Вступ Актуальність теми: Сьогодні в Україні відбувається реформування правовідносин: докорінно змінюються методи управління, форми господарювання, з’являються його нові суб’єкти, а правовий статус уже існуючих збагатився додатковим змістом. Швидкий розвиток недержавного сектора економіки, вихід колективно-договірного регулювання праці на вищі рівні, поява інших явищ, що супроводжують процес еволюції трудових відносин на сучасному етапі державотворення вимагають законодавчого вирішення низки проблем правового регламентування цих відносин, оскільки наявне нормативно-правове забезпечення не відповідає вимогам сьогодення, не враховує появи значного числа роботодавців – фізичних і юридичних осіб, які діють у сфері малого бізнесу й мають невелику чисельність працівників.
Мета і завдання : Мета ї роботи полягає в комплексному висвітлені сутності і значення правовідносин, у розкритті їх співвідношення, в обґрунтуванні доцільності зміни системи трудового права в умовах реформування законодавства про працю, а також у підготовці конкретних практичних рекомендацій і наукових пропозицій з розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення і правозастосовної практики.
Для досягнення поставлених цілей у роботі вирішуються наступні завдання:
– сформулювати дефініцію поняття правовідносин розкрити його зміст;
– визначити структуру правовідносин;
– установити підстави виникнення правовідносин;
Методологія: Методологічна основа базувалася на застосуванні як загального діалектичного методу, так і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання дійсності: конкретно-історичного, порівняльно-правового, системно-правового, статистичного і теоретико-прогностичного методів. Порівняльно-правовий метод використовувався під час розгляду чинного та раніше діючого законодавства в нашій країні, конкретно-історичний – при вивченні історично-зумовленої динаміки категорії „казна” у цивільному праві, системно-правовий – під час виявлення факторів, що мали визначальний вплив на цивільно-правове становище казни в сучасному цивільному праві України, статистичний – під час зібрання даних про казну, про розгляд справ у судах за позовами за участю інтересів казни та їх аналізі, теоретико-прогностичний – під час формулювання рекомендацій з удосконалення законів, інших нормативних правових актів.
Джерельна база: для написання курсової роботи використовувались такі джерела - Кульчицька О. /. Зміст правосуб'єктності громадян за правом с ціального забезпечення // Держава і право: Збірник науков праць. Юридичні і політичні науки. — Вип. 21. — К.: Інстит держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2003. С. 281-287. Сташків Б. І. Юрид. факти в праві соціального забезпечення: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.05 // КНУ ім. Т. Шевченка. — К., 1997. — 19 с.
Субботенко В. К. Процедурньїе правоотношения в социальном обеспечении. — Томск: Изд-во Томского ун-та, 1980. — 198 с. Тарасова В. А. Юридические фактьі в области пенеионного обеспечения. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. — 198 с. Шайхатдинов В. М. Теоретические проблемьі советского права социального обеспечения. — Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1986. — 156 с.
Структура роботи: курсова робота складається з розділів, підрозділів та списку використаних джерел.
Розділ I. Загально - теоретична характеристика правовідносин
Правовідносини — наслідок дії права як соціального і державного інституту. У додержавному (родовому) суспільстві правовідносин не було, оскільки не було права. Це означає, що правовідносини не можуть існувати поза правом, окремо від нього. Саме цей зв'язок з правом, урегульованість тих чи інших відносин правом і дає підстави називати їх правовими. Неможливий такий стан речей, щоб правові відносини існували незалежно від юридичних норм.
1.1 Види правовідносин:
за галузевою ознакою — конституційні, цивільні, трудові, кооперативні, сімейні, кримінальні та ін.; залежно від визначеності кількості суб'єктів — загальні (кількість уповноважених або зобов'язаних суб'єктів не визначена), конкретні (кількість зазначених суб'єктів точно визначена);
за кількісним складом суб'єктів — прості (правовідносини лише між двома суб'єктами), складні (правовідносини між трьома і більше суб'єктами);
залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції), на основі якого виникають правовідносини, — регулятивні, охоронні;
за характером поведінки зобов'язаного суб'єкта — активні (зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні дії), пасивні (зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від учинення тих чи інших дій); залежно від розподілу прав та обов'язків між сторонами правовідношення — односторонні (кожна зі сторін має або права, або обов'язки), двосторонні (кожна зі сторін має як права, так і обов'язки).
1.2. Суб'єкти правовідносин Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Юридичною передумовою набуття учасником суспільного життя статусу суб'єкта правовідносин е наявність у нього принаймні правоздатності, а щодо певних правовідносин — ще й дієздатності.
Види суб'єктів правовідносин:
а) люди (фізичні особи) — громадяни даної держави, іноземці (громадяни інших держав), біпатриди (громадяни двох держав), апатриди (особи без громадянства будь-якої держави);
б) об'єднання — державні (держава в цілому, її організації — органи держави, державні установи, підприємства), громадські (громадські організації, рухи, органи громадської самодіяльності, громадські підприємства й установи); в)соціальні спільноти — народ (нація), територіальні спільності (за адміністративно-територіальними одиницями, виборчими округами тощо), трудові колективи.
1.3. Об'єкти правовідносин Об'єкт правовідношення — це певне особисте або соціальне благо, для здобуття й використання якого встановлюються взаємні юридичні права та обов'язки суб'єктів. Оскільки об'єкти правовідношення слугують джерелом, засобом безпосереднього задоволення потреб суб'єкта, то саме ними визначається, “вимірюється” у кожному випадку цінність правовідношення. Види об'єктів правовідносин:
1) матеріальні: фізичний стан людини; фізичні дії уповноваженого суб'єкта; фізичні дії зобов'язаного суб'єкта; речі (засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо); стан природних об'єктів, явищ;
2) нематеріальні: морально-психологічний стан людини; певні соціальні властивості й риси об'єднань, спільностей; духовні цінності.
У механізмі правового регулювання юридичні факти найбільше тісно контактують із правовідносинами. Саме у зв'язку з ними здійснюється основна функція юридичних фактів. У науковій літературі проблема зв'язку юридичних фактів і правовідносин досліджена досить докладно. Показано, що юридичні факти виступають у ролі “важільців”, що приводять у дію норми права, сполучних ланок між нормами права й правами (обов'язками) суб'єктів. “Необхідність визначеного юридичного факту для виникнення й розвитку правовідносин з особливою чіткістю підкреслює нерозривний зв'язок реальної поведінки і правової форми, неможливість у реальному житті відокремити одне від іншого”. Динаміка правовідносин складається з їх, виникнення, зміни, припинення, які нерідко віддалені один від одного в часі і просторі. Проте вони не якісь ізольовані стадії, а етапи єдиного процесу. Звідси випливає висновок, що має принципове значення для теорії юридичних фактів: правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі юридичні факти варто розглядати не як ізольовані фактичні передумови (саме так вони найчастіше розглядаються), а як ланки єдиного процесу розвитку фактичної основи правовідносин.
Ця фактична основа проходить етап формування, на якому накопичуються правостворюючі елементи складу (дії, події, угоди, акти); потім, після виникнення правовідносин, на неї накладається новий “шар” юридичних фактів (насамперед - це акти реалізації прав і обов'язків) і, нарешті, завершальною ланкою виступають правоприпиняючі факти. З припиненням правовідносин, соціальні факти, що були його фактичною основою, самі по собі, звичайно, не зникають. Змінюється їхня юридична якість. Вони або втрачають юридичний характер, або змінюють своє юридичне значення — утворюючи фактичну основу нового правовідношеня, що продовжує перше.
Наприклад, відносини по нагляду за особами, що звільнилися з місць позбавлення волі, є безпосереднім продовженням виправно-трудових відносин.
Порівнюючи початок правовідносин і їх завершальний етап, ми переконуємося, що за час їх існування, соціальні відносини, як правило, проходять значний шлях розвитку: врегулюються взаємини суб'єктів, виріш При нормальній реалізації правового зв'язку соціальні відносини наприкінці ланцюжка завжди більш організовані й упорядкованіші, чим на її початку . Розвиток фактичної основи правовідносини відбувається двома способами. По-перше, шляхом нашарування нових фактів на якусь фактичну основу.
Переважно цим шляхом відбувається розвиток трудових, процесуальних і деяких інших правовідносин.
На вихідні юридичні факти нашаровуються нові фактичні обставини (учинки, акти, події), що приводять до зміни або до припинення правового відношення. Так, правовідносини студента й вузу виникає при наявності успішної здачі вступних іспитів, наказу про зарахування й ряд інших юридичних фактів, що входять у правостворюючий фактичний склад.
До цієї фактичної основи приєднуються факти здачі передбачених навчальним планом іспитів і заліків, проходження практики, накази про переведення на наступний курс і, нарешті, рішення Державної екзаменаційної комісії. Правоприпиняючий склад виникає на основі всього ланцюга правозмінюючих фактів. Але можливий і інший тип розвитку — шляхом відшарування фактів. Таким чином, правоприпиняючий склад виникає шляхом відпадання правостворюючого юридичного факту. Юридичні факти, що викликають розвиток правовідносин, можуть бути ймовірними або малоймовірні, позитивними, негативними або нейтральними. Імовірні факти породжують масові, типові варіанти розвитку правовідносин. Малоймовірні — рідкі, виняткові.
У правотворчій і правозастосовуючій практиці ймовірні зміни мають потребу в докладній регламентації, вищестоящі суди повинні регулярно узагальнювати по них поточну практику, аналізувати помилки. Другий розподіл дає оцінку соціального змісту фактів.
Позитивні факти свідчать, що відношення йде по соціально корисному шляху розвитку, негативні — навпаки. До нейтрального відносяться факти, що не несуть яскраво виражений позитивний або негативний зміст. У розвитку трудових правовідносин позитивними фактами будуть, наприклад, підвищення кваліфікації, сполучення професій, роботи й навчання; негативними — порушення трудової дисципліни, заподіяння матеріального збитку; нейтральними — тимчасове переведення, для заміщення відсутнього працівника, відряджання і т.п. Результатом негативного розвитку правовідносин є тимчасове зниження індивідуального правового статусу учасника, позбавлення його деяких прав, пільг і переваг. Зміна правового відношення може бути розділена також на кількісну і якісну. Це розподіл особливо важливий для розуміння ролі юридичних фактів у динаміці триваючих правовідносин. Черговий внесок квартирної плати, постачання частини продукції у рамках довгострокового господарського договору, відбування частини терміну покарання і т.п. приводять до змін у правовідносинах, служать своєрідним (причому, правомірним) «кроком» у його розвитку. Але подібний розвиток носить чітко кількісний характер, він не змінює юридичної якості і правового зв'язку. Перепланування житлової площі, зміна виду режиму засудженому — юридичні факти, що викликають якісні зміни та охоплюють значний об'єм змісту правового зв'язку, носять стабільний характер і відображаються на всьому наступному русі правового відношення. Якісні зміни правовідносин не завжди легко відмежувати від припинення колишнього правового зв'язку й виникненням нового, що продовжує перший. Разом із тим зміна правовідносин і припинення (із виникненням нових правовідносин) мають не однакове правове значення.
Наприклад, у трудовому праві при звільненні працівника і, отже, припиненні трудових правовідносин переривається у відомих випадках виробничий стаж, втрачається ряд пільг і переваг. При переведенні (зміні трудових правовідносин) цього не відбувається. Ось чому в трудовому праві надаєтьсяється значна увага розмежуванню правозмінюючих і правоприпинених юридичних фактів.
Складною проблемою є зміна процесуальних правовідносин. Чи призводить зміна предмету позову, заміну неналежної сторони зміни процесуальних правовідносин або виникнення нових? Відповісти на це питання не завжди просто. Відмежування змін правовідносин від їхнього припинення, важливо для вирішення питань правонаступництва в міжнародному праві і багатьох інших. Які критерії існують для відмежування зміни правовідносин від їх припинення, за якими випливає виникнення нових правовідносин?
За основу розмежування, на мою думку, необхідно взяти ступінь зміни основних структурних елементів правовідносин — суб'єктів, об'єкту, змісту (прав і обов'язків). Триваючі пенсійні правовідносини можуть змінюватися. При цьому змінюються або об'єкт правовідносин (вид пенсії), або суб'єкт (який виплачує пенсію, так і той , хто отримує її, наприклад, при зміні складу сім'ї), або зміст (наприклад, при перегляді розміру пенсії у зв'язку з придбанням безперервного або загального стажу роботи, що дають право на надбавку). З цього випливає, що зміна одного з перерахованих елементів - це, як правило, зміна правовідносини. Зміна двох і тим більше трьох елементів майже завжди призводить до припинення колишнього зв'язку й виникнення нового.
У розвитку правовідносин не рідкісна така ситуація, коли одні і ті ж юридичні факти обумовлюють виникнення одних правовідносин, зміну або припинення інших. наприклад, заклик на дійсну військову службу припиняє трудові правовідносини, змінює у відомих випадках житлові, породжує цілий комплекс прав і обов'язків дисциплінарного характеру. це , утрудняє встановлення функцій юридичних фактів.
Однак не можна не бачити, що подібне об'єднання функцій - відображає об'єктивний взаємозв'язок регульованих правом відносин, властивих їм “взаємопереходів”.