Тема 10: Економічний аналіз інвестиційного проекту

Метою економічного аналізу проекту є встановлення його національної привабливості, оцінка його економічної ефективності на підставі альтернативної вартості ресурсів і продукції проекту та визначення можливості сприяння проекту національному добробуту країни.

Економічний аналіз має за мету визначити, чи існують альтернативні шляхи досягнення тих самих економічних вигод з меншими витратами та чи сприяє даний проект здійсненню цілей розвитку національної економіки.

Економічний аналіз призначений оцінити відповідність проекту його економічному середовищу, що регламентує розподіл доходів, обмеження або стимулювання виробництва й торгівлі тощо, і безпосередньо впливає на фінансову здійснимість проекту.

Сучасна вітчизняна практика відбору та оцінки проектів обмежується визначенням ступеня впливу проекту на добробут його власників або інвесторів, що відображається у фінансовому аналізі проекту. Здійснюючи фінансовий аналіз, проект вивчають з погляду фінансової привабливості для інвестора та організацій, які його реалізують. Критеріями відбору проектів за результатами фінансового аналізу є додаткові грошові потоки, що виникають при реалізації, його рентабельність та окупність вкладеного капіталу. Проект аналізується в тому чи іншому діловому оточенні, нормативно-правовому полі, в якому його здійснюватимуть. Його оцінка базується на узгодженості цілей проекту з корпоративними цілями розвитку, які не завжди збігаються з національними інтересами.

Тому істотною помилкою є ототожнення фінансових та економічних аспектів проекту, ігнорування інвесторами оцінки значення проекту для суспільства. Цілі економічного аналізу відрізняються від фінансових і вимагають Іншого аналітичного підходу.

Базовою концепцією економічного аналізу є концепція альтернативної вартості, яка говорить, що, оскільки всі ресурси суспільства обмежені і можуть мати різне застосування, їх вартість повинна вимірюватися з погляду втраченої можливості займатися найкращим з доступних альтернативних видів діяльності, які вимагають використання тих самих ресурсів.

Відмінність фінансового та економічного підходів до оцінки проекту: фінансист оцінює проект з огляду на грошові потоки, сформовані відповідно до цін внутрішнього ринку на ресурси проекту та його готову продукцію, а економічний аналітик, розглядаючи проект, оцінює реальну вартість продукції, що виготовляється. У своєму аналізі він використовує ціни вільного ринку на сировину й матеріали, беручи їх значення на рівні світових.

Оцінка праці здійснюється не за реальними доходами, які фактично одержуються в результаті роботи, а за величиною можливої винагороди, що її можна було б заробити, маючи вільний вибір місця докладання праці. І, нарешті, він оцінює дохід від виготовлення продукції на основі цін, які б держава заплатила при закупівлі його на світовому ринку, а не тих закупівельних цін, які вона заплатила виробникові.

Наведений приклад показує зовсім інший підхід економіста до оцінки вартості використовуваних матеріалів, праці та продукції, що виробляється. Цей підхід визначає цінність проекту на основі очікуваних витрат і вигід, які має одержати суспільство у разі його реалізації.

Визначення економічної привабливості проекту пов’язане з оцінкою проекту з точки зору можливості досягнення певних економічних цілей розвитку країни. Оцінка економічної ефективності проекту проводиться з метою визначення результативності використання дефіцитних ресурсів суспільства в межах проекту

Факторами, що впливають на економічну цінність проекту є:

1) ефективність використання національних ресурсів;

2) вплив проекту на розвиток національної економіки;

3) безпосередній вплив проекту на економіку країни.

Визначення економічної цінності проекту засноване на встановленні:

– впливу результатів проекту на розвиток національної економіки (економічної привабливості);

– оцінки використовуваних ресурсів і результатів проекту за цінами, що відображають їх справжню цінність для національної економіки (тіньове ціноутворення);

– прямих впливів проекту на економіку країни (зміна попиту і пропозиції на окремі товари, зайнятості, платіжного балансу, економічної ситуації, тощо), а також опосередкованого впливу результатів проекту (розвиток нових галузей, залучення до виробництва недовикористаних потужностей).

Формальна методика економічного аналізу аналогічна фінансовому аналізу: необхідно оцінити пов’язані з проектом приріст вигоди і витрати для кожного окремого проміжку часу і підрахувати сукупні дисконтовані чисті вигоди. Різниця полягає у складі вигод і витрат, що враховуються, методах їх оцінки, та підходах до дисконтування вигід і витрат, що матимуть місце у майбутньому.

З точки зору економічного аналізу, вигоди проекту полягають у збільшенні кількості благ (ресурсів), доступних до використання у суспільстві, з врахуванням ефектів їх розподілу між різними соціальними групами.

Витратами є вигоди від найкращого альтернативного способу використання ресурсів, які будуть витрачені для реалізації проекту.

Цінність отриманих в результаті здійснення проекту благ має визначатись у відповідності з готовністю споживачів платити за дані блага – тобто, використовуючи термінологію мікроекономіки, – за приростом надлишку споживачів.

Істотна різниця між фінансовим і економічним аналізом полягає у складі вигід і витрат, пов’язаних з проектом.

Наприклад, податки та субсидії мають враховуватись у фінансовому аналізі, тому що безпосередньо впливають на добробут суб’єкта, який реалізує проект. Для економіки в цілому податки та субсидії є лише перерозподілом благ від одних учасників економіки до інших, і не впливають безпосередньо на кількість реальних ресурсів, доступних до використання в економіці. Водночас, економічний аналіз має враховувати вплив на загальноекономічну ефективність економічної політики уряду, якщо її наслідком є втрати (чи виграш) у ефективності.

Важливою відмінністю є також те, що фінансовий аналіз враховує лише приватні вигоди і витрати – тобто ті вигоди і витрати, які отримує (несе) суб’єкт, який реалізує проект. Економічний аналіз повинен враховувати сукупні суспільні вигоди і витрати, тобто не лише приватні, але й зовнішні.

Вигоди і витрати по проекту у економічному аналізі мають оцінюватись не за фактичними ринковими цінами, які здебільшого знаходяться під впливом різноманітних факторів неспроможності ринку (ринкової влади, зовнішніх ефектів, недосконалої інформації тощо) та державного втручання, а за ефективними (так званими тіньовими) цінами – альтернативній вартості ресурсів з точки зору економіки в цілому.

Нарешті, дисконтування майбутніх вигід і витрат, на відміну від фінансового аналізу здійснюється не за ринковою вартістю капіталу, а за суспільно ефективною ставкою дисконтування, яка відображає суспільні переваги між сьогоднішнім і майбутнім споживанням.

Для визначення економічної цінності проекту використовують поняття альтернативної вартості, тіньових цін, невідчутних вигод та втрат, трансфертних платежів, споживчого надлишку.

Альтернативна вартість – вартість виробництва товару чи послуги, що вимірюється стосовно втраченої можливості виробництва іншого виду товарів або послуг і потребує таких же витрат ресурсів, ціна заміни одного блага іншим.

Другими словами альтернативна вартість є втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого варіанту їх застосування.

Якщо у виборі двох можливих благ та їх джерел споживач (покупець) віддасть перевагу першому виду товару чи послузі, жертвуючи при цьому другим, то друге благо є альтернативною ціною першого.

Альтернативна вартість будь-якої діяльності вимірюється як вартість найкращої з втрачених (не вибраних) альтернатив. Це жертви, пов'язані з другим найкращим вибором, доступним для когось, хто мусить вибрати з кількох взаємовиключних варіантів. Альтернативна вартість це, наприклад, вартість втраченої (найкращої з втрачених) можливості виробництва іншого виду товару або послуг, що вимагають тих же витрат ресурсів.

Альтернативна вартість є ключовим поняттям в економіці як вираз "основного взаємозв'язку між дефіцитом і вибором". Поняття альтернативної вартості відіграє важливу роль у перевірці чи рідкісні (дефіцитні) ресурси використовуються ефективно. Таким чином, альтернативна вартість не обмежується до грошових або фінансових витрат: реальна вартість втраченої продукції, втрачений час, задоволення або будь-які інші вигоди, які створюють корисність також повинні враховуватися.

Альтернативна вартість завжди існує там, де є вибір. Коли ми обираємо, ми приймаємо один варіант і при цьому відмовляємося від іншого. Отже, альтернативною вартістю обраного варіанту буде вартість варіанту, від якого ми відмовились.

Наприклад, якщо підприємство має власне приміщення, де може або розпочати виробництво якоїсь продукції, або здати його в оренду, то альтернативною вартістю при виборі виробництва є втрачений прибуток з оренди. В економічних теоріях альтернативна вартість у таких випадках включається в витрати виробництва.

У проектному аналізі необхідно враховувати не фактичну вартість товару чи послуги, а вартість товару чи послуги від яких ми відмовляємося.

Тіньова ціна – це суспільна оцінка продукту або ресурсу, виражена у грошовому вимірі та сформована на базі граничних витрат виробництва необхідного ресурсу, вартості імпортних аналогів на основі еквівалента світових цін, величини альтернативної вартості ресурсів, витрачених на виробництво даного продукту.

Тіньовою ціною деякого обмеженого ресурсу називають приріст добробуту суспільства в цілому за умови, що доступна кількість ресурсу Р зросте на одиницю.

В ідеальній економіці, коли всі ринки є досконало конкурентними, інформація повною і загальнодоступною, відсутні ринкова влада, зовнішні ефекти, суспільні блага і державне втручання, ринкові ціни будуть в точності дорівнювати тіньовим цінам. Але в реальності ринкові ціни знаходяться під впливом всіх перерахованих факторів, тобто не є економічно ефективними.

Здійснення економічного аналізу проектів на практиці передбачає, таким чином, певну корекцію фактичних ринкових цін для наближення їх до ефективних значень.

Декілька прикладів подібної корекції.

Нехай при реалізації проекту в якості ресурсу використовується певний товар, що виробляється монополістом. По якій ціні повинні обчислюватись витрати на даний ресурс – по ринковій (тобто монопольній) чи по показнику граничних витрат на виробництво?

Відповідь залежить від того якими будуть зміни у економіці в цілому, якщо проект буде реалізований. Якщо обсяг виробництва товару в економіці збільшиться рівно на той обсяг, що буде використаний в проекті, то для оцінки вартості повинні бути використані граничні витрати. Якщо ж, загальна кількість виробництва даного товару не зміниться, тобто в проекті буде використано той ресурс, що у випадку відмови від проекту використовувався б іншим (альтернативним) чином, то витрати повинні оцінюватись по ринковій (монопольній) ціні, яка відображає вигоди від альтернативного способу використання.

Подібний принцип має використовуватись і коли йдеться про непрямі податки.

Непрямі податки – податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг.

Наприклад, ресурс продається на конкурентному ринку, але оподатковується акцизним податком. Якщо певна кількість цього ресурсу витрачається для реалізації проекту, ресурс повинен оцінюватись по граничних витратах виробника (без акцизного податку), якщо обсяг його виробництва зріс у зв’язку з реалізацією проекту. Якщо загальний обсяг виробництва ресурсу в економіці не зростає, то ефективною ціною є ринкова ціна (що включає акцизний податок), тому що вона є відображенням граничних вигід від використання даного ресурсу альтернативним способом.

Одним з відомих практичних підходів визначення тіньових цін є використання цін міжнародної торгівлі замість цін внутрішнього ринку. Аргументом на користь цього є те, що ціни міжнародної торгівлі не знаходяться під впливом факторів неспроможності внутрішнього ринку і відображають з одного боку альтернативні витрати використання ресурсів всередині країни (експортні блага), з іншого – граничні витрати збільшення внутрішнього споживання (імпортні блага).

Особливі труднощі при здійсненні економічного аналізу виникають, коли необхідно визначити цінність для суспільства тих благ, що не можуть продаватись і куплятись на ринку: наприклад, часу, чистого повітря, відновлення пам’яток культури. Нарешті, одною з найскладніших проблем для економічної оцінки є цінність людського життя, коли йдеться, скажімо, про проекти спрямовані на підвищення безпеки життєдіяльності чи збереження здоров’я людей.

З’ясування економічної цінності проекту надає можливості оцінити, наскільки позитивні результати (вигоди) перевищують його негативні наслідки (втрати), якою буде величина виграшу суспільства в разі реалізації проекту

Обираючи проект, треба відповісти на такі питання:

– яким буде чистий економічний дохід проекту?

– хто скористається одержаним доходом?

– який доступ користувачів проекту до цього доходу?