2. 4 Методи вимірювання ввп
Головне економічне призначення показника валового внутрішнього продукту посідає в тому, що він є мірилом вартості кінцевих товарів і послуг, які вироблено резидентами країни за визначений період.
В прогнозних розробках валовий внутрішній продукт вимірюється за двома оцінками - номінальною та реальною. Номінальний валовий внутрішній продукт за рік дорівнює обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг за цей період, що вимірюється в цінах поточного року. Отже, зміни номінального ВВП відображають зміни як фізичного обсягу виробництва, так і цін. За допомогою показника реального валового внутрішнього продукту (тобто валового внутрішнього продукту в постійних цінах) визначається вартість того ж обсягу виробництва в економіці з застосуванням фіксованих (постійних) цін базового року. Перевагою показника реального валового внутрішнього продукту є визначення за його допомогою реального обсягу виробництва і вимір реальних доходів. Зміни реального ВВП відображають зміни обсягу кінцевого виробництва.
Перехід від номінального до реального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора валового внутрішнього продукту за формулою:
(2.3)
де Dф - індекс, яким вимірюється середній рівень цін в економіці по відношенню до базового року, або дефлятор валового внутрішнього продукту.
Таким чином, зміна дефлятора валового внутрішнього продукту у відсотках відображає темпи зростання цін на всі товари та послуги в економіці.
З огляду на темпи зростання співвідношення матиме такий вигляд:
(1+v)= (1+g)х(1+p), |
(2.4) |
де v - темпи зростання номінального валового внутрішнього продукту у відсотках/100; g - темпи зростання реального валового внутрішнього продукту у відсотках/100; p - темпи інфляції, які виражено через дефлятор валового внутрішнього продукту, у відсотках/100.
Для потреб економічної практики (насамперед аналітичних досліджень та прогнозування) та формування державної економічної політики показник валового внутрішнього продукту визначається на всіх стадіях економічного обороту. Це забезпечується розрахунками даного показника за допомогою трьох основних методів: методу виробництва, методу доходів та методу витрат. Всі ці методи розрахунку забезпечують еквівалентні результати.
Метод виробництва є найбільш прямим методом виміру валового внутрішнього продукту. Згідно з ним на першому етапі розрахунків визначається валова додана вартість, яка дорівнює різниці між вартістю випуску і вартістю проміжного споживання (вартість всіх товарів і послуг, використаних у виробництві). Таким чином:
ВДВ=Q-IC, |
(2.5) |
|
|
де ВДВ - валова додана вартість; Q - вартість об'єму виробництва; IС - проміжне споживання.
При прогнозуванні структурних елементів валового внутрішнього продукту за методом виробництва визначається орієнтовна ефективність суспільного виробництва на прогнозний період з огляду на економію матеріалізованого труда минулого періоду. Виходячи з оцінки характеру співвідношення живого та минулого труда прогнозні розробки спрямовуються на пошук резервів матеріалозбереження.
Метод доходів (або розподільчий метод). При використанні даного методу розрахунку валовий внутрішній продукт дорівнює сумі всіх доходів, створених виробниками-резидентами. Отже:
ВВП(за ринковими цінами)=ВВП(по факторній вартості) + TSP= =W+OS+TSP,
|
(2.6) |
де W - загальна сума заробітної плати (з нарахуваннями) та інших винагороджень, що сплачуються працівникам; OS - операційний прибуток виробничих одиниць (включаючи орендну плату, проценти, амортизацію і прибуток); TSP - податки мінус субсидування продукції (тобто податки з продажу та інші податки на підприємства, які вносяться останніми до бюджету органів державного управління, за відрахуванням трансфертів, що одержані підприємствами від уряду).
Прогнозована структура валового внутрішнього продукту за доходами є одним із вирішальних відправних моментів для формування соціальної політики, визначення обсягів первинних фінансових джерел тощо.
Метод кінцевих витрат передбачає обчислення валового внутрішнього продукту шляхом підсумовування кінцевих витрат за відрахуванням чистого сальдо. Це відображено рівнянням:
ВВП=С+I+(X-ІМ), |
(2.7) |
|
|
де С - кінцеве споживання державного і недержавного секторів; І - валовий обсяг інвестицій (інвестиції в основні фонди плюс зміни товарно-матеріальних запасів); X - експорт товарів та нефакторних послуг; M - імпорт товарів та нефакторних послуг.
Найбільш узагальнюючим показником національної економіки країни є сукупний суспільний продукт. Він являє собою масу різних товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (як правило, за рік). За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяється на засоби виробництва і предмети споживання. Розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.
Фонд заміщення — це частина суспільного продукту, яка йде на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці. Фонд споживання — це частка суспільного продукту, яка йде на задоволення матеріальних та духовних потреб людей. За своїм складом в умовах простого відтворення він виступає лише як предмети споживання, В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу йде на особисте споживання, а інша — на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому разі за своїм натуральним складом він втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.
Якщо з сукупного суспільного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений в суспільстві чистий продукт, або національний доход. Його можна записати такою формулою: НД - v + т, де v – необхідний продукт, т – додатковий.
Чистий продукт, або національний доход, — це реальний доход, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення. Він е частиною валового продукту за винятком тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його можна поділити на фонд споживання і фонд нагромадження. Національний доход також поділяється на необхідний і додатковий продукт.
Необхідний продукт — це та частина національного доходу, яка йде на відтворення людини (витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби).
Додатковий продукт — це частина національного доходу, яка використовується для розширеного виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт та ін.).
Національний доход як економічна категорія виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і добового продукту.
Найбільш узагальнюючим показником є національне багатство. Це сукупність створених і накопичених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення основної мети суспільства. Для такого відтворення не можуть бути використані понаднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари застаріле устаткування, хоча вони включені до статистики національного багатства.
Найважливішими складовими частинами національного багатства у всій сукупності матеріальних благ, споживчих вартостей є:
1) створені й накопичені в країні виробничі фонди, які, в свою чергу, поділяються на основні й оборотні;
2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері, - школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо;
3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари тривалого користування, одяг тощо;
4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резерви і страхові запаси).
Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси: земля, ліс, вода, розвідані корисні копалини, повітря.
До нематеріальної форми національного багатства належать накопичений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдарування, культурні цінності. Роль цього компонента в умовах НТР надзвичайно зростає.
Суспільне виробництво поділяється на виробництво засобів виробництва та виробництво товарів споживання. Останній показник дуже важливий для рівня національної економіки.