Історичні умови, що склалися в Європі після завершення Другої світової війни вимагали від європейських держав вирішення наступних питань: відновлення зруйнованого війною європейського господарства, організація системи безпеки, яка дозволяла б запобігати новим війнам, і захист прав людини. Этапи:
А) підписання у 1951 році Паризького договору про заснування першого з Європейських співтовариств - Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).
Б) Другий етап був пов'язаний із створенням двох інших Європейських співтовариств. Так, 1957 р. в Римі було підписано договори (Римські договори): 1) про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС); 2) про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).
В) створено правову основу для переходу від загального до єдиного внутрішнього ринку європейських країн. Такою правовою основою слугував підписаний у 1986 році та набувший чинності у 1987 році Єдиний європейський акт.
Г) підписання в Маастрихті у 1992р. та набрання чинності в 1993 р. Договору про Європейський Союз (Маастрихтський договір), яким передбачалося створення на базі Європейських співтовариств нового наднаціонального об’єднання – Європейського Союзу.
Ж) удосконалення існуючого правового поля діяльності Європейського Союзу і внесення змін до Договору про Європейський Союз. Так, 1997 р. в Амстердамі було підписано Договір про внесення змін до Договору про Європейський Союз, яким передбачалося запровадження ряду суттєвих змін, що стосувалися основних сфер співробітництва європейських держав та принципів діяльності Європейського Союзу.
Д) Завершальним шостим етапом у процесі розвитку права Європейського Союзу стало підписання в 2001 р. Ніццького договору (набрав чинності 2003р.). Договором передбачалося внесення змін до Договору про Європейський Союз та договорів про заснування Європейських Співтовариств, а також до деяких інших пов’язаних з ними актів.
2) 18 квітня 1951 шістьма європейськими країнами (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН) було підписано Паризький договір, яким засновано Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Основною метою ЄОВС було сприяння економічному розвитку, зростанню зайнятості і підвищенню життєвого рівня в державах-членах шляхом створення спільного ринку вугледобувної і сталеливарної промисловості та їх похідних. Інститути ЄОВС повинні були забезпечити впорядковане постачання спільного ринку, рівний доступ до джерел виробництва для всіх споживачів, встановлення максимально низьких цін, підтримку умов, стимулюючих нарощування виробництва і поліпшення якості виготовлюваної продукції, раціональне використання природних ресурсів, поліпшення умов праці; сприяти зростанню міжнародної торгівлі і впорядкованому нарощуванню і модернізації виробництва.
3) Римські договори (англ. Treaties of Rome) — два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 року: Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці — Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Підписані акти мали важливе значення для розвитку процесів інтеграції в Західній Європі. Євратом нагадував по своєму функціональному призначенню ЄОВС, тобто регулював порівняно вузьку, але дуже важливу (енергетичну) область міжнародного співробітництва.
4) До найважливіших нововведень ЄЄА 1986 належать:
1) Договірне закріплення правового статусу гол. політ, органу Європейського Союзу — Європейської ради, до складу якої входять глави держав і урядів, а також президент Комісії Європейських співтовариств (ст. 2).
2) Нормат. закріплення європ. політ, союзу, визначення осн. напрямів і розгалуженого opr. механізму співробітництва держав-членів у сфері зовн. політики (ч. З ст. 1; ч. 2 ст. 3; ст. ЗО). Зокрема, з метою координації, зближення позицій та реалізації спільних дій держави-члени взяли на себе зобов'язання консультуватися з будь-якого питання зовн. політики, що становить взаємний інтерес.
3) Співтовариства передбачають створення внутр. (єдиного) ринку як «простору без внутрішніх кордонів, де забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів» (ст. 13).
Єди́ний європе́йський акт (англ. Single European Act, SEA) — один з договорів Європейської Союзу, підписаний 1986 року. Вперше вніс значні зміни до основоположного Римського договору; фактично, відкрив шлях до формування єдиного ринку.
5) Маастрихтський договір (англ. Maastricht Treaty) (формально, Договір про утворення Європейського Союзу), також відомий, як договір про Європейський Союз (ДЄС), був підписаний 7 лютого 1992 року в місті Маастрихт (Нідерланди) між членами Європейської спільноти і набрав чинності 1 листопада 1993. Це призвело до утворення Європейського Союзу. Договір став результатом окремих консультацій стосовно політичного і валютного союзів.
Маастрихтський договір передбачав запровадження спільної валюти євро та засновану на трьох стовпах структуру ЄС. Європейський Союз об'єднав Європейські спільноти та дві інших підвалини політичної співпраці: спільну зовнішню та безпекову політику і співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора з захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалась процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалась сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю.
6) Амстердамський договір (англ. Treaty of Amsterdam) — є результатом міжурядової конференції, яка розпочала свою роботу на засіданні Європейської Ради в Турині 29 березня 1996 р. Договір ухвалено на засіданні Європейської Ради в Амстердамі 16-17 червня 1997 р.; 2 жовтня 1997 р. його підписали міністри закордонних справ п'ятнадцяти держав-членів.
Набрав чинності 1 травня 1999 р. після ратифікації в усіх державах-членах згідно з національними конституційними вимогами.
З юридичного погляду вносить поправки у деякі положення Договору про ЄС, Договору про створення Європейської Спільноти та інших відповідних актів.
7) Перейти до: навігація, пошук
Ніццький договір (англ. Treaty of Nice) — змінює окремі положення Договору про Європейський Союз, Договору про заснування Європейської Спільноти та деяких пов'язаних з ними законодавчих актів. Ухвалили в грудні 2000 року на засіданні Європейської Ради в Ніці; підписали 26 лютого 2001 року. Ніццький договір є результатом роботи міжурядової конференції, що відкрилася у лютому 2000 року, і завданням якої було підготувати європейські інституції до розширення.
Головні зміни полягають в обмеженні складу Комісії, розширенні сфери застосування кваліфікованої більшості, визначенні нової ваги голосів у Раді міністрів, реформування процедури тіснішої співпраці. Окрім цих чотирьох ключових питань, велику увагу приділено спрощенню договорів, розподілові повноважень, леґітимізації Хартії основних прав та визначенню ролі національних парламентів. До договору додається Декларація про майбутнє Союзу (Ніццька декларація), де визначено подальші кроки інституційної реформи.
Ніццький договір ратифікували всі держави-члени, і вона набрала чинності 1 лютого 2003 року.
8) ведені посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені
голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів
посилена роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) відтепер скеровуються в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виносяться на прийняття в ЄС.
кількість депутатів Європейського Парламенту мала зменшитися з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту. Кількість депутатів визначається за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів.
Європейська група набула статусу офіційного органу ЄС, наділеного функцією координації економічних політик країн-членів зони євро.
в Європейському Суді створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну займає представник Польщі, що було зроблено на вимогу останньої.
Хартія основних прав, яка набрала чинності в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини.
стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження перетину зовнішніх кордонів».
Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу.
9) Термін «європейське право» використовується також для позначення тієї частини міжнародно-правових норм, за допомогою яких регулюються відносини між європейськими державами в самих різних областях.
Характеризуючи європейське право, слід мати на увазі, що воно не являє собою якусь окрему галузь права поряд з конституційним, адміністративним, цивільним, фінансовим і т.п. Європейське право виступає як особлива самостійна правова система, що існує поряд з національними правовими системами і системою міжнародно-правовий.
Право Європейського Союзу - система правових норм, яка регулює процес європейскої интеграції, порядок створення і функційування європейских інститутів і з’вязаны з цим суспыльны выдносини. Європейське право є самостійною правовою системою, яка знаходиться на кордоні національного права держав-членів ЄС і международного права.
10) Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.
11) Компетенція Європейського Союзу Компетенція ЄС у відповідності до Ніццького договору поширюється на наступні напрями політики: торгова, сільськогосподарська, міграційна, транспортна, конкурентна, податкова, економічна, валютна, митна, промислова, соціальна, культурна політика, політика у сфері зайнятості та охорони здоров'я, економічного і соціального згуртування, захисту прав споживачів, розвитку транс'європейських транспортних та енергетичних мереж, досліджень і технологічного розвитку, навколишнього середовища, співробітництво з метою сприяння розвитку, економічного, фінансового і технічного сприяння з третіми країнами, а також на спільну зовнішню політику та політику безпеки і співпрацю в галузі внутрішніх справ та правосуддя. При аналізі політики Європейського Союзу можна виділити три основних напрями («три опори»): - Економічний і валютний союз (ЕВС); - Спільна зовнішня політика та політика безпеки ЄС (СЗБП), в якій все більшої ваги отримує військова складова - Європейська політика безпеки і оборони (ЄПБО); - Співпраця держав-членів у сфері внутрішніх справ та правосуддя.
Принцип пропорційності також закріплений у Маастрихтському договорі та проголошує, що «будь-які дії Співдружності не повинні виходити за межі необхідного для досягнення цілей цього Договору.
Субсидіа́рність (англ. Subsidiarity) — ораганізаційний і правовий принцип, згідно з яким Спільнота (наприклад, ЄС) вдається до будь-яких заходів лише в тому разі, якщо вони ефективніші за відповідні заходи на національному, регіональному або місцевому рівнях (виняток становлять сфери виняткової компетенції Спільноти); один з основоположних принципів Європейського Союзу. Означає постійне оцінювання обґрунтованості дій ЄС з погляду наявних можливостей на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Амстердамський договір додав до Договору про заснування Європейської Спільноти Протокол про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, де викладені керівні настанови щодо субсидіарності. Цей Протокол, після оновлення, стане додатком до європейської Конституції.
12) Взаємодія права ЄС і національного права держав-членів здійснюється на основі принципів, закріплених в установчих договорах та інших актах ЄС. Можна виділити декілька таких принципів: 1) Інтегрованість норм права ЄС у національні системи права держав-членів. 2) Пряма дія норм права ЄС. 3) Верховенство права ЄС стосовно права держав-членів. 4) Юрисдикційний захист правових норм ЄС судовими органами ЄС та держав-членів.
13) З погляду умов і порядку формування норм права ЄС, усі вони поділяються на три, хоча і не цілком рівні за обсягом і значимістю, групи. По-перше, це норми первинного (чи основного) права; по-друге, норми вторинного (чи похідного) права; по-третє, норми третинного (чи додаткового) права.
14) З погляду умов і порядку формування норм права ЄС, усі вони поділяються на три, хоча і не цілком рівні за обсягом і значимістю, групи. По-перше, це норми первинного (чи основного) права; по-друге, норми вторинного (чи похідного) права; по-третє, норми третинного (чи додаткового) права.
15)
Розробка установчих угод ЄС відбувається шляхом проведення перемовин уповноважених представників держав-членів ЄС або держав-членів ЄС і держав-кандидатів на вступ до ЄС. Текст установчої угоди підписується представниками названих держав. Умовою набрання чинності новою установчою угодою є її ратифікація всіма державами-сторонами відповідно до їх внутрішнього законодавства.
Слід відзначити, що установчі угоди регулюють насамперед відносини не між державами-членами ЄС, а між цими державами та їх громадянами. Про це свідчать уже відомі нам положення, в силу яких в державах-членах запроваджується спільний ринок зі свободою руху осіб, товарів, послуг, капіталу; економічний та валютний союз; порядок прийняття рішень з необхідністю представництва при цьому більшості не лише держав-членів, а й населення.