Тема 8. Соціальна політика

1. Сутність соціальної політики та елементи її реалізації.

2. Державне регулювання оплати праці

3. Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці

4. Державне регулювання розвитку сфери обслуговування населення.

1.

Соціальна політика – це діяльність держави, скерована на створення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства і покращення цих умов.

На макрорівні функції державного регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують Міністерство економіки і Міністерство праці та соціальної політики України.

Головною формою державного регулювання є планові розробки системи показників, які характеризують матеріальні основи, стан і розвиток рівня життя населення. Серед них можна назвати такі: рівні та структура доходів, споживання населенням матеріальних благ і послуг; стан споживчого ринку; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення.

Доходи населення формуються за рахунок: грошових коштів (включаючи оплату праці, грошові виплати з суспільних фондів споживання) та доходів в натуральній формі. Для розрахунків грошових доходів складають баланс грошових доходів і видатків населення. Цей баланс відображає обсяг і джерела грошових надходжень, обсяг і структуру витрат, співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень. На підставі балансу визначають рівень забезпечення населення готівкою, задають головні параметри для розрахунку показника емісії грошей. Баланс характеризує середній рівень достатку населення, дає змогу: визначити реальні доходи, загальний обсяг платоспроможності попиту, розраховувати показники інфляції тощо.

Інформацію для розробки балансу надають Держкомстат України, Міністерство фінансів, НБУ, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, інші позабюджетні державні та суспільні фонди, які є учасниками готівкового грошового обігу.

Реальні доходи, як узагальнений показник рівня життя населення, відображають частку національного доходу, яку безпосередньо використовують на споживання і нагромадження.

До реальних доходів належать:

• усі види грошових доходів населення,

• натуральні доходи від особистого підсобного господарства,

• доходи, отримувані у вигляді безоплатних послуг із суспільних фондів споживання.

У практиці інших держав показник реальних доходів населення визначають шляхом коригування показника грошових доходів населення на індекс споживчих цін. В Україні прогнозування і планування реальних доходів пов'язане з розрахунком і використанням трьох показників: номінальні та реальні доходи, кінцеві (реально використовувані) доходи.

Іншим узагальнюючим показником рівня життя населення є суспільні фонди споживання - матеріальні блага і послуги, які надає населенню держава безоплатно або на пільгових умовах, а також грошові виплати, які не є оплатою праці.

Важливе значення має розрахунок середнього сукупного доходу сім'ї та середнього сукупного доходу на особу. Останній показник є основою для визначення щомісячної допомоги на дітей до 16 років (учнів - до 18 років), грошових виплат матерям (батькам), що доглядають трьох дітей віком до 16 років, за народження дитини тощо.

Основою системи державного регулювання добробуту і доходів населення є показники соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та ін.

Мінімальний споживчий бюджет - це головний соціальний критерій, який визначає межу бідності і реальний рівень життя населення, можливість отримання послуг установ охорони здоров'я, житлово-комунальних тощо.

Для характеристики рівня життя можна використовувати ще один показник - бюджет мінімального достатку (соціальний мінімум), в який входить широкий і якісний асортимент товарів та послуг, що забезпечує родині потрібний достаток.

Унаслідок недостатньої кількості ресурсів у держави для забезпечення соціальних гарантій їхній рівень знижений до межі малозабезпеченості. Споживчий кошик МСБ рівня межі бідності грунтується на нормативному МСБ, у якому скорочений рівень витрат на споживання продовольчих товарів, придбання та забезпеченість предметами першої потреби, практично вилучені витрати на культурно-побутові та господарські товари. МСБ рівня межі бідності розробляють для України в цілому відповідно до статево-вікових груп населення у вигляді мінімальних нормативних наборів.

До системи державного регулювання належить, індексація грошових доходів населення. Головна її мета - збереження рівня життя населення у випадку зростання цін або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Держава може застосовувати два варіанти індексації. Один повністю зберігає рівень життя населення, інший - передбачає компенсацію лише для частини населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, шо не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності.

Індекси споживчих цін прожиткового мінімуму визначають стосовно фіксованого набору матеріальних благ та послуг, що входять до мінімального споживчого бюджету. Державний комітет статистики України ці індекси розраховує за власною методикою, а прогнозно-плановий період оцінює з урахуванням інфляційних очікувань.

Отже, держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення лише мінімальних соціальних гарантій, які відповідають науково обгрунтованому мінімальному рівню споживання населенням матеріальних благ. Вихідною інформацією для розробки цих бюджетів є комплекс нормативів щодо споживання продовольчих товарів і послуг, прогнозні дані із соціально-демографічної, статево-вікової структури населення, рівень середньодушового сукупного доходу, прогнозування оцінки індексів споживчих цін, регіональна структура споживання.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:

• зіставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками;

• зіставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;

• зіставлення з іншими країнами.

У 1990 р. ООН запровадила інтегральний показник - індекс людського розвитку, який характеризує рівень добробуту населення. Цей показник включає три компоненти: тривалість життя, освіченість та життєвий рівень населення.

2.