжних технологічних операцій. Якщо операції здійснюються в єдиному технологічному процесі, то комплекс є роботизованою технологічною лінією (РТЛ).

Сукупність РТД може бути цехом, що охоплює також кілька автоматизованих складів і транспортних ПР, що зв'язує їх. Вищою формою розвитку роботизованого виробництва є комплексно роботизований завод.

Промислові роботи в РТК можуть виконувати основні технологічні операції (складання, зварювання, фарбування і т. д.) або допоміжні — з обслуговування основного технологічного устаткування.

Використання РТК в автоматизації виробництва підвищило його переваги завдяки: зручності експлуатації; якості обробки виробу; гнучкості; надійності і безпеці; ефективності.

Гнучке автоматизоване виробництво

Гнучке автоматизоване виробництво (ГАВ) є організаційно-технічною виробничою системою, що функціонує на основі комплексної автоматизації і здатна з мінімальними витратами й у короткі терміни, не припиняючи виробничого процесу і не зупиняючи устаткування, переходити на випуск нової продукції довільної номенклатури шляхом перебудови технологічного процесу за рахунок заміни програм управління.

Основний показник — ступінь гнучкості — визначається витратами часу на розширення номенклатури продукції, що випускається, та необхідними додатковими витратами при переході на випуск нової продукції.

Залежно від конкретно розв'язуваних завдань системою висуваються різноманітні аспекти гнучкості: машинна гнучкість, технологічна гнучкість, структурна гнучкість, виробнича гнучкість, маршрутна гнучкість, гнучкість за обсягом, гнучкість за номенклатурою.

У гнучкому автоматизованому виробництві робота всіх компонентів (технологічного устаткування, транспортних і складських систем, дільниць комплектування програмами, інструментами, пристроями) синхронізується як єдине ціле системою управління, що забезпечує перебудову технології виробництва (обробки) під час зміни виробів.

Складовими автоматизованого виробництва є:

1) гнучкі виробничі модулі (ГВМ);

2) гнучкі виробничі комплекси (ГВК);

3) автоматизована система технологічної підготовки виробництва (АСТПВ)

4) автоматизована система управління виробництвом (АСУВ).

Гнучкий виробничий модуль (ГВМ) — елементарний компонент ГВК (ГАЛ, ГАД), здатна автоматично переналагоджуватися й автономно функціонувати одиниця автоматичного технологічного устаткування (із ЧПУ), оснащена автоматизованими пристроями (роботами) завантаження заготовок, зняття обробленої деталі (вузла), вилучення відходів (наприклад, стружки), подавання і заміни інструменту, вимірів і контролю в процесі обробки деталей довільної номенклатури, а також пристроями діагностики негараздів і відмов у роботі.

ГВК — група устаткування з високим ступенем автоматизації, що призначена для обробки різноманітних видів заготовок, які випускаються малими і середніми партіями.

Складнішою виробничою одиницею є гнучка виробнича дільниця (ГВД). Вона охоплює кілька ГВК, об'єднаних АСУ та автоматизованою транспортно-складською системою, що автономно функціонують протягом заданого часу.

Автоматизація докорінно змінює характер організації виробничого процесу та праці. Порівняно з поточним методом виробництва, де робітник виконує протягом тривалого часу невелику за обсягом операцію диференційованого виробничого процесу, в автоматизованому виробництві тільки висококваліфіковані оператори і налагоджувальники контролюють роботу машин і регулюють їх дії.

Питання самостійного вивчення: Підготовка виробництва.

Виробництву нової (модифікованої старої) продукції передує комплекс робіт, який називають підготовкою (технічною підготовкою) виробництва.

Процеси створення та освоєння виробництвом нової продукції та технології утворюють єдину систему комплексної підготовки виробництва як не­від’ємної частини процесу виробництва, що охоплює цикл «дослідження — виробництво — експлуатація».

Система комплексної підготовки виробництва нових виробів включає підсистему науково-дослідної підготовки та підсистему технічної підготовки виробництва (дослідно-конструкторські, технологічні, екологічні та організаційно-економічні роботи). У практичній діяльності комплексну підготовку іноді називають науково-технічною підготовкою виробництва.

Процес створення та освоєння нової техніки має низку особливостей, які необхідно враховувати в його організації. У науково-технічній підготовці виробництва нових виробів бере участь велика кількість підрозділів підприємства. За функціями, що виконуються, вони групуються на тематичні, функціонально-тема­тичні, виробничі, обслуговуючі підрозділи, а також функціональні служби управління.

Основними завданнями науково-дослідної підготовки є розширення, поглиблення, систематизація знань та отримання необхідних результатів для створення нових видів техніки, технологічних процесів і прогресивних методів організації та оперативного управління виробництвом.

Науково-дослідну підготовку звичайно поділяють за рівнями розробок, що виконуються: фундаментальні, пошукові, прикладні та дослідно-конструкторські (проектно-конструкторські).

Науково-дослідна робота здійснюється за певними етапами: технічне завдання; технічна пропозиція; теоретичні та експериментальні дослідження; технічний звіт; здавання та приймання НДР.

У процесі наукових досліджень у технічній галузі як результат творчої діяльності дослідників з’являються відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції.

Для забезпечення високого рівня техніки, що розробляється, та її конкурентоспроможності на світовому ринку здійснюються патентні дослідження.

Без наявності необхідної патентної і науково-технічної інформації неможливе проведення науково-дослідної роботи.

Патентні документи — сукупність документів, які публікуються і не публікуються (і витяги з них), що містять інформацію про результати науково-технічної діяльності, заявлені і визнані відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки й інші об'єкти промислової власності, а також відомості про права винахідників, патентовласників, власників дипломів на відкриття і свідчень про реєстрацію корисних моделей.

Ліцензія являє собою дозвіл на використання об'єкта угоди, де одна із сторін — ліцензіар (патентовласник) надає другій стороні — ліцензіату права на користування винаходом.

Патентна і науково-технічна інформація на стадіях НДР і ДКР використовується для:

— прогнозування тенденції розвитку наукового напряму, об'єктів техніки та технологій виробництва;

— оцінки технічного рівня розробок шляхом зіставлення їх з останніми запатентованими об'єктами промислової власності;

— перевірки патентоспроможності виконуваних розробок;

— перевірки патентної чистоти виконуваних розробок і можливості патентування їх за кордоном.

Правовий захист винаходів можна забезпечити як всередині країни, так і за її межами.