11. Діактричні знаки. Числове значення букв кирилиці.

Кирилична і глаголична азбуки досить широко використовували систему діактричних (розрізнювальних) знаків, запозичених з грецької мови. Найпоширенішими були камора, паєрик, титло тощо.

Камора, яка мала вигляд апострофа, скісної риски чи маленького півкола і вживалася для позначення м'яких приголосних л, р, н. Зрідка знак може вживатися над губними приголосними б, п, в, м.

У словах, запозичених з інших мов, цей знак вживається над літерами г, к, х у позиції перед є, и для позначення пом'якшеної вимови цих приголосних.

Знак паєрик, або єртиця, вживався для позначення пропущеної літери ъ або ь.

Найчастіше вживався знак титло (~), який мав кілька варіантів написання і позначав скорочене написання слів або числове значення літер. Скорочувалися найчастіше широковживані слова – найчастіше релігійні терміни, які легко могли зрозуміти читачі.

12. Характеристика найважливіших кириличних і глаголичних пам'яток.

Пам'ятки безпосередньо періоду діяльності Костянтина і Мефодія та їхніх учнів до нас не дійшли. Їх було знищено після вигнання учінів Мефодія з Моравії. Нам відомі досить точні копії найдавніших рукописів, зроблені учнями Костянтина і Мефодія. Ці пам'ятки нечисельні, кілька з них датовані кінцем 10 ст., а решта – 11 ст.

Глаголичні пам'ятки:

1) Київські листки, або Київський місал. Це уривок католицької обідні, що підтверджує моравське походження тексту. Від тексту збереглося 7 пергаментних аркушів. Це найдавніша пам'ятка старосл. письма, що найточніше відтворює початковий етап слов'янської писемності.

2) Зографське євангеліє. Це неповний рукопис на 304 пергаментних аркушах. У ньому втрачено частину тексту, а цю прогалину заповнив пізніший переписувач, однак теж глаголицею і в старослов'янській редакції. Час написання тексту – 11 ст.

3) Маріїнське євангеліє написано в 11 ст. найвірогідніше в Македонії і складається з 173 пергаментних аркушів, у ньому відсутні початок, частина середини і кінець.

Кириличні пам'ятки:

1) Напис царя Самуїла зроблено на могильній плиті членів сім'ї Самуїла у 993 р., він містить 11 рядків тексту.

2) Супрасльський рукопис. Пам'ятка 11 ст. болгарського походження, за своїм складом березнева мінея, тобто книга церковних читань на всі дні березня – житія святих, легенди, проповіді Іонанна Златоуста та ін. Її складають 280 аркушів, об'єднаних у три частини.

3) Савина книга. Це збірник євангельських читань, який має дві приписки із згадкою про попа Саву, іменем якого і названо пам'ятку. Написано книгу у 11 ст. у Східній Болгарії.

13. Три перехідні палаталізації задньоязикових.

Перша палаталізація задньоязикових приголосних - це процес зміни твердих задньоязикових приголосних на м'які шиплячі передньоязикові приголосні перед голосними переднього ряду у процесі словозміни і словотворення. Ця палаталізація відбулася у ранній праслов’янський період, ще до монофтонгізації дифтонгів, тому засвідчена в усіх слов’янських мовах. Задньоязикові постійно тверді *g, *k, *ch не могли пом’якшуватися, а тому, попадаючи у позицію перед голосним переднього ряду є, ь, юс малий, и, які вимагали обов’язкового пом’якшення, вони змінилися на dž>ž, č, š. У результаті цього процесу в праслов’янській мові з’явилися нові приголосні ž, č, š. Першу палаталізацію широко представлено в сучасній українській літературній мові у вигляді чергувань задньоязикові – шиплячі. Перша палаталізація задньоязикових приголосних зумовила появу в слов'янських мовах чергування задньоязикових і шиплячих приголосних у тих випадках, коли в корені були наявні давні чергування голосних, а також на кінці морфем при словотворенні і словозміні: рекох'-рече, отрокъ-отроче. У результаті дії палаталізацій задньоязикових у мовах слов’ян з’явилося чергування приголосних: г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с, але вони не однаковою мірою представлені в усіх слов’янських мовах.

Друга палаталізація задньоязикових приголосних - це процес зміни твердих задньоязикових приголосних *k, *g, *ch на свистячі [c], [z] [s] перед голосними переднього ряду дифтонгічного походження в процесі словозміни. Дія другої палаталізації задньоязикових була обумовлена тим, що після монофтонгізації дифтонгів *oi, *аі, *еі, що починалися на голосний, змінилася позиція для задньоязикових приголосних: вони знову потрапили в положення перед голосними переднього ряду [i], [м]. Оскільки діяв закон звукового сингармонізму, то тверді задньоязикові повинні були зазнати палаталізації. Наслідки другої палаталізації спостерігаються найчастіше в кінці основи слова, дуже рідко засвідчені на початку слова. Найчастіше цей процес відбувався у таких випадках: - у формах Д. і М. в. однини і множини іменників і прикметників (влъкъ-влъц ять); - у формах Н. в. множини іменників і прикм. ч. р. (влъци); - у формах наказового способу дієслів (помог юс великий – помози); - у формах Н. в. двоїни іменників ж. р.; - у формах коротких прикметників (высокъ-высоци); - у деяких займенникових формах. У результаті дії палаталізацій задньоязикових у мовах слов’ян з’явилося чергування приголосних: г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с, але вони не однаковою мірою представлені в усіх слов’янських мовах.

Третя палаталізація задньоязикових приголосних - це процес зміни задньоязикових приголосних *k, *g, *ch на свистячі [c], [z] [s] після голосних переднього ряду и, ь, юс малий та складотворчого р у процесі словотворення. Дію цього закону обмежувала наявність у наступному складі голосних переднього ряду ъ та ы (ликъ-лицє). У результаті дії палаталізацій задньоязикових у мовах слов’ян з’явилося чергування приголосних: г-ж-з, к-ч-ц, х-ш-с, але вони не однаковою мірою представлені в усіх слов’янських мовах.