15.Принципи проведення ревізії та перевірки

Мета ревізії визначається її завданнями, тобто тим колом питань, яке потребує обов’язкового контролю вищестоящими органами та досягається шляхом застосування спеціальних знань при перевірці документованої обліково-економічної інформації.

Сьогодні завдання ревізії значно розширюються через посилення контролю в галузі організації праці, нормування витрат на виробництво. планування, організації виробництва, використання обладнання, дотримання технології виробництва. Основними завданнями ревізії є:

здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням;

перевірка стану і достовірності бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів;

розробка пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та їх запобігання в подальшому.

Функції ревізії представляють собою конкретний прояв її завдань та цілей в боротьбі з господарськими порушеннями та зловживаннями.

Функції ревізії є конкретними та однорідними за змістом. Вони є загальними для всіх видів та рівнів проведення ревізії. Реалізація функцій ревізії на конкретному підприємстві полягає у вивченні його письмової інформації з точки зору законності та ефективності господарювання, попередженням можливих порушень. Тому можна казати про єдність завдань, функцій та мети ревізії (див. рис. 8.2).

Ревізійний апарат, виявляючи і попереджаючи порушення і розкрадання, здійснюючи профілактику господарських порушень і безгосподарності, робить вагомий внесок у підтримання режиму економії і виявлення резервів виробництва. Повна ліквідація розкрадання і безгосподарності – це величезний внесок ревізорів у підвищення ефективності всього суспільного виробництва і збереження власності.

Господарський контроль в Україні: стан, сутність, перспек­тиви.

Господарська діяльність неможлива без застосування системи економічних важелів щодо дотримання законодавства у сфері господарської політики, тобто без систематичного і дієвого контролю з боку держави за виробництвом, розподілом і споживанням суспільного продукту. За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість продукції і всі види обслуговування, які існують на ринку. Контроль – це перевірка виконання тих або інших господарських рішень з метою встановлення їх законності і економічної доцільності. Наукові підходи до визначення поняття «господарський контроль» завжди були різними. В літературі його розглядали і як принцип, і як метод і форму, і як вид діяльності. До теперішнього часу вчені так і не прийшли до єдиної думки щодо назви такого контролю. Одні називають його економічним, інші – фінансово-господарським або господарським. Фінансово-господарський контроль – це процес спостереження і перевірки господарських і фінансових операцій підприємств з метою виявлення відхилень від норм чинного законодавства, встановлення достовірності і ефективності здійснених операцій, усунення і попередження негативних явищ і тенденцій. Сферою фінансового контролю є господарські операції, здійснені з використанням грошей. Фінансовий контроль охоплює такі показники, як: виручка від реалізації продукції, інші надходження, основні види витрат, стан оборотних коштів, активів і пасивів балансу, рентабельність, фінансовий стан і платоспроможність підприємства, розрахунки з бюджетом і кредитними установами, дебіторсько-кредиторська заборгованість і т.д. Основними завданнями фінансово-господарського контролю відповідно до Указу Президента щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи є: - перевірка дотримання порядку реалізації державної політики контролю за використанням підприємствами коштів бюджетів всіх рівнів і позабюджетних фондів, стану обліку і звітності; - прийняття органами державної контрольно-ревізійної служби обов'язкових до виконання підприємствами рішень за фактами порушень фінансової дисципліни, нецільового використання коштів, несплати податків, зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів і приховування отриманих доходів; - звертання органів державної контрольно-ревізійної служби в інтересах держави до судових органів і арбітражних судів; - періодичне проведення планових ревізій і перевірок використання бюджетних коштів і позабюджетних фондів, збереження майна, однак не рідше одного разу на три роки; - встановлення адміністративної відповідальності за недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, нецільове використання коштів бюджетів і позабюджетних фондів, за невиконання вимог контрольних органів по усуненню порушень; - здійснення фінансового контролю контрольно-ревізійною службою у взаємодії з органами податкової служби, державного казначейства, суду і прокуратури з метою недопущення дублювання; - систематичне інформування органів виконавської влади про факти порушень фінансової дисципліни і внесення пропозицій по забезпеченню їх усунення і притягнення винних до відповідальності. У ринкових умовах господарювання контроль є важливим чинником ефективного управління виробничими й комерційними струк­турами, здійснюваного для отримання максимального прибутку і виконання зобов'язань перед державою щодо оплати податків. Фінансово-господарський контроль виконує такі основні функції: профілактичну, інформаційну і мобілізуючу. У ринковому середовищі контролю підлягає вся господарсько-фінансова діяльність підприємства, що спонукає підприємців відповідально ставитися до виконання своїх обов’язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх ліквідації, реалізуючи при цьому профілактичну функцію. У процесі контролю виявляють не тільки недоліки, а й позитивні сторони діяльності. Останні як передовий досвід можуть стати надбанням інших суб’єктів господарювання, завдяки чому реалізується мобілізуюча функція контролю.

Контроль і ревізія грошових коштів та банківських операцій.

Завдання ревізій операцій на рахунках в банку:

1)перевірка своєчасності, законності, достовірності операцій, відображених на рахунках в банку після надходження і списання грошових коштів;

2) контроль за використанням грошових коштів суворо за цільовим призначенням;

3)контроль за своєчасністю надходження і перерахування коштів по розрахунках з постачальниками і підрядниками, покупцями і замовниками, бюджетом, банками по позиках, з робітниками й службовцями із розрахунків по заробітній платі;

4)контроль за дотриманням правил та форм розрахунків із покупцями та замовниками;

5) контроль за законністю і правильністю операцій з іншими грошовими коштами.

Джерела ревізії операцій на рахунках в банку:

1. виписки банку по відповідних рахунках з додатками, що є підставою для проведення прибутково-видаткових операцій,

2. копії платіжних доручень, вимог-доручень, заяв на виставлення акредитива, книжки грошових та розрахункових чеків і т. д.,

3. книги аналітичного обліку інших грошових коштів,

4. облікові регістри по рахунку 31 «Рахунки в банках», 33 «Інші кошти», Головна книга, Баланс.

Організація і планування контрольно-ревізійної роботи.

Планові перевірки, ревізії проводяться на підставі річних, піврічних, квартальних планів роботи колегії Рахункової палати, річних, піврічних, квартальних планів роботи департаментів та інших структурних підрозділів.

Позапланові перевірки, ревізії проводяться за рішенням колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень Верховної Ради України, звернень комітетів Верховної Ради України та запитів народних депутатів України, за якими Верховна Рада України приймає рішення, звернень та пропозицій Президента України та Кабінету Міністрів України.

Обов'язковою умовою проведення перевірки, ревізії є наявність затвердженої програми перевірки, ревізії. Проект програми розробляється в департаменті або іншому підрозділі Рахункової палати під керівництвом директора департаменту або іншого члена Рахункової палати, відповідального за проведення перевірки, ревізії на підставі затверджених планів робіт та рішень колегії Рахункової палати про проведення позапланових контрольних заходів.

Перед складанням програми перевірки, ревізії департамент, відповідальний за її проведення, аналізує:

o інформацію, документацію, нормативно-правову базу, яка стосується предмета перевірки, ревізії та її об'єктів і яка є в департаменті, а також отриману від інших департаментів та структурних підрозділів Рахункової палати інформацію щодо характеристики предмета та об'єктів перевірки, ревізії;

Контроль і ревізія розрахункових операцій.

Важливу ділянку економічної роботи підприємства становлять розрахункові та кредитні операції, від своєчасності і правильності проведення яких залежить виконання планів реалізації продукції і прибутку, прискорення оборотності коштів, мобілізації коштів і спрямування їх на покриття виробничих та інших затрат. Підприємства систематично ведуть розрахунки з постачальниками, покупцями, кредиторами, а також операції з отримання, використання та погашення кредитів. Вся ця діяльність і є об’єктом комплексної ревізії. Основні завдання ревізії розрахункових і кредитних операцій – дотримання чинних положень про оплату витрат на відрядження, по виплаті компенсації при переході на роботу в іншу організацію, витрачання грошей на операційні і господарські витрати; законність здійснення операцій по розрахунках з дебіторами і кредиторами, виконання завдань із зниження дебіторської і кредиторської заборгованості, обґрунтованості їх списання; повнота і своєчасність пред’явлення претен­зій за порушення договірних зобов’язань, виявлення матеріальних втрат і обґрунтованості їх списання; обґрунтованість одержання, правильного використання і своєчасності погашення кредитів банку; дотримання встановлених правил інвентаризації розрахунків.

Контроль і ревізія основних засобів та материальных и нематеріальних активів.

Основні зароби – це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у виробництві або постачанні товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Збереження основних засобів, забезпечення їх нормального стану та раціональне використання є основним завданням колективу підприємства. Звідси у програмі проведення комплексної ревізії основною є перевірка операцій, пов’я-заних із основними засобами. Важливими завданнями ревізії основних засобів є перевірка дотримання умов, що забезпечують зберігання основних засобів та нематеріальних активів; перевірка законності та правильності операцій, пов’язаних із рухом основних засобів, нематеріаль-них активів та їх документальним оформленням; перевірка правильнос-ті віднесення активів до основних засобів; перевірка правильності і своєчасності нарахування та включення у витрати виробництва амортизаційних витрат; перевірка правильності проведення переоцінки основних засобів; перевірка правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних з рухом основних засобів; перевірка своєчасності освоєння виробничих потужностей, виконання показників ефективності використання обладнання; виявлення обладнання, що не використовується, обстеження його стану, умов збереження; перевірка операцій, пов’язаних з орендою основних засобів. Інформаційна база, використовувана під час перевірки основних засобів, містить основні нормативні документи, що регулюють питання організації бухгалтерського обліку й оподатковування основних засобів; наказ про облікову політику організації; первинні документи, які ві-дображають операції по основних засобах: акт прийому-передачі.

Контроль і ревізія нематеріальних активів   Перевіряючи нематеріальні активи, ревізору необхідно знати, що це особливий вид капітальних вкладень. Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має мате­ріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від під­приємства) та утримується підприємством з метою використання про­тягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, як-що він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністра­тивних цілях чи надання в оренду іншим особам. Бухгалтерський облік нематеріальних активів повинен вестися щодо кожного об’єкта за такими групами: права користування природ­ними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про при­родне середовище тощо); права користування майном (право користу­вання земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо); права на об’єкти промис­лової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конку­ренції тощо); авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо); гудвіл; інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо). У процесі перевірки ревізору необхідно вияснити, які конк­ретні об’єкти нематеріальних активів обліковуються на підприємстві. Контроль і ревізія використання трудових ресурсів та фон­ду оплати праці.

Важливою умовою ефективного використання трудових ресурсів є обґрунтоване нормування праці та тарифікація працівників і робіт. При перевірці нормування встановлюють наявність календарного плану перегляду норм праці, виходячи із зональних норм виробітку на окремі види робіт з урахуванням впроваджених нових технологій, механізації і автоматизації виробничих процесів. Основними показниками, що характеризують рівень нормування праці, є коефіцієнти технічно обґрунтованих норм та їх виконання. Останнє виявляють шляхом аналізу даних первинних документів: облікових праці і виконаних робіт, облікових листів трактористів-машиністів, нарядів тощо. Крім того, проводять опитування виконавців робіт, оскільки виконання норм виробітку не завжди підтверджує їх обґрунтованість. Подекуди виконання завищених норм досягають за рахунок зниження якості робіт, що негативно впливає на продуктивність праці, на якість продукції. Якщо потрібно, проводять контрольні спостереження, хронометражі, фотографування робочого дня. Одночасно з’ясовують причини невиконання норм виробітку і норм обслуговування тварин, а також масового їх перевиконання у значних розмірах. Обґрунтованість тарифікації працівників і окремих видів робіт перевіряють на підставі протоколів засідань кваліфікаційних (атестаційних) комісій, тарифно-кваліфікаційних довідників, особових карток, розрахунково-платіжних відомостей, первинних документів з обліку праці та її оплати, наказів, розпоряджень адміністрації. За наявності сигналів, заяв про неправомірні дії з присвоєння вищих розрядів можна організовувати контрольні атестації.

Вибірковим способом перевіряють правильність використання норм, розцінок і підраховують переплати у зв’язку із завищенням розрядів робіт, розцінок, заниження норм виробітку. В актах або додатках до них обов’язково зазначають дату і номер документа, прізвища виконавців, і тих, хто затверджував документи з нарахування оплати праці.

4.

Перевірку здійснюють вибірковим способом. Для цього визначають зони найвищого ризику, тобто ділянки з найбільш можливою вірогідністю наявності помилок і порушень.

Доцільно перевірити первинні документи з нарахування оплати праці у тих виробничих підрозділах або категоріях працівників, де виявлено найбільшу перевитрату оплати праці, а всередині них – документи щодо оплати праці осіб з особливо високими заробітками і тих, в яких заробітки протягом певного звітного періоду значно коливаються. Для цього вивчають розрахунково-платіжні відомості і особові рахунки.

Одне з найбільш відомих порушень і зловживань при нарахуванні оплати праці – завищення обсягу робіт (приписки). Тому контроль доцільно сконцентрувати на виявленні саме цих фактів. Способи виявлення приписок залежать від особливостей нарахування оплати праці в окремих галузях.

При застосуванні в рослинництві протягом року відрядного або погодинного авансування перевіряють правильність визначення в кінці року заробітку за одержану продукцію і сум доплат.

При перевірці нарахування оплати праці працівникам тваринництва проводять звірку розрахунку нарахування оплати праці працівникам тваринництва з документами на оприбуткування продукції (журнал обліку надою молока, розрахунок визначення приросту живої ваги, акт на оприбуткування приплоду, щоденник надходження с.-г. продукції).

Особливу увагу слід звернути на перевірку обґрунтованості доплат, премій, надбавок. У рослинництві значні суми виплачують у вигляді додаткової оплати. Необхідно виявити наявність підстав для її нарахування, а також правильність застосування додаткової оплати згідно з Положенням про оплату праці. У тваринництві правильність нарахування надбавок перевіряють відповідно до Положення про підвищення тарифних ставок за обслуговування худоби на відгінних пасовищах, вивезення пасіки тощо. Перевіряють обґрунтованість доплат за класність, а також за стаж роботи, з’ясовують наявність посвідчення про присвоєння кваліфікації та відповідного стажу за трудовою книжкою.

Контроль і ревізія собівартості продукції та її реалізації.

Ревізію собівартості готової продукції доцільно проводити в такій послідовності: спочатку перевіряють формування витрат вироб­ництва за елементами, правильність та обґрунтованість кошторисів за окремими видами витрат, правильність складання калькуляції собі­вартості продукції за статтями витрат, досліджують шляхи її зниження. Ревізор повинний простежити за тим, щоб вихідна база – собі­вартість планованого обсягу товарної продукції, була “очищена”від непродуктивних витрат і невиправданих перевитрат у базовому році. Витрати за економічними елементами включають матеріальні витрати (за винятком зворотних відходів), витрати на оплату праці, від­рахування на соціальне страхування і в Пенсійний фонд, амортизацію основних засобів і інших витрат. Основною метою перевірки калькуляції собівартості продукції є перевірка правильності віднесення витрат на виробництво і реа­лізацію продукції, тому що собівартість продукції – один з основних оцінних показників, що визначають якість роботи підприємства. Ве­личина собівартості (ріст і зниження її) впливає на формування при­бутку і рентабельності, і отже, на платежі в бюджет і виплату диві­дендів власникам.

Для забезпечення обліку витрат основного виробництва вони групуються за видами виготовленої продукції на рахунку 23. Цей рахунок за економічним змістом характеризує стан господарських процесів і стосовно балансу – активний. На дебеті відображають: суму сировини і матеріалів на виготовлення продукції за обліковими цінами; суму транспортно-заготівельних витрат, що підлягають включенню в собівартість продукції на весь обсяг витрачених цінностей по підприємству в цілому; амортизаційні відрахування; витрати на оплату праці працівників, зайнятих випуском продукції, резерв на відпустку; відрахування в Пенсійний фонд і на соціальне страхування; суму зносу спеціальних інструментів і пристроїв, віднесених на виготовлену про-дукцію; витрати на освоєння нових видів продукції і виробництв, що підлягають списанню на виготовлену продукцію; витрати на утри­мання і експлуатацію машин і устаткування; загальновиробничі вит­рати. На кредиті відображають вартість зекономлених матеріалів і по­вернення відходів, зданих на склад, фактичну собівартість остаточного невиправного браку продукції, фактичну собівартість готової продукції, зданої на склад. Контроль і ревізія власного капіталу. Основними завданнями ревізії власного капіталу є перевірка: - правильності формування і використання (вилучення) власного капіталу; - дотримання встановленого установчими документами розміру статутного капіталу; - правильності ведення обліку внесків до статутного капіталу і розрахунків за дивідендами тощо.  Джерелами ревізії є: - первинні документи (акції, прибуткові касові ордери про збір установчих внесків, акти приймання-здавання до статутного капіталу установчих внесків тощо); - регістри синтетичного й аналітичного обліку з рахунків 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49;

• Головна книга; 

• звітність. 

Основним компонентом власного капіталу є статутний капітал. Тому ревізію цього розділу слід починати з перевірки правильності формування і вилучення (зменшення) статутного капіталу. За кредитом рахунка 40 “Статутний капітал” відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом - його зменшення. Причому сальдо на цьому рахунку має відповідати розмірові статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства. Аналітичний облік статутного капіталу ведеться за видами капіталу за кожним засновником, учасником, акціонером тощо. Власний капітал засновників або учасників поділяється на реєстрований і нереєстрований. До першого відносять статутний і пайовий капітал, до другого - додатковий, резервний, страховий капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Ревізор перевіряє, чи дотримуються на підприємстві статутних положень, чи правильно формується майно підприємства за рахунок інвестування його діяльності, як здійснюється розподіл цього майна, виробленої продукції й одержаного прибутку, чи раціонально використовуються додаткові грошові внески або майно учасників (засновників) на розвиток підприємства (в окремих випадках на покриття збитків, сума статутного (пайового) капіталу обов'язково реєструється в державному реєстрі. Ревізор з’ясовує, чи відповідає сума статутного (пайового) капіталу розміру, зафіксованому в реєстрі, чи дотримуються правил, за якими статутний капітал довірчого товариства має бути не меншим встановленого ліміту. Контроль і ревізія зобов'язань.

Ревізія розрахунків з постачальниками та підрядниками. На рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» обліковуються безготівкові розрахунки між підприємствами й організаціями за продукцію, товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги. За дебетом цього рахунку показуються суми оплачених рахунків на матеріальні цінності, що надійшли (погашення заборгованості), за кредитом – заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги. Рахунок 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками” має два субрахунки:

• 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»;

• 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками».

Оцінювання стану обліку, звітності та внутрішнього госпо­дарського контролю

За організацію бухгалтерського обліку на підприємстві відповідає його керівник, а відповідальність за достовірність даних обліку та звітності покладено на головного бухгалтера. З метою дотримання таких положень діючого законодавства на підприємстві повинен бути чітко налагоджений внутрішній контроль, який у відповідності до розпоряджень керівника здійснюють штатні контролери-ревізори, керівники і співробітники відділів управління , а також відповідні посадові особи інших підрозділів.

Метою контролю стану обліку, внутрішньогосподарського контролю та звітності є перевірка відповідності технології отримання і змісту облікових і звітних показників ревізованого підприємства чинними законодавчим і нормативним актами та засновницьким документом. Завдання контролю:

• дати загальну оцінку стану облікового процесу на ревізованому підприємстві;

• визначити, чи забезпечує облік системний контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства, збереженням і використанням матеріальних ресурсів, станом розрахунків;

• оцінити достовірність звітності підприємства, виявити наявні порушення в бухгалтерському та податковому обліку підприємства і розробити належні заходи для їхнього усунення.

Для досягнення даної мети і вирішення наведених завдань у робочих планах ревізорів передбачаються такі основні напрями контролю: 1) перевірка організації облікової і контрольної роботи на підприємстві; 2) перевірка стану внутрішньогосподарського контролю; 3) контроль стану бухгалтерського та податкового обліку; 4) перевірка стану звітної дисципліни і достовірності звітності.