3. Особливості операторських команд

У галузевій та науковій літературі визначення операторської групи часто будується тільки через вказівку функцій. Завдяки роботі Д. Мейстера, у вітчизняній літературі поширилося визначення Клауса і Глазера, які, порівнюючи операторську команду з групою, підкреслюють і посилюють звичайні характеристики групи[17]:

1) Операторська команда відрізняється відносно жорсткою структурою, організацією і мережею комунікацій;

2) Суворо визначеними обов'язками;

3) Діяльність операторської команди припускає добре налагоджену співпрацю окремих фахівців, функції яких перекриваються дуже незначно;

4) Команда чітко знає свої завдання і добре володіє обладнанням.

Це визначення не показує, як досягнута хороша організованість і чим, крім зовнішніх обставин, документів та конструкції робочого простору, забезпечена висока структурованість поведінки. Мейстер критикує таке визначення і вважає більш корисним замість визначення команди дати перелік структурних і ситуаційних змінних, що характеризують саму команду і її труд. Згідно Мейстера, до структурних характеристиках команди відносяться[13]:

1) Чисельність;

2) Тип організації;

3) Склад;

4) Спосіб комунікації;

5) Діяльність.

Крім структурних характеристик команди Мейстер вважає за необхідне привести ситуаційні характеристики - описати середовище, в якому команда виконує свої завдання. До ситуаційних характеристик відносяться[10]:

1) Мета роботи;

2) Критерії ефективності;

3) Обсяг і тип навчання;

4) Зворотна зв'язок.

Такі два типи характеристик дозволяють фіксувати зовнішні, формальні сторони команди. А.І. Донцовим (1979, 1984) чітко задана інша лінія, яка нам представляється дуже важливою[6]: команда - суб'єкт спільної діяльності, функціонування якого підпорядковується соціально-психологічним закономірностям.

Висновок до розділу і

Під системою «людина—машина» розуміють систему, яка включає людину-оператора (групу операторів) і сукупність технічних засобів, за допомогою яких здійснюється трудова діяльність.

За типом взаємодії людини і машини виділяються системи неперервної та епізодичної взаємодії.

Незалежно від рівня автоматизації системи «людина—машина» основною ланкою є людина, яка ставить мету, планує, направляє і контролює весь процес її функціонування.

Встановлено, що оптимальною для управління і міжособистісного спілкування в процесі діяльності є група, котра налічує сім плюс – мінус дві особи. Такий колектив є найменш конфліктним і найбільш оперативним.

Клаус і Глазер, які, порівнюючи операторську команду з групою, підкреслюють і посилюють звичайні характеристики групи, проте Мейстер критикує таке визначення і вважає більш корисним замість визначення команди дати перелік структурних і ситуаційних змінних, що характеризують саму команду і її труд[1]. Крім структурних характеристик команди Мейстер вважає за необхідне привести ситуаційні характеристики - описати середовище, в якому команда виконує свої завдання.

Такі два типи характеристик дозволяють фіксувати зовнішні, формальні сторони команди. А.І. Донцовим (1979, 1984) чітко задана інша лінія, яка нам представляється дуже важливою: команда - суб'єкт спільної діяльності, функціонування якого підпорядковується соціально-психологічним закономірностям.